Час смертохристів. Міражі 2077 - Щербак Юрий Николаевич (читать книги txt) 📗
— А тепер, дорогі співвітчизники, — продовжував Ван Лі, — я хочу звернутися до теми не менш болісної. Йдеться про жорстокий акт терору, вчинений проти сім'ї віце-президента Конфедерації, високошановної Сари Лу Лейн, моєї доброї колеги, друга і однодумця. Як відомо, чоловік віце-президента, двоє дорослих дітей, невістка і троє внуків у віці три, п'ять і вісім років були захоплені сьогодні групою зловмисників у штаті Арізона під час відвідання Великого Каньйону. За повідомленнями Бюро розслідувань Конфедерації, ніхто з заручників не зазнав ушкоджень, але їхній психологічний стан важкий. Досі неясно, чого домагаються захоплювачі, які комунікуються з Сарою Лу Лейн напряму. Вона скасувала намічену на сьогодні прес-конференцію й терміново від'їхала до Арізони. Всі необхідні сили і засоби Конфедерації задіяні проти злочинців та їх можливих хазяїв. Слідчу групу очолив Генеральний прокурор Конфедерації Енріко Пекенья, який висунув кілька версій подій. Основна версія — помста наркомафії чоловікові віце-президента, пов'язана з його бізнесом. Ми всі молимось, щоб заручники були звільнені і щоб Сара Лу Лейн якомога швидше повернулася до виконання обов'язків віце-президента. На добраніч, дорогі співгромадяни, нехай Бог благословить Америку» .
Картинка згасла, натомість на темно-синьому фоні з'явився особистий знак президента Конфедерації, який закликав до єдності, що має виникнути з різноманіття.
17.
Їхній літак летів над Європою: внизу, в ідилічному, блакитняво-затуманеному просторі палало, як тавро, вогняне кільце, що стискалося навколо Парижа. Війська Франко-Арабського Халіфату намагалися взяти в облогу місто, яке з невеликої висоти здавалося вимерлим, виглядало ретельно виконаним архітектурним макетом. Однак, про реальність картини свідчили руйнування на Єлисейських полях, зони вигорілих центральних кварталів, зламаний вершок Ейфелевої башти, залишки якого висіли на покрученій арматурі, й нерухомі автомобілі, що безладно — вздовж і впоперек — стояли на вулицях і площах Парижа, перейменованого моджахедами на Лютецій. Французькі винищувачі, що досі утримували перевагу в небі, побачивши «Кульгавого Дракона», співчутливо помахували крилами: Європа вже знала про трагедію госпітального «Ланкастера-27». Та пілоти й екіпаж «Кульгавого Дракона», відключені від зовнішнього світу, були зосереджені на проблемах, що виникли всередині літака, і тих загрозах, які супроводжували їх у рейсі.
Божена, сидячи біля ілюмінатора, з жахом вдивлялася в місто, над яким вони пролітали.
— Боже мій, — прошепотіла вона, — я так мріяла побувати в Парижі. В Дуврі... Як назвати все це? — вона рукою доторкнулася до ілюмінатора.
— Це називається — зміна вісьового часу людства, — відповів Гайдук, зловивши себе на думці, що гнітючий текст протоієрея Борисоглеба Чикирисова заволодів його пам'яттю, хоч як Гайдук переконував себе в брехливості цієї фальшивки, на яку ніхто не зверне уваги, настільки вона абсурдна. І тут запитав самого себе: а до кого належу я? До СМЕРТОХРИСТІВ? До НОВОЛЮДЕЙ?
Залунав сигнал виклику, і Божена підняла довгий рукав балахона на правій руці. Гайдук побачив пульсуючий екран геджета-комунікатора — точно такого ж, яким його нагородили в Білому домі. Божена приклала геджет до вуха, але заважала хустка, яку довелося скинути. Коротко стрижене, темнорусяве волосся, виголене на тімені, як тонзура у монахів.
— Yes, It's me, — тихо мовила Божена, уважно слухаючи голос з геджету. — It's okay, тьотю. All under control.
— Це говорить Марта Джеферсон? Що сталося? — занепокоївся Гайдук.
Монолог Марти Джеферсон тривав досить довго. Божена слухала, не перебиваючи, лише в кінці мовила:
— He's very reliable, don't worry about me. Bye-bye. — Божена мовчки дивилась на Гайдука, наче вирішуючи, що сказати і чого не казати йому. — Дзвонила тьотя Марта. Вона сказала, що в Україні на вас оголошене полювання. Є офіційний наказ. Ви повинні вирішити, що робити, Може, залишитесь на якийсь час у Європі?
— А ви... ви що вирішили?
— Я можу спробувати дістатися України сама. Через Польщу. З Кракова до Львова ходять автобуси.
Обличчя, закрите чорними окулярами, було непроникне, а виразу її очей Гайдук не побачив: в окулярах віддзеркалювався він сам — людина в чужій офіцерській формі.
— Я гадаю, — задумливо мовила Божена, — що нам краще триматися разом. Проте — як вирішите, так і буде.
— Добре. Я подумаю, — відповів він, проклинаючи себе за м'якотілість, за те, що не міг здихатись цієї нещасної дівчини, якій ніщо не заважає спокійно проїхати в Україну, бо на неї не полюють. Знову згадав смерть Безпалого і ті абсурдні звинувачення, які стискалися навколо нього, наче вогняне кільце пожеж навколо Парижа. Зрозумів: за цим вбивством стоїть хтось з України. Хтось, хто хоче знищити його.
Розвинути далі ці роздуми йому не вдалося, бо знову пролунав сигнал «Бойова тривога» і знову з хвостової частини фюзеляжу почулося гуркотіння шестиствольної гаубиці. Якась невидима сила підкидала літак вгору, потім стрімко, до зупинки сердець пасажирів, кидала вниз, фюзеляж тріщав, проте спалахи зенітних ракет, які розбивалися об захисне поле «Ланкастера-27», не були такими зловісними, як уночі над океаном, а навпаки — здавалися веселим доповненням до весняного полудня у розповні сонячних потоків.
Годинник показував 16.35 середньо-європейського часу, і пілоти з кабіни «Кульгавого Дракона» бачили перед собою зелені поля Польщі. Їхній маршрут пролягав між Вроцлавом і Ченстоховим на північний схід. Якась вантажна фура, що рухалась по автостраді, розкривши брезентові тенти, перетворилася на пересувний зенітно-ракетний комплекс, з якого і був обстріляний госпітальний літак. «Ланкастер-27» звалився у глибоке піке, протипоказане літакам цього типу, щоб залпами з бортової гаубиці знищити фуру. Під час маневру вибухнув дальній двигун на правому крилі, пошкоджений уночі над Атлантикою.
Божена і Гайдук, які не полетіли шкереберть на підлогу тільки тому, що були навперехрест прив'язані ременями безпеки, притислися до ілюмінатора, дивлячись, як на місці двигуна розростається полум'я, і чорний димний слід тягнеться вгору, позначаючи траєкторію падіння «Ланкастера». Зайнявся сусідній двигун.
— Я боюсь! — скрикнула Божена і щосили вчепилася в руку Гайдука.
— Тримайся, — наказав він скоріше не їй, а собі. — Опусти голову до колін. Відпусти руку, закрий руками голову.
Але вона стискала його руку ще сильніше. Зенітно-ракетний комплекс знову перетворився на звичайну вантажівку, зап'яту синім брезентом, на якому великими жовтими літерами було написано FRIEDMAN. Фура в'їхала у сплетіння автострад і сховалася під широким шляхопроводом. Палаючий літак ледве вийшов з піке і тепер летів назустріч полю зі свіжою озиминою. Поле здавалося ідеально рівним, але пілоти знали, що це не так. Другий пілот «Ланкастера-27» подумки попрощався з старшим братом — не вийде цього року поїхати з ним у відпустку до Вікторії. Командир «Кульгавого Дракона» молився, благаючи Ісуса Христа пробачити йому гріхи, яких накоїв удосталь у цьому клятому житті.
«Ланкастер-27» впав на велетенське черево, яке репалось, розривалося на шматки, проорюючи на польській озимині глибоку борозну. В ній залишалися чорні струмені пального, порваний на шматки мішок, в якому зберігався труп нещасного Бланшара, запаси ліків і білизни, фрагменти тіл хірургів і медсестер, понівечені частини фюзеляжу... Гайдука і Божену врятувало те, що вони перебували на другому поверсі літака. Нижнє крило, догоряючи, залишилося ззаду, верхнє крило повзло по землі, доки не відірвалось, а потім стався страшний удар, від чого чоловік і жінка втратили свідомість. Отямившись, Гайдук побачив стовп сонячного світла: фюзеляж тріснув навпіл. Божена знерухоміло висіла на ременях безпеки.
— Підводься! Швидше! — гукнув Гайдук, намагаючись розтермосити її, але даремно. Тоді він, лаючись, став розстібати сталевий замок у неї на грудях, та йому це не вдавалося. Він розумів, що ось-ось літак вибухне, і зробив ще одну відчайдушну спробу. Нарешті сталева пластина вийшла з пряжки. Він схопив Божену, поклав її на плече — вона виявилася навдивовиж легкою — і через пролом у фюзеляжі дістався на ліву частину літака. Земля була зовсім близько — побачив стебла озимини, що нагадали йому дитинство, і почув запах зораної землі. Залишки літака занурені були в це фермерське поле, наче дірявий човен, що тоне в зеленому озері.
