Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (книги бесплатно без онлайн .txt) 📗
Але Надін, судячи з усього, знала Річарда набагато гірше, ніж Келен. Вона не бачила нічого, крім посмішки у нього на губах.
— Ой, Річард!
Надін кинулася до нього і повисла у нього на шиї. Здавалося, вона не проти обхопити його і ногами. Кара зробила крок вперед, і Келен ледве встигла її зупинити.
Келен знадобилася вся її воля, щоб не зрушити з місця і промовчати.
Вона розуміла — що б не пов'язувало її з Річардом, в те, що відбувається в цю хвилину між ним і Надіною, вона не має права втручатися. Це — минуле Річарда, і вона розуміла: багато чого з його минулого — в усякому разі, те, що стосується його особистого життя, — завжди залишалося для неї невідомим. Правда, до сьогоднішнього дня це минуле Річарда не мало для Келен ніякого значення.
Побоюючись сказати щось не те, Келен просто мовчала. Її доля — в руках Річарда і цієї гарної жінки, чиї руки зараз обвивають його шию, — але, що ще гірше, її доля, здається, знову в руках Шоти.
Надін взялася обсипати поцілунками Річарда, незважаючи на всі його старання відвернутися. Нарешті, обхопивши Надін за талію, він відсторонив її.
— Що ти тут робиш, Надін?
— Шукаю тебе, дурник, — щасливим голосом видихнула вона. — Вдома всі спантеличені — та що там, місця собі не знаходять, — з тих пір, як ти зник минулої осені. Мій батько по тобі нудьгує, я теж сумувала за тобою. Ніхто не знав, що з тобою трапилося. І Зедд кудись пропав. Кордони зникли, а потім виявилося, що всі зникли. І Зедд. І твій брат. Я знаю, як ти переживав, коли твого батька вбили, але ми не думали, що ти втечеш… — Її слова весь час перемежовувалися щасливими зітханнями.
— Це довга історія, і я впевнений, тобі вона буде нецікава.
Надін, здавалося, не чула; вона продовжувала тріщати:
— Спочатку мені довелося багато про що подбати. Піти до Лінди Гамільтон і домовитися з нею, щоб татові взимку приносили корінці. Він з себе виходив, коли ти зник, і нікому стало приносити йому ті особливі рослини, які умів знаходити тільки ти. Я старалася, як могла, але я не так добре знаю ліс, як ти. Тато сподівався, що Лінда впорається, поки я не приведу тебе додому. Потім я довго вирішувала, що взяти з собою і як знайти дорогу. Я прийшла сюди, щоб поговорити з якимось Магістром Ралом в надії, що він допоможе знайти тебе, але я і мріяти не могла, що знайду тебе ще до того, як з ним поговорю.
— Я і є Магістр Рал.
Ці слова Надін, схоже, теж пропустила мимо вух. Відступивши, вона оглянула його з голови до ніг.
— Річард, чому ти так дивно вдягнений? Кого ти цього разу зображаєш? Іди переберися. Ми вирушаємо додому. Тепер я тебе знайшла, і все буде добре. Ми повернемось додому, і все стане як раніше. Ми одружимося і…
— Що?! — Надін моргнула.
— Одружимося. Зіграємо весілля, і у нас буде свій будинок і все інше. Твій старий будинок вже зруйнувався, але ти збудуєш новий. У нас будуть діти. Багато дітей.
Сини. Ціла купа синів. Великих і сильних, як мій Річард. — Вона радісно посміхнулася. — Я люблю тебе, мій Річард. Нарешті ми одружимося!
Посмішка Річарда, якою б фальшивою вона не була, зникла зовсім, змінившись виразом гніву.
— Що за дика думка?
Надін розсміялася і грайливо провела пальчиком по його лобі. Потім вона змовкла і озирнулася. Ніхто, крім неї, не посміхався. Її сміх завмер, і вона подивилася Річарду в очі, шукаючи підтримки.
— Але ж, Річард… Ти і я… Все до цього йшло. Ми одружимося. Нарешті. Ми ж завжди про це мріяли. — Кара нахилилася до Келен і шепнула їй на вухо:
— Треба було тобі дозволити мені її прикінчити. — Гнівний погляд Магістра Рала зігнав усмішку з губ Морд-Сіт і змусив її збліднути.
— З чого ти це взяла? — Звернувся Річард до Надін. Надін знову оглянула його.
— Річард, в цьому одязі в тебе безглуздий вигляд. Іноді я починаю сумніватися, чи є в тебе взагалі здоровий глузд. З якого дива ти надумав рядитися під короля? І де ти взяв такий меч? Річард, я знаю, ти в житті нічого не вкрав, але у тебе зроду не було таких грошей, скільки коштує ця зброя. Якщо ти його виграв або щось таке, то краще його продати, щоб ми…
Річард схопив її за плечі і струснув:
— Надін, ми з тобою ніколи не були заручені, ми навіть не говорили про це. Як тобі прийшла в голову ця дурна думка? Навіщо ти прийшла сюди?
Під його гнівним поглядом Надін нарешті зніяковіла.
— Річард, я проробила довгий шлях. Ти знаєш, я ніколи раніше не виїжджала з Хартленда. В дорозі я перенесла стільки злигоднів! Невже все це для тебе зовсім не важливо? Я б ні за що не пішла з дому, — це тільки заради тебе. Я люблю тебе, Річард!
Докас, здоровенний д'харіанець, теж один з особистих охоронців Річарда, пригнувшись, увійшов у двері.
— Магістр Рал, якщо ви не зайняті, генерал Керсон хотів би обговорити з вами виниклі складнощі.
Річард кинув на нього спопеляючий погляд:
— Через хвилину.
Докас, не звичний до таких поглядів з боку Річарда і тону, з яким були вимовлені ці слова, вклонився:
— Я передам генералу, Магістр Рал. Надін спантеличено подивилася на гору м'язів, яка зникла за дверима.
— Магістр Рал? Річард, про що це, в ім'я духів, говорить цей чоловік? У що ти знову вляпався? Ти завжди був таким необережним! Що ти наробив? Чому ти морочиш голови цим людям? За кого ти себе намагаєшся видати?
Річард, здавалося, трохи охолов і вимовив уже спокійніше:
— Це довга історія, Надін, і зараз у мене немає настрою її повторювати.
Боюся, я вже не той Річард… З того дня, як я покинув будинок, минуло трохи часу. І багато чого сталося. Мені дуже шкода, що ти даремно проробила такий довгий шлях, але те, що було колись між нами…
Келен очікувала, що він кине винуватий погляд у її сторону. Але не дочекалася.
Надін зробила крок назад і обвела поглядом людей, які дивилися на неї: Келен, Кару, Берліну з Раїною і мовчазного Ігана, що підносився біля дверей.
— Та що таке з вами з усіма?! — Сплеснула вона руками. — За кого ви його приймаєте? Це ж Річард Сайфер! Мій Річард! Він — лісовий провідник, одним словом — ніхто! Простий хлопчина з Хартленда, котрий надумав зображати важливу персону. Так от — ніяка він не персона! Чи ви всі сліпі і дурні? Це мій Річард, і ми з ним повинні одружитися!
Кара нарешті порушила мовчанку:
— Нам всім чудово відомо, хто ця людина. А ось тобі, очевидно, ні. Це Магістр Рал, Владика Д'хари і повелитель країн, які раніше іменувалися Серединними Землями. У всякому разі, тих, що до цього дня здалися йому на милість. Кожен в цій кімнаті, якщо не у всьому місті, готовий померти за нього. Ми зобов'язані йому не тільки вірністю. Ми зобов'язані йому життям.
— Людина може бути лише тим, чим вона є, — сказав Річард Надін. — Ні більше ні менше. Колись мені це сказала одна дуже мудра жінка.
Надін щось недовірливо прошепотіла, але Келен не розібрала слів.
Річард обійняв Келен за талію. У цьому ніжному доторку була любов і надійність, і Келен раптом відчула глибокий жаль до жінки, що стоїть перед чужими людьми і оголює перед ними своє серце.
— Надін, — спокійно продовжив Річард, — це Келен, та сама мудра жінка, про яку я щойно говорив. Жінка, яку я люблю, — Келен, а не ти. Ми з нею скоро одружимося. Ми поїдемо звідси, щоб зіграти весілля в Племені Тіни. І ніщо у світі не зможе цьому перешкодити.
Здавалося, Надін боїться відвести погляд від Річарда, немов, якщо вона зробить це, все що відбувається стане правдою.
— Плем'я Тіни? Що це ще, в ім'я духів, за Плем'я Тіни? Звучить огидно. Річард, ти… — Здавалося, вона раптово прийняла рішення. Стиснувши губи, Надін метнула на нього сердитий погляд і погрозила йому пальцем:
— Річард Сайфер, я не знаю, в які дурні ігри ти тут граєш, але мене ти не проведеш!
Слухай мене, ти, пень здоровенний! Зараз ти підеш і збереш речі. Ми їдемо додому!
— Я вдома, Надін.
Цього разу вона не знайшла що сказати.
— Надін, хто тобі ворожив… про твоє одруження?
— Віщунка по імені Шота, — остаточно зламавшись, прошепотіла вона.
