Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
—От і поговорили, — насупився Левко. — Як з ними можна про щось домовлятись? Ми навітьу бар організовано вибратись не може-мо, що вже казати про Мексику чи Кенію.
Сьома мовчки цмулив пиво з бокалу.
1 Чичен-Іца — політичний і культурний центр майя на півночі півострова Юкатан (Мексика). Одні з найвідоміших і найбільш упізнаваних майяпеькпх руїн у світі.
V
18 березня 2012 рокц. 19:50 [ІІТС +1]
«Wifslroms Irish Pud»
Гампа-стан. Стонгопьм
Гуннар Іверс.
Представившися, старий всівся на стілець напроти Хлопців, поклав перед собою папку для паперів і поставив келих. Він провів у «Wir- stroms» півдня і до вечора встиг пристойно набратися (що було необ-хідно, інакше старий не зміг би почати розмову).
Левко і Семен здивовано гіерезирнулися.
—Лео, — першим відреагував українець, сторожко обдивляючись чоловіка.
—Симеон, — після паузи відповів росіянин. — Ми знайомі?
—Уже так. — Швед усміхнувся, стараючися придушувати істин¬ні почуття. Вдавалось погано.
Дивлячись на нього, Левко усвідомив, що посмішка роблена. Коли він зазирав в обличчя Ґуннара, склада¬лося враження, наче розглядав глибоку чорну яму, замасковану нару¬баним гіллям. — Чув, ви радилися про те, куди поїхати влітку.
Левко покосився на росіянина. Як довго цей дідуган підслуховує їх? Сьома відповів наляканим позирком: «Псих!»
—О, ні! Не подумайте нічого такого, — замотав сивою головою Ґуннар Іверс. — Я не підслуховував вас, просто випадково почув ва¬шу розмову. Я сидів за отим столиком. — Швед показав за спини хлопців. — Якщо вважаєте, що я набридаю, кажіть одразу, і я піду. Та передтим хотів би розповісти вам хорошу історію і висловити по¬раду стосовно того, куди можна поїхати, щоб знайти справжню при¬году.
—Кажіть, — безпристрасно кліпнув Семен.
—Ви були в Перу?
—Ні, — одночасно сказали хлопці.
—О-о, це щось неймовірне! Фантастична країна! |— Очі старого загорілися, він обвів язиком порепані від холоду губи і смачно виплю-нув: — It will blow out to hell your fucking minds!
Українець посміхнувся. І він, і його однолітки не гребували матю-ками, проте хлопець розумів, що їхня лайка зазвичай не несе експре-сивного чи смислового навантаження. Це лише брудні, майже завжди недоречні сполучники для слів. Лихослів’я ж в устах тих, кому за Шіст-десят, звучало солідно й переконливо. Левку сподобалося, як Ґуннар проказав оте «blow out to hell your fucking minds?».
—Там страх як багато усіляких цікавих речей, — твердив швед. — Ось, наприклад, Саксайуаман.
Порившись у папці, старий витяг фотокартку — практично нову, чудової якості — і поклав перед хлопцями. Левко забрав знімок. На глянцевому фотопапері виступали руїни колосальної споруди, скла-деної з мегалітичних кам’яних блоків. Три рівні заломистих стін сту-пенями здіймались один над одним. Вражало, наскільки щільно — просто з диявольською точністю — припасовані між собою брили. Між ними не було цементу. Між ними, здавалось, ножа не проткнути.
—Це Саксайуаман, — іще раз повторив Ґуннар Іверс. — Гадаю, ви нічого не чули про нього, хоча зараз це не має значення... Це руїни цитаделі в Андах, неподалік Куско, нині простого перуанського міс- гечка, а в давнину — столиці імперії інків. — Старий, плямкаючи, приемоктався до келиха. — Подивіться на брили. Вони різні: як за розміром — від порівняно невеликих до грандіозних багатотонних блоків, так і за формою — трапляються як пласкі, так і вигнуті грані. У той же час між валунами не знайдеться ані просвіту, ані шпарки, ку¬ди б пролізла мураха. Вони настільки тісно підігнані, що нагадують шматочки пазла. Вражає? Але ще більше вражає те, що у нашої ци-вілізації немає засобів, які могли б створити подібне. Жоден сучасний інструмент не здатен обробити камінь аж так досконало.
Лео роздивлявся полігональну кладку Саксайуамана:
—Та ну...
—Це правда! Жоден із відомих методів обробки каміння не дозво-ляє відшліфувати брили так, щоб їхні грані ідеально пасували одна до одної! Припустімо, можна витратити купу часу і наглянсувати два окремі блоки так, що між ними не буде мікронного зазору. Але десять, сотню, тисячу каменів? А цілу стіну? — Художнику запалі ляснув до¬лонею по столу, ледь не перекинувши келих. — Мине мільйон років, перш ніж вдасться створити щось подібне.
Українець переводив погляд із фотографії на Ґуннара і назад.
—Але Саксайуаман усе-таки збудовано...
—Правильно. — Швед загадково посміхнувся. Цього разу по¬смішка вийшла кращою. — У мене є ше кілька знімків. — Ґуннар Іверс видобув інші фотографії, на всіх були руїни Саксайуамана, від¬зняті з різних ракурсів. — Дивіться уважно. Окремі кам’яні блоки ва¬жать шістдесят тонн і сягають розмірів будинку. Але навіть вони об¬роблені так майстерно, наче це пластилін, а не граніт. Хочу, щоб ви усвідомили, наскільки технологічно досконалим є Саксайуаман. На¬віть якщо судити мірками постіндустріальної епохи.
Левко вглядався у фотографії, по черзі передаючи їх Семену. Гуннар вів далі:
—А тепер гляньте сюди. — На столі з’явилося ще кілька світ¬лин. — Це славнозвісне Мачу-Пікчу... — Лео впізнав найвідоміші інкські руїни. — Помічаєте різницю?
Сьома невиразно проказав:
—Ну, камені трохи менші.
—І все?
—Має бути щось іще?
Схилившись надзнімком Мачу-Пікчу, Левко обдивлявся стіни сту-пінчастих святилищ.
—Дивіться уважніше, — перейшов на шепіт Гуннар. — Невже ви не помічаєте, що це зовсім інша стіна?
Брили, з яких складені мури Саксайуамана, не схожі між собою, однак усі вони мають полігональну форму в перетині. їхні грані гла-денькі, наче після обробляння на верстаті. У той же час камені, з яких збудовано храми й тераси на Мачу-Пікчу, виглядали... звичайним ка-мінням. Звісно, їх теж обробляли, обтесували, але обруби лишались нерівними, граней, як таких, не було. Не знайшлося жодного каменя, який би «ліпився» впритул до сусіднього в кладці, як це було на знім¬ках Саксайуамана. Стіна Мачу-Пікчу — і це було цілком очевидно — нагадувала недбало накидану купу каміння.
—В принципі, так, — сказав Левко.
—Це різні технології, — пояснив старий. — Ті, хто зводив Сакса-йуаман, якимось немислимим способом обробляли колосальні брили, після чого складали з них стіну, наче з кубиків конструктора «Lego». Будівники Мачу-Пікчу не мали такої можливості. Вони тулили камені докупи, не маючи цементу, замазували їх глиною чи землею, а нерідко лишали просто так — утрамбовуватись під власною вагою.
—Дивно, у світі знають переважно Мачу-Пікчу і майже ніхто не чув про Саксайуаман, — зауважив Семен.
—Це типово для сучасного суспільства, де цінується зовнішній про-яв і ніхто не хоче докопуватися до суті, копирсаючись у деталях. Мачу- Пікчу стало відомим не через велич храмів і культових споруд, а завдяки розташуванню й величній красі довколишніх Анд. Гляньте на антураж, подивіться на гори навколо — ось що зробило Мачу-Пікчу відомим! Якби місто було розташоване у долині посеред миршавих ланів, а не на гребені важкодоступного кряжу, не нависало надчотиристаметровими прірвами, оточене гостроконечними бескидами, рівних яким іще пошу-кати, про нього у світі знали б не більше, ніж про Саксайуаман, на Ма-
чу-Пікчу не було б і десятої частки тих відвідувачів, які пруться туди ни-ні. — Старий перевів подих. — Зіграло роль ще й те, що до початку двадцятого століття Мачу-Пікчу лишалося цілковито невідомим для ци-вілізованого світу. За чотири століття ні конкістадори, ні їхні нащадки не натрапили на стародавню твердиню. Добрих двісті років після падін¬ня імперії інки спокійнісінько жили і хазяйнували у фортеці посеред хмар. До початку минулого століття ніхто не здогадувався, що в Андах на висоті дві з половиною тисячі метрів ховається ціле місто.
; — Справді? — І Семен, і Левко не помітили, як зацікавились і втягнулись у розмову.
—Ага. Історія виявлення Мачу-Пікчу зробила чималий внесоку йо¬го популярність. Руїни у 1911 -му відшукав Хайрем Бінгхем, професор Єльського університету. Він відшукав їх цілком випадково. Цю роман-тичну побрехеньку переповідають нині на кожному кроці в Куско, проте ніхто чомусь не розказує, що Хайрем Бінгхем насправді шукав не Ма-чу-Пікчу. — Старий перемінився на лиці, та яма, яка уявилась Левку підчас першої посмішки Ґуннара, раптово проступила чіткіше. — Аме-риканець організував експедицію, головною метою якої були пошуки Па- їтіті, золотого міста. Йому просто пощастило надибати індіанця, котрий вивів його до Мачу-Пікчу, взявши за це лише два долари.
