Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа (е книги .TXT) 📗

— Баста! Якби нашої пані цариці на те була воля, ми з вами зрівнялися б на виріст. І так воно й буде, як вона побажає.

На перших кружґанках трапилося нам стовковище недужників, за їхніми болячками роззосереджене: прокажені осторонь, отруєні обіч, зачумлені деінде, пранцюваті у перших лавах тощо.

Розділ XX

Як Квінтесенція зцілювала недуги музикою

У другій галереї капітан показав нам молоду Пані (хоть і мала вона, принаймні, тисячу вісімсот років), гарну, гожу, ошатну, в оточенні двораків і дворок. Капітан нам сказав:

— Зараз не час із нею говорити, ви тільки стежте, як вона діятиме. У вас там, у ваших царствах, деякі царі зцілюють певні недуги, такі, як золотуха, чорна неміч, переміжна лихоманка, зцілюють самим накладанням рук. Наша цариця гоїть від усіх болячок, не торкаючись хворих, а лише награючи їм якусь пісеньку, як до хвороби.

Він показав органчики, звуки їх творили чудеса. Вони вражали своєю дивною фактурою: рурки як палички були з касії, музична скринька з гваякового дерева, клавіші з ревеню, педалі з турбіта, клавіатура зі скамонії.

Поки ми милувалися на цей чудовий і незвичайний органчик, абстрактори, сподизатори, маситери, преґусти, табахими, хахаміми, неємоніми, рабребани, відлемами, рабієбами, реймси, розуїми, ніреїни, розени, недибими, неарими, саганими, перашими, хасаними, сарими, шотрими, аботи, амілими, ахашдарпанини, мебини, гіборими [488], мебіми, сиборими та інші старі царицині служники ввели прокажених; вона зіграла їм якусь пісеньку; вони зараз же зцілилися. Потім ввели отруєних, знов залунала царицина гра, і ті уздоровились. Те саме сталося зі сліпцями, глушками, німаками і паралітиками. Все це так і вдарило нас, ми впали ниць ніби в екстазі і захваті від всежерущого споглядання і любування тією цілющою силою, яка у нас перед очима йшла від пані цариці, і нам мов заціпило. Так ми простерті й лежали, поки нарешті вона не торкнулася до Пантагрюеля гарним букетом білих троянд, який тримала в руці, не опам'ятала нас і не підвела нас на ноги. Потім звернулася до нас із шовковими словами, з якими Парисатида вважала за потрібне звертатися до сина свого Кіра, або ж, принаймні, зі словами з шарлату.

— Гонор, циркумференцією [489] ваших осіб випромінюваний, появляє сповна вашу чесноту, в глибу вашої душі приховану, і ось, медоточиву солодкість вашого смиренного чоломбиття бачачи, я легко переконуюсь у тім, що серця ваші вільні від зловорожого верхоумства і своєумства, що вони засвоїли високі і рідкісні матерії, тоді як звичаї темної низоти тепер такі, що до цих матерій можна скільки завгодно рватися, але так до них і не доскочити. Ось чому я, піднісшись колись над особистими уподобаннями, не можу утриматися від спошлених слів: ви мої любі, прелюбі, розпрелюбі гості.

— Я людина невчена (сказав мені тихенько Панурґ), відповідайте ви, як хочете.

Але я нічого не відповів, не відповів і Пантагрюель, усі ми у мовчана грали.

Тоді знов озветься цариця:

— Ця ваша німота свідчить не лише про те, що ви є вихованці школи пітагорейської, від якої ведеться нині такий численний рід моїх пращурів, а й про те, що, окрім того, і в Єгипті, цій колисці високого любомудрія, безліч місяців, тому ви кусали нігті і чухалися пальцем у голові. У пітагорійській школі німота була символом знання, єгиптяни так само звеличували і божествили мовчанку, а понтифіки Гієрополя складали жертви великому богу, не пускаючи пари з уст, нечутно і мовчазно. Я аж ніяк не збираюся виявляти до вас невдячність, навпаки, я хочу наочно ексцентрикувати вам мої думки, хоча б сутність їхня від мене абстрагувалася.

Виголосивши цю промову, вона кинула своїм служникам короткий наказ:

— Табахими, до Панацеї!

Після цих слів табахими звернулися до нас із перепросинами: цариця не обідатиме з нами, бо за обідом нічого в рот не бере, окрім певних категорій, сехаботів, аменимів, диміонів, абстракцій, хирхуринів, халоминів, вторинних інтенцій, харадотів [490], антитез, метемпсихоз і трансцендентних пролепсисів.

Відтак нас відвели до невеличкого покоїку, обклеєного алярмами. Як уже нам там годили, один Бог знає. Кажуть, Юпітер на вичиненій шкурі кози, що його на Криті вигодувала, тій самій шкурі, яка правила йому за щит у битві з титанами (за що його прозвано Егіохом [491]), записує все, що на світі діється. Гонором свідчусь, друзі мої заливахи, не те що на одній, а й на вісімнадцяти козячих шкурах не перелічити того дивовижного їстовного, тих наїдків і страв, якими нас частували, навіть якби ми заходилися мережити такими самими дрібненькими буквицями, якими написана та Гомерова Іліада, яку читав Цицерон, запевняючи, що її можна було прикрити однією горіховою шкаралущею. Про себе скажу так: якби я мав сто язиків, сто ротів, залізну горлянку і був такий медоуст, як Платон, мені б і чотирьох книг було б мало, аби списати вам бодай третину від половини того, чим нас пригостили. Пантагрюель мені сказав, що, як на нього, слова: «До Панацеї!», з якими пані цариця звернулася до табахинів, чисто символічні й перекладаються як бенкет на всю губу. Так Лукулл, бажаючи догодити в усьому своїм приятелям, хоча й прибулим сюрпризом, як це траплялося не раз із Цицероном і Гортензієм, казав: «У Аполлона!»

Розділ XXI

Як цариця пообідній час збавляла

Після завершення обіду хахамім провів нас до зали пані цариці, дивимось, а там вона у звичному по трапезі оточенні придворок і принців двораків провіює, просіює і переточує свій час крізь велике решето з білого і блакитного шовку. Відтак вони, по-старосвітському, танцювали усі вкупі

кордакс, калабризм,

еммелію, молоську,

сициннію, кернофор,

ямбічну, монгас,

перську, терманстрію,

фригійську, флоралію,

никатизм, пиріхху,

тракийську, а зарівно й інші танці.

Потім із дозволу та призволу цариці ми оглянули палац і узріли там стільки чудес, що й нині на згадку про це я надпориваюся. Найбільше вразило нас, між іншим, умільство її двораків, абстракторів, перазонів, недибимів, сподизаторів та інших; вони сказали нам навпростець, без обрізків, що пані цариця робить лише неможливе і гоїть лише невигойних, тоді як вони, її підмагачі, лікують інші хвороби.

Я бачив, як молодий перазон зцілював пранці, та ще пранці задавнені, як от руанські, лише тричі тицяючи в зубасту хребтину уламок шкарбана.

Бачив, як інший чудово лікував гідропиків, тимпаністів, асцитиків і гепозаргиків [492], дев'ять разів поспіль, безперестань, б'ючи по животу двосічною тенедоською сокирою.

Бачив, як ще один миттю гоїв, усі, які є, лихоманки, прив'язуючи недужому до пояса з лівого боку хвіст лисиці, грекою званої алопекс.

А ще один утишував зубний біль лише тим, що тричі промивав корінь хворого зуба бузничним вином, а потім садив хворого на півгодини сушити зуб на осонні.

А той гоїв усі подагри, гостру, хронічну, спадкову і нажиту, тільки змушуючи слабого закрити рота і розплющити очі.

Я бачив, як ще інший за кілька годин вилікував дев'ятеро мостивих шляхтичів від хвороби святого Франциска [493]: він списав з них усі борги і кожному повісив на шию мотуз, на якому теліпався капшук із десятьма тисячами екю з зображенням сонця.

А той з допомогою якогось дивачного пристрою викидав у вікна будинки і таким чином провітрював їх.

А той зцілював усі види виснаження — недокров'я, сухоту, худорбу, не приписуючи ні ванн, ні молочної дієти, ні припарок, ні пластирів, ні якихось інших засобів, а лише постригаючи хворих на три місяці в ченці. А вже як вони, за його запевненням, і в монашві не відпасуться, тоді й лікарська штука, і сама природа безсила.