Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
— Скільки розвідників ми втратили? — Запитав Річард. Капітан Мейфферт подивився на нього. Це було перше питання, яке задав Річард за весь час.
— Деякі можуть ще повернутися, але, схоже, ми втратили чоловік п'ятдесят — шістдесят. Річард зітхнув:
— І генерал Райбах вважає, що отримані відомості того коштували?
Капітан Мейфферт розгубився.
— Ми не знали, що виявимо, лорд Рал. Саме тому ми їх і послали. Хочете, щоб я передав генералу ваше побажання не надсилати туди більше людей?
Річард вирізав з деревинки особа, час від часу струшуючи стружку у вогонь. Він знову зітхнув.
— Ні. Генерал повинен діяти так, як сам вважає за потрібне. Я ж пояснив йому, що не можу віддавати накази.
Капітан мовчки жбурнув у вогнище жменю хвої, яка спалахнула яскравим полум'ям. Річард тим часом продовжував вирізати обличчя, яке вельми нагадувало обличчя капітана.
Келен вже не раз бачила, як Річард вирізає з дерева фігурки тварин або людей. Якось раз вона сказала, що цей талант безпосередньо пов'язаний з чарівним даром. Річард лише розсміявся, а потім пояснив, що захоплюється різьбленням по дереву з дитинства. Келен же нагадала, що це мистецтво часто використовується для заклинань і що самого Річарда якось захопили в полон саме за допомогою намальованого заклинання.
Але Річард вперто не хотів з нею погоджуватися. У бутність свою лісовим провідником він частенько коротав час, сидячи біля багаття і вирізаючи фігурки. Не бажаючи тягати зайвий вантаж, він зазвичай кидав готові штучки у вогонь. Він говорив, що йому подобається сам процес, а фігурку завжди можна вирізати нову. Келен дуже подобалися його фігурки, і вона засмучувалася щоразу, коли Річард їх знищував.
— Що ви збираєтеся робити, лорд Рал? Якщо, звичайно, я можу запитати? — Тихо сказав капітан.
Річард акуратно зрізав трісочку, окреслюючи контур голови. Він підняв очі і втупився в темряву.
— Ми їдемо в одне містечко високо в горах, куди ніхто не ходить, там ми будемо одні і в безпеці. Мати-сповідниця зможе відновити там сили. А поки ми будемо жити в горах, можливо, мені вдасться вмовити Кару почати носити сукні.
— Що?! — Здійнялася Кара. Побачивши, що Річард посміхається, вона зметикувала, що це жарт, але охолола не відразу.
— На вашому місці я не став би повідомляти про це генералові, капітане, — додав Річард. Кара плюхнулася на землю.
— Та вже, хай краще не повідомляє, якщо дорожить своїми ребрами, — буркнула вона.
Келен насилу стримала сміх.
— Зараз я нічим не можу вам допомогти. — Річард знову заговорив серйозно. — Сподіваюся, ви всі з цим погодитеся.
— Звичайно, лорд Рал. Ми знаємо, що, коли прийде термін, ви поведете нас у битву.
— Сподіваюся, цей день настане, капітан. Дуже сподіваюся. Не тому, що мені так вже хочеться битися, — просто я сподіваюся, що буде заради чого вступати в бій. — Річард втупився у вогонь. Вся його фігура виражала відчай. — Зараз — немає за що.
— Так, лорд Рал, — порушив незручне мовчання капітан Мейфферт. — Ми будемо діяти за власним розумінням, поки Мати-сповідниця не одужає і ви не зможете приєднатися до нас.
Річард не став сперечатися. Келен теж хотіла б думати, що все станеться так, як говорить капітан, але Річард ніколи не стверджував, що повернеться до війська так скоро. Взагалі-то він ясно дав зрозуміти, що, можливо, не повернеться ніколи.
Річард поклав деревинку на коліно, розглядаючи, що вийшло. Провівши пальцем по лінії тільки що вирізаного носа, він запитав:
— Розвідники, що повернулися, розповіли… як живеться народу Андера… під Імперським Орденом?
Кален знала, що, задаючи це питання, він лише переводить себе, свої нерви. І пошкодувала, що він його поставив. Навряд чи йому сподобається відповідь.
Капітан Мейфферт відкашлявся:
— Ну… так, вони доповіли про умови життя.
— І?
Молодий офіцер почав холоднокровно викладати факти.
— Джеган влаштував свою штаб-квартиру в столиці, Ферфілді. Маєток Міністра культури забрав собі. Його армія настільки величезна, що заполонила не тільки місто, але і всі навколишні пагорби і поля. Андерітськая армія практично не чинила опору. Їх переловили і всіх перебили. Уряд Андеріта перестав існувати в перші ж години. Там тепер немає ні влади, ні законів. Весь перший тиждень Орден святкував перемогу. Більшість жителів Ферфілда вигнали з будинків і позбавили всього. Багато хто залишили місто. Дороги були заповнені тими, хто намагався вийти з міста. В результаті біженці стали іграшками для тих солдатів Ордена, що не помістилися в місті і залишилися на пагорбах. Лише одиниці — головним чином старі і хворі — змогли піти геть. — Тут витримка зрадила капітану. Він теж немало часу провів у Андері. — Боюся, що загалом і в цілому все для них обернулося дуже погано, лорд Рал. Було величезне число жертв, серед чоловіків у всякому разі. Десятки тисяч. А швидше за все куди більше.
— Вони отримали те, що просили. — Голос Кари був крижаним, як зимова холоднеча. — Вони самі вибрали свою долю.
Келен була з нею повністю згодна, але не стала вимовляти цього вголос. І вона знала, що Річард згоден теж. Однак радості з цього приводу ніхто не відчував.
— А в провінції? — Запитав Річард. — Щось відомо про те, що відбувається за межами столиці? Там справи йдуть не краще?
— Не краще, лорд Рал. Імперський Орден методично «умиротворює» країну, як вони це називають. Солдат супроводжують чарівники. До речі, самий моторошні історії розповідають про якусь пані Смерть.
— Про кого? — Уточнила Кара.
— Так вони називають її — пані Смерть.
— Її… Напевно, одна з сестер, — зауважив Річард.
— І яка з них, по-вашому? — Запитала Кара. Річард, вирізаючи на дерев'яному обличчі рот, знизав плечима:
— Джеган тримає у себе в полоні і сестер Світла, і сестер Тьми. Адже він соноходець. Він змушує виконувати свою волю і тих, і інших. Це може бути будь-яка з них. Ця жінка — всього лише його знаряддя.
— Не знаю, — сказав капітан Мейфферт. — У нас повно повідомлень про сестер і про те, наскільки вони небезпечні. Але їх зазвичай використовують, як ви і сказали, для потреб армії, головним чином в якості зброї. Джеган не дозволять сестрам думати самостійно або чимось керувати. А та, про яку йде мова, поводиться зовсім інакше. Вона діє як емісар Джегана, і, за чутками, сама приймає рішення і діє, як їй заманеться. Розвідники стверджують, що її бояться навіть більше, ніж самого Джегана. Жителі одного містечка, дізнавшись, що до них прямує пані Смерть, зібралися всі на головній площі. Спочатку дали отруту дітям, потім випили отруту самі. До прибуття цієї жінки всі жителі міста були мертві. Близько п'яти тисяч осіб.
Річард припинив роботу. Келен знала, що чутки іноді бувають настільки жахливими, що тривога переростає у моторошну паніку, і тоді люди вважають за краще померти, ніж зустрітися обличчям до обличчя з об'єктом свого страху. Страх — могутня зброя війни.
Річард повернувся до роботи. Тримаючи ніж біля самого вістря, він акуратно вирізав очі.
— І ніхто не знає її імені? Цієї пані Смерті?
— Мені дуже шкода, лорд Рал, ні. Вони повідомляють, що всі називають її просто пані Смерть.
— Схоже на потворну відьму, — зауважила Кара.
— Зовсім навпаки. Вона блакитноока, з довгим світлим волоссям. Кажуть, вона мало не найкрасивіша жінка на світі. За словами розвідників, вона виглядає, як добрий дух у плоті.
Келен спостерегла кинутий капітаном погляд на Кару — блакитнооку, з довгим світлим волоссям, дуже красиву. І смертельно небезпечну.
Річард насупився.
— Блондинка… блакитноока… Таких було кілька… Шкода, що вони не розвідали її імені.
— Вибачте, але її імені у нас немає, лорд Рал, тільки опис… Ах так! Ще вона постійно одягнена в чорне.
— Добрі духи! — Прошепотів Річард, піднімаючись на ноги і стискаючи в кулаці дерев'яну фігурку.
— Судячи з того, що мені розповідали, лорд Рал, хоч вона і виглядає, як добрий дух у плоті, самі добрі духи її б злякалися.
