Фараон - Прус Болеслав (читать книги без .txt) 📗
Пентуер доторкнувся до амулета, який висів у нього на шиї, й зашептав молитву. Потім сказав:
— Я читав у священних книжках, що вже не раз, на лихо людям, вдень ставало темно, як уночі. Але як це так? Не розумію.
— Ти бачиш піраміди? — спитав раптом Менес, показуючи на пустелю.
— Бачу.
— А зараз постав долоню перед очима… Бачиш піраміди?.. Не бачиш. Так от, затемнення сонця — це приблизно те ж саме: між сонцем і нами стає місяць, затуляє батька світла, І тоді настає пітьма…
— І це буде в нас? — спитав Пентуер.
— У місяці паофі. Я писав про це фараонові, сподіваючись, що він пожертвує щось для мого занедбаного храму. Але він, прочитавши листа, висміяв мене і звелів моєму посланцеві віднести цю звістку Гергорові.
— А Гергор?
— Дав нам тридцять мір ячменю. Це єдиний чоловік у Єгипті, який шанує мудрість; а молодий фараон — легковажний.
— Не будь суворий до нього, отче, — відповів Пентуер. — Рамзес Тринадцятий хоче поліпшити становище селян і ремісників: він дасть їм відпочинок на сьомий день, заборонить бити їх без суду, а може, і обдарує. їх землею…
— А я тобі кажу, що він легковажний! — роздратовано відповів Менес. — Два місяці тому я надіслав йому величезний план полегшення праці селян, а він так само висміяв мене… Він просто пихатий неук.
— Ти з упередженням ставишся до нього, отче. Але розкажи мені про твій план, і, може, я допоможу тобі його здійснити…
— План!.. — повторив старий. — Це вже не план, а готова річ…
Він підвівся з лави, і вони вдвох з Пентуером пішли до ставка в саду, де стояв навіс, густо обплетений виткими рослинами. Під навісом було велике колесо, насаджене на горизонтальну вісь, з багатьма цеберками на ободі. Менес увійшов у середину колеса й почав переступати ногами. Колесо закрутилось, а цеберка почала черпати воду з ставка і виливати її в корито, що стояло вище.
— Цікавий прилад! — сказав Пентуер.
— А ти догадуєшся, що він може зробити для єгипетського народу?
— Ні…
— Так от, уяви собі, що це колесо більше у п’ять або в десять разів і що приводить його в рух не людина, а кілька пар волів…
— Щось… щось ніби уявляю, — мовив Пентуер, — але ще не розумію.
— Та це ж так просто! — відповів Менес. — З допомогою цього колеса воли або коні могли б черпати воду з Нілу й виливати її в канали, що лежать один над одним… Тоді півмільйона людей, які зараз працюють при журавлях, могли б відпочивати… Тепер ти бачиш, що мудрість робить для людського щастя більше, ніж фараони.
Пентуер похитав головою.
— Скільки ж на це потрібно дерева, — сказав він, — скільки волів, скільки паші!.. Здається мені, отче, що твоє колесо не заступить сьомого дня відпочинку.
— Бачу, — відповів Менес, знизуючи плечима, — що не пішли тобі на користь чини. Але хоч ти і втратив кмітливість, яка дивувала мене колись, покажу тобі ще щось… Може, ти колись знову повернешся до мудрості і, коли я помру, схочеш працювати над удосконаленням і поширенням моїх винаходів.
Вони повернулися до пілона, і Менес підклав трохи палива під мідний казанок. Роздмухав огонь, і незабаром вода закипіла.
З казанка виходила вертикальна трубка, прикрита важким каменем. Коли в казанку закипіло, Менес сказав:
— Стань у тій ніші й дивись…
Він повернув важіль, прикріплений до трубки, і важкий камінь злетів у повітря, а кімната наповнилась клубами пари.
— Чудо!.. — вигукнув Пентуер. Але він швидко заспокоївся й запитав: — Ну, а цей камінь як може поліпшити долю народу?
— Камінь — ніяк, — відповів уже нетерпляче мудрець. — Але правду кажу тобі, а ти запам’ятай це: настане час, коли кінь і віл візьмуть на себе працю людини, а кипляча вода заступить коня й вола.
— Але яка користь із цього селянам? — наполягав Пентуер.
— Горе мені з тобою! — вигукнув Менес, хапаючись за голову. — Не знаю, чи ти постарівся, чи так розуму поменшало, але селяни заступили тобі весь світ. Якби мудреці думали тільки про селян, їм довелося б покинути свої книжки й обчислення і стати пастухами.
— Кожна річ має давати користь, — несміливо зауважив Пентуер.
— Ви, придворні люди, — мовив гірко Менес, — часто буваєте непослідовні! Коли фінікієць принесе вам рубін або сапфір, ви не питаєте, яка з нього користь, а купуєте цей камінь і ховаєте його в скриню. Та коли мудрець прийде до вас з винаходом, який зміг би змінити обличчя світу, ви зразу ж питаєте: яка з нього користь? Мабуть, боїтеся, щоб, винахідник не зажадав жменьку ячменю за річ, незбагненну для вашого розуму!
— Ти гніваєшся, отче?.. Я ж не хотів зробити тобі прикрість…
— Я не гніваюсь. Мені лише боляче. Ще двадцять років тому нас у цьому храмі було п’ятеро, що трудилися над відкриттям нових таємниць. Зараз я залишився сам і, клянусь богами, не можу знайти не тільки наступника, а навіть людину, яка б мене розуміла.
— Запевняю тебе, отче, я б залишився тут до смерті, щоб зрозуміти твої божественні наміри, — мовив Пентуер. — Але скажи сам, чи можу я зараз замкнутися в храмі, коли вирішуються доля держави й щастя простого народу і коли моя участь…
— Вплине на долю держави і кількох мільйонів людей, — глузливо перебив Менес. — О ви, дорослі діти в митрах і ланцюгах сановників!.. Через те, що ви можете зачерпнути води з Нілу, вам уже здається, що ви й можете стримати приплив або відплив річки. Певно, так само думає вівця, яка, йдучи за отарою, уявляє собі, що вона її веде!
— Але ж подумай тільки, вчителю! Серце молодого фараона сповнене благородства, він хоче дати народові сьомий день відпочинку, справедливий суд і навіть землю…
Менес похитав головою.
— Все це, — сказав він, — минуще. Молоді фараони старіють, а народ… Народ мав уже не один раз сьомий день відпочинку і землю, а потім їх втрачав… О, коли б тільки це мінялося… Скільки за три тисячі років змінилося в Єгипті династій і жерців, скільки міст і храмів обернулися на руїни, ба навіть наросли над ними нові шари землі… Все змінюється, за винятком того, що двічі по два — чотири, що трикутник — половина прямокутника, що місяць може закрити сонце, а кипляча вода підкидає камінь в повітря… В цьому тлінному світі є й лишається сама тільки мудрість. І горе тому, хто для речей минущих, як хмари, занедбує вічне! Його серце ніколи не знатиме спокою, а розум кидатиметься в усі боки, як човен в бурю.
— Боги промовляють твоїми устами, учителю, — відповів, подумавши, Пентуер. — Але хіба що одна людина з мільйона може збагнути їхню мудрість… І це добре… Бо що було б, і якби селяни цілими ночами вдивлялися в зорі, воїни робили обчислення, а сановники і фараон, замість того щоб правити, метали каміння з допомогою киплячої води? Поки б місяць і раз обійшов землю, ми всі повмирали б з голоду… Ніякі; колесо чи казанок не захистили б країну від нападу варварів
і не визначили б правосуддя покривдженим… Отже, — закінчив Пентуер, — хоч мудрість і потрібна, як сонце, кров і подих, ми, однак, не можемо всі бути мудрецями. На ці слова Менес нічого не відповів.
Кілька днів пробув Пентуер у храмі божественної Нут, милуючись то краєвидом піщаного моря, то родючої долини Нілу. Разом з Менесом він спостерігав зорі, оглядав колесо для черпання води, інколи ходив до пірамід. Він дивувався з бідності й геніальності свого вчителя, але в душі думав:
«Менес безперечно, бог, втілений в людину, і тому не дбає про земне життя, його колесо для черпання води не приживеться в Єгипті, бо, по-перше, у нас немає дерева, а по-друге, щоб обертати такі колеса, треба принаймні зо сто тисяч волів А де ж для них паша, хоча б і в Верхньому Єгипті?..»
