Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен (книги без регистрации полные версии TXT) 📗

Вони впритул підійшли до того, що Сюзанна називала нагальними потребами.

— За чотири дні відбудуться збори, — сказав Роланд. — І цього разу я хочу побачити ціле містечко, а не самих чоловіків.

— Безперечно, це має бути всеньке місто, — кивнула Сюзанна. — Якщо ти розраховуєш, що жінки кидатимуть тарілку і таким чином компенсують брак зброї, думаю, впустити їх до тієї зали — це справедливо.

— Всезагальні збори в Залі зібрань не проведеш, — зауважив Каллаген. — Місця не вистачить. Запалимо смолоскипи й проведемо їх просто тут.

— А раптом дощ? — спитав Едді.

— Раптом дощ, то люди намокнуть, — стенув плечима священик.

— Чотири дні до зборів і дев'ять — до Вовків, — підсумував Роланд. — Цілком імовірно, що це наш останній шанс побесідувати спокійно, сидячи, з ясними головами. Ми тут ненадовго, тож почнімо. — Він простягнув руки, одну Джейкові, другу Сюзанні. За мить усі п'ятеро з'єднали долоні, утворивши маленьке коло. — Ми бачимо одне одного?

— Бачу тебе дуже добре, — сказав Джейк.

— Дуже добре, Роланде, — кивнув Едді.

— Ясно, як день, — всміхнулася Сюзанна.

Юк, котрий саме нюхав траву неподалік, не сказав нічого, але натомість озирнувся і підморгнув.

— Отче? — підняв брови Роланд.

— Бачу і чую тебе дуже добре, — погодився Каллаген, злегка всміхаючись, — і радий, що ви втаємничуєте мене в свої справи. Принаймні поки що.

Роланд, Едді й Сюзанна чули більшу частину Джейкової розповіді, Джейк і Сюзанна — більшу частину розповіді Роланда й Едді. Тепер Каллаген вислухав обидві історії (як сказав він пізніше, «на двох сеансах поспіль побував»). Він слухав з широко розплющеними очима, періодично розкриваючи від подиву рота.?

Коли Джейк дійшов до того місця, де він ховався в шафі, Каллаген перехрестився. До Едді ж панотець звернувся з питанням:

— Ти ж несерйозно говорив, що вбиватимеш жінок і дітей? Ти блефував, так?

Едді підвів погляд у небо, по якому повзли важкі хмари. На його губах грала ледь помітна усмішка. Він знову глянув на Каллагена і відповів:

— Роланд казав мені, що ти останнім часом займаєш надто священицькі позиції.

— Якщо ти говориш про те, щоб перервати вагітність твоєї дружини…

Едді підняв руку.

— Я не маю на увазі щось конкретне. Просто в нас тут є робота, і нам потрібно, щоб ти допоміг її виконати. І менше за все нам зараз хочеться відволікатися на твої католицькі нісенітниці. Тож нехай буде так, я блефував, ідемо далі. Тебе це влаштовує? Фадда?

Тепер Едді всміхався напружено й роздратовано. На його вилицях проступили яскраві плями. Каллаген дуже уважно на нього подивився і кивнув.

— Так, — сказав він. — Ти блефував. Авжеж, облишмо це.

— Добре. — Едді подивився на Роланда.

— Перше питання — до Сюзанни, — сказав стрілець. — Дуже просте: як ти почуваєшся?

— Чудово, — відповіла вона.

— Правду кажеш?

Вона кивнула.

— Авжеж, кажу спасибі.

— Головний біль тут не турбує? — Роланд потер свою ліву скроню.

— Ні. І тривожність, яку я відчувала після заходу сонця й перед самим світанком, як рукою зняло. Подивіться на мене! — Вона провела рукою по своїх грудях, спустилася до талії, до правого стегна. — Я трохи схудла. Роланде… Я читала, що в деяких тварин — м'ясоїдних, як дикі коти, й травоїдних, як олені й кролики, — плід розчиняється, якщо обставини не сприяють його виношуванню. Ти не думаєш, що… — Вона замовкла, з надією дивлячись йому в очі.

Роланд дуже хотів, щоб ця чарівна думка справдилася, але не міг цього підтвердити. А приховувати від ка-тету правду тепер виключалося. Тож він похитав головою. Сюзанна поникла.

— Я спостерігав: спить вона тихо, — втрутився Едді. — Жодних ознак Мії.

— Розаліта каже те саме, — докинув Каллаген.

— Та дамочка за мною стежить? — підозріливим тоном Детти спитала Сюзанна. Але вона всміхалася.

— Час від часу, — визнав Каллаген.

— Облишмо тему Сюзанниної дитини, — сказав Роланд. — Треба поговорити про Вовків. І не тільки про них.

— Але, Роланде… — почав Едді.

Роланд підняв руку.

— Я знаю, скільки в нас інших проблем. І які вони нагальні. Але ще знаю, що ми можемо загинути тут, у Кальї Брин Стерджис, якщо не зосередимося на головному. А мертві стрільці нікому не допоможуть. І не підуть далі. Ви згодні? — Він обвів їх поглядами. Ніхто не відповів. Десь віддалік співали чистими, радісними й невинними голосами діти. Щось про комалу.

— Проте є одне питання, яке нам слід обговорити, — визнав Роланд. — Воно стосується тебе, отче. І Печери дверей. Чи погодишся ти зайти в ті двері й повернутися до своєї країни?

— Ти жартуєш? — Каллаген просяяв. — Шанс повернутися назад, бодай на короткий час? Одне твоє слово — і я там.

Роланд кивнув.

— Сьогодні ближче до вечора ми з тобою прогуляємося нагору, і я проведу тебе крізь двері. Ти ж знаєш, де той пустир?

— Авжеж. В іншому житті я бував там тисячу разів.

— Ти все зрозумів про поштовий індекс? — уточнив Едді.

— Якщо містер Тауер виконав усе, як ти йому наказував, то індекс буде записано на дощаному паркані, з боку Сорок шостої вулиці. До речі, чудово придумано.

— Запам'ятай номер… і дізнайся дату, — сказав Роланд. — Едді має рацію, нам треба по змозі стежити за часом у Нью-Йорку. З'ясувавши все, повертайся. А після зустрічі в Павільйоні ти повинен будеш іще раз пройти крізь двері.

— Цього разу — навідати Тауера й Діпно в Новій Англії, — здогадався Каллаген.

— Так, — кивнув Роланд.

— Якщо ви їх знайдете, краще розмовляти з містером Діпно, — сказав Джейк і густо зашарівся, коли всі повернулися до нього, але не відвів погляду від Каллагена. — Містер Тауер може бути впертим…

— Це ще м'яко сказано, — вставив Едді. — От побачиш, на той час, коли ти там з'явишся, він уже оббігає дванадцять букіністичних крамниць і затариться бозна-скількома примірниками першого видання «Дев'ятнадцятого нервового зриву Індіани Джонса».

— …але містер Діпно вас вислухає, — вів далі Джейк.

— Хає, Ейк, — погодився Юк і перевернувся на спинку. — Хає, иихо.

— Якщо хтось і здатен переконати в чомусь містера Тауера, — сказав Джейк, чухаючи Юкові черевце, — то це містер Діпно.

— Добре, — кивнув Каллаген. — Я тебе зрозумів.

Діти вже співали ближче. Сюзанна озирнулася, але їх ще не було видно. Напевно, вони йшли Річковою вулицею. А якщо так, то на видноті опиняться, коли проминуть стайню і повернуть на головну вулицю біля Тукової крамниці. Дехто з фолькен на веранді вже попідводилися, щоб подивитися на процесію.

Тим часом Роланд з усмішкою вивчав Едді.

— Колись від тебе я чув вислів з твого світу щодо слова «припускати». Я б хотів почути його ще раз, якщо ти не забув.

Едді широко всміхнувся

— Припускати означає пошитися в дурні. Ти про це?

Роланд кивнув.

— Хороша приказка. Проте зараз я висловлю одне припущення. Заб'ю його, як гвіздок, і повішу на нього всі наші сподівання вийти живими з цієї халепи. Мені це не подобається, але іншого виходу я не бачу. А припущення таке: проти нас копають лише Бен Слайтмен і Енді. Якщо ми вчасно їх зупинимо, то зможемо планувати щось таємно.

— Не вбивайте його, — тихо, майже нечутно сказав Джейк. Він узяв Юка на руки й рвучкими рухами гладив йому голову та довгу шию. Юк стоїчно витримував ці примусові пестощі.

— Прошу, Джейку? — нахилилася до нього Сюзанна, приставивши руку до вуха. — Я не…

— Не вбивайте його! — хрипким дрижачим голосом повторив хлопчик. Здавалося, він от-от розплачеться. — Не вбивайте тата Бенні. Будь ласка.

Едді обережно поклав руку хлопчикові на потилицю.

— Джейку, тато Бенні Слайтмена воліє відправити сотню дітлахів до Краю грому з Вовками, аби тільки врятувати свого сина. І ти знаєш, якими вони звідти повертаються.

— Так, але поставте себе на його місце. Він думає, що в нього нема вибору, бо…

— Він міг би обрати опір на нашому боці. — Голос Роланда звучав глухо й відстрашливо. Майже мертво.