Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Смерть бере відпустку - Сарамаго Жозе (читать книги регистрация txt, fb2) 📗

Смерть бере відпустку - Сарамаго Жозе (читать книги регистрация txt, fb2) 📗

Тут можно читать бесплатно Смерть бере відпустку - Сарамаго Жозе (читать книги регистрация txt, fb2) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Завзятий напад із боку республіканців, а головно висловлені в статті тривожні передбачення щодо неминучої, й дуже скорої, руйнації економічних підвалин держави під тягарем нескінченної виплати пенсій за старістю чи хворобою, спонукали короля довести до відома прем’єр-міністра, що між ними має відбутися відверта розмова наодинці, без звукозапису й без жодних свідків. Прем’єр-міністр, прибувши, поцікавився здоров’ям королівських осіб, і насамперед королеви матері, яка під останній новий рік була на порозі смерти, а тепер, подіб­но до сили інших людей, дихає тринадцять разів на хвилину, хоча інших ознак життя її тіло, розпростерте на ліжку під балдахіном, подає обмаль. Їхня величність подякували, завважили, що королева-мати простують своїм хресним шляхом із гідністю, належною тій крові, що тече й надалі в її жилах, і перейшли до порядку денного, де на першому місці стояло оголошення війни республіканцям. Не доберу, що` стрельнуло в голову цим людям, сказав король, країна опинилася в найжахливішій кризі за всю свою історію, а їм подавай зміну устрою, Я б не брав цього поважно, мій пане, вони тільки пробують скористатися з ситуації, щоб поширити свої так звані урядові пропозиції, в суті речі вони просто намагаються зловити рибку в каламутній воді, Каригідно забуваючи про свої патріотични обов’язки, треба додати, Ваша правда, мій пане, про батьківщину республіканці мають такі думки, що їх тільки вони самі й можуть зрозуміти, та й то навряд чи, Що вони думають, мене не обходить, від вас я хочу почути, чи існує така ймовірність, що їм пощастить домогтися зміни устрою, Вони навіть не мають представництва в парламенті, мій пане, Я маю на увазі державний переворот, революцію, Це неможливо, мій пане, народ держиться свого короля, збройні сили вірні законній владі, То я можу цим не перейматися, Анітрішечки, мій пане. Король поставив хрестик у блокноті навпроти слова респуб­ліканці, сказав, Із цим ясно, й відтак запитав, А що це за історія з невиплатою пенсій, Ми їх виплачуємо, мій пане, хоча майбутнє має похмурий вигляд, Тоді я, мабуть, не вчитався, бо я подумав, що вже було, так би мовити, призупинення виплат, Ні, мій пане, дуже велику тривогу в нас викликає завтрашній день, Тривогу щодо чого, Щодо всього, мій пане, держава може завалитися, от так просто, неначе картяна будівля, Чи ця ситуація зачіпає тільки нашу країну, запитав король, Ні, мій пане, в довшій перспективі з цією проблемою стикнуться всі, але тут важить різниця між умиранням і невмиранням, бо то є різниця фундаментальна, вибачаюся за банальність, Не розумію, В інших країнах люди вмирають у звичному ритмі, кількість смертей компенсує потік народжень, а в нас, мій пане, в нашій країні, ні­хто не вмирає, погляньмо хоч би на королеву-матір, здавалося, що вона вже ось-ось переставиться, а в підсумку вона ще й досі з нами, тобто я маю на увазі, на щастя, й повірте, що я не перебільшую, нам на шию накинуто зашморг, А тим часом до мене дійшли чутки, що дехто все-таки вмирає, І так воно є, мій пане, але то тільки крапля в морі, адже не всі родини наважуються на такий крок, Який крок, Передати своїх хворих організації, що бере на себе самогубства, Не розумію, навіщо вчиняти самогубство, коли не можеш умерти, Ці вмирають, І яким же робом, Це складна історія, мій пане, Розкажіть її мені, адже ми тут самі, По той бік кордону люди вмирають, мій пане, То ви хочете сказати, що ця організація переправляє їх туди, Саме так, Тоді це корисна організація, Вона трохи допомагає нам уповільнити накопичення безнадійних хворих, але, як я вже сказав, то тільки крапля в морі, І що ж це за організація. Прем’єр-міністр, зітхнувши, відповів, Це махвія, мій пане, Махвія, Так, мій пане, махвія, інколи на брудну роботу держава мусить задіювати сторонніх виконавців, Ви мені про це нічого не казали, Мій пане, я не хотів втягувати вашу величність у цю справу й відповідальність беру на себе, А військо, що стояло на кордонах, Воно виконувало своє завдання, Яке завдання, Буцімто перешкоджати переправленню самогубців, але насправді ні, А я гадав, що воно запобігало вторгненню ззовні, Такої небезпеки ніколи не було, й ми в усякому разі маємо домовленості з урядами цих країн, у нас усе під контролем, Окрім проблеми з пенсіями, Окрім проблеми зі смертю, мій пане, якщо ми й надалі не будемо вмирати, то майбутнього в нас нема. Король поставив хрестик навпроти слова пенсії й прорік, Щось мусить статися, Так, ваша величносте, щось мусить статися.

Коли секретарка генерального директора телекомпанії ввійшла до кабінету, конверт лежав на столі. Він був фіолетовий, тобто неординарний, а ґофрований папір нагадував текстурою полотно. На вигляд він був старий, і складалося враження, що вже вживаний. На ньому не було жодної адреси, ні відправника, що іноді буває, ні отримувача, чого не буває ніколи, а лежав він у кабінеті, що його двері, замкнені на ключ, оце щойно відчинено, й куди ніхто не міг зайти впродовж ночі. Перевертаючи його, щоб побачити, чи нічого, бува, не написано з другого боку, секретарка подумки відчула, з якимось непевним почуттям безглуздости такої думки й такого почування, що конверту там іще не було, коли вона вставляла ключ у шпарину й повертала механізм замка. Тільки без марень, пробурмотіла вона, я, мабуть, його просто не помітила вчора, коли виходила. Вона озирнула кабінет, перевіряючи, чи все в ньому гаразд, і пішла до свого робочого місця. Як секретарці, до того ж іще довіреній, їй було дозволено розпечатувати чи вже цей, чи будь-який інший конверт, тим більше, що в цьому разі не було ніякого застереження на кшталт особисто в руки, обмежений доступ чи конфіденційно, та все ж вона того не зробила, хоча й сама не могла б назвати причини такої своєї поведінки. Двічі вона вставала зі стільця й прочиняла двері кабінету. Конверт лежав на тому самому місці. Щось мені верзеться, мабуть, через той колір, подумала вона, хай уже він швидше прийде й покладе край цій загадці. На увазі вона мала свого шефа, тобто генерального директора, який запізнювався. Коли він урешті з’явив­ся, була вже чверть на одинадцяту. На слова він був скупий, проказував добридень і відразу ж прямував до свого кабінету, куди секретарка мала наказ заходити тільки по спливі п’яти хвилин, потрібних йому на те, щоб вигідно влаштуватися й закурити першу ранкову цигарку. Коли секретарка зайшла, генеральний директор іще не скинув піджака й не курив. Він обома руками тримав аркуш того самого кольору, що й конверт, і руки йому тремтіли. Він повернув голову до секретарки, яка підступала до нього, але неначе не впізнаючи, хто то є. Раптом він виставив уперед руку з розчепіреними пальцями, зупиняючи її, й промовив не своїм голосом. Негайно вийдіть, зачиніть за собою двері й нікого сюди не пускайте, чуєте, нікого, хто б то не був. Занепокоєна, секретарка запитала, чи щось негаразд, але він брутально її обірвав запитанням, Ви не чули, що я вам сказав вийти. І зійшов майже на крик, Та йдіть же ж геть, сказано вам. Бідолашна жіночка вийшла зі слізьми на очах, вона не звикла, щоб із нею так поводилися, воно-то правда, що директор, як і кожен інший, має свої вади, але загалом людина з нього вихована й секретарок він за попихачок не має. То все через отой лист, нема іншого пояснення, подумала секретарка, шукаючи хустки, щоб утерти сльози. Вона не помилялася. Якби вона насмілилася знову зайти до кабінету, то побачила б, як генеральний директор бігає з місця на місце наче попечений, із нестямним виразом обличчя, так, ніби він не знає, що йому робити й водночас чітко усвідомлює, що тільки він і ніхто інший може зробити те, що треба. Директор подивився на годинника, потім на аркуш, зовсім тихенько, неначе потайки, прошепотів, Ще є час, ще є час, і знову сів перечитати загадкового листа, механічно проводячи вільною рукою по голові нібито в прагненні переконатися, що вона ще на своєму місці, що він її не загубив у коловороті страху, від якого скиміло в животі. Дочитавши, він безтямно втупився в простір і подумав, треба з кимось поговорити, й тут йому в голову прийшла рятівна думка, що то є просто такий собі жартик, дуже кепського ґатунку, від одного з багатьох чимось невдоволених телеглядачів, на додачу ще й наділеного хворобливою уявою, хто керує на телебаченні, дуже добре знає, що тут не все встелене трояндами, Але зазвичай не мене вибирають, щоб відвести душу, подумалося йому. Цілком природно ця думка спонукала його нарешті зв’язатися з секретаркою, Хто приніс цього листа, Не знаю, пане директоре, коли я прийшла й відімкнула двері вашого кабінету, як я це завжди роблю, він уже лежав на столі, Але ж того не може бути, впродовж ночі ніхто не має доступу до цього кабінету, Саме так, пане директоре, Тоді як це пояснити, Мене про це не питайте, пане директоре, я ж бо оце допіру хотіла розповісти вам, що сталося, але ви, пане директоре, мені й рота не дали розтулити, То правда, що я вас трохи образив, вибачте, То пусте, пане директоре, але боліти воно болить, ще й як. Генеральному директорові знову почав уриватися терпець, Якби я сказав вам, що` там написано, тоді б ви знали, що таке болить. І він поклав слухавку. Ще раз подивився на годинника, відтак промовив сам до себе, Це єдиний вихід, іншого я не бачу, є такі рішення, що мені самому їх ухвалити годі. Розгорнув записника, пошукав і знайшов потрібний номер, сказав, Ось він. Руки йому й надалі тремтіли, він на превелику силу втрапляв пальцями в кнопки, а коли йому відповіли, на ще більшу силу опанував власний голос, просячи, Зв’яжіть мене з кабінетом пана прем’єр-міністра, говорить директор телебачення, генеральний. Слухавку взяв очільник адміністрації, Добридень, пане директоре, як гарно, що ви зателефонували, чим я можу вам допомогти, Треба щоб пан прем’єр-міністр якнайшвидше мене прийняв, ідеться про справу абсолютно невідкладну, А ви могли б пояснити мені, про що саме йдеться, щоб я це переказав панові прем’єр-міністрові, Мені дуже шкода, але це неможливо, бо то справа не лише невідкладна, а й суворо таємна, Тоді чи можете ви бодай натякнути, Отут перед моїми очима, що їх виїсть земля, лежить документ величезної ваги для самого існування нації, і якщо моїх слів не досить, якщо вони не переконали вас зараз же зв’язати мене з паном прем’єр-міністром, де б він тепер не був, то я маю неабиякі побоювання за ваше особисте та політичне майбутнє, То справа аж настільки надважлива, Скажу вам хіба одне, відтепер за кожну згаяну хвилину відповідальність нестимете ви й тільки ви, Я подивлюся, що можна зробити, в пана прем’єр-міністра дуже напружений графік, То віднапружте його, якщо хочете заслужити ордена, Уже роблю, Я зачекаю, А чи можу я ще про щось вас запитати, Бога ради, що вам іще треба знати, Чому ви сказали про свої очі, що їх виїсть земля, адже це було раніше, Я не знаю ким раніше були ви, але хто з вас є тепер, знаю напевно, дуб дубом та й годі, зв’яжіть, кажу вам, мене з прем’єр-міністром, і то негайно. Неочікувана брутальність у висловах від генерального директора свідчить про його крайнє душевне заворушення. Усе йому в голові помішалося, він сам себе не впі­знає, не годен збагнути, як він міг образити людину лише за те, що вона поставила йому цілком нормальне запитання, чи вже за формою, чи за змістом. Треба буде перед ним вибачитися, скрушно подумав він, завтра він іще може бути мені потрібен. У голосі прем’єр-міністра бриніло роздратування, Що відбувається, запитав він, з проблемами телебачення, як я їх знаю, звертатися треба не до мене, Про телебачення не йдеться, пане прем’єр-міністре, я отримав листа, Мені вже сказали, що ви отримали листа, і що` ви тепер хочете від мене, Я тільки прошу вас його прочитати, й нічого більше, все інше, повторю ваші слова, то вже питання не до мене, Бачу, що ви хвилюєтесь, Авжеж, пане прем’єр-міністре, я просто на ножах сиджу, І про що ж повідомляє той таємничий лист, Телефоном я вам того не можу сказати, Це захищена лінія, Все одно не скажу, тут жодна обережність не буде зайвою, Тоді перешліть його мені, Я мушу передати його вам із рук у руки, довіритися посланцеві то завеликий ризик, Я сам до вас когось пришлю, хоч би й очільника адміністрації, когось ближчого до мене вже й нема, Пане прем’єр-міністре, будь ласка, я б вам оце, напевно, не надокучав, якби не мав дуже поважної причини, ви мусите обов’язково мене прийняти, Коли, Зараз же, Я маю багато справ, Пане прем’єр-міністре, будь ласка, Гаразд, коли ви вже так наполягаєте, то приходьте, сподіваюся, що ваша таємниця того варта, Дякую, вже біжу. Генеральний директор поклав слухавку, всунув лист до конверта, сховав його у внутрішній кишені піджака й підвівся. Руки йому вже припинили тремтіти, зате лоб був увесь мокрий від поту. Він витер обличчя носовичком, потім зателефонував до секретарки внутрішнім зв’язком і сказав їй викликати автівку, бо він виїжджатиме. Переклавши відповідальність на когось іншого, він трохи заспокоївся, ще якісь пів годинки, й його роля в цій справі буде дограна до кінця. Секретарка показалася у дверях, Машина вже чекає, пане директоре, Дякую, скільки часу мене не буде, не знаю, я маю зустріч із прем’єр-міністром, але про це нікому не розповідайте, Можете не хвилюватися, пане директоре, я нікому нічого не скажу, До зустрічі, До зустрічі, пане директоре, хай усе в вас добре пройде, Як воно тепер виглядає, то вже годі розібрати, де добре, а де погано, Ваша правда, До речі, а як там ваш батько, Без змін, пане директоре, страждати він, здається, не страждає, але лежить собі й худне та всихає, вже минуло два місяці, відколи він у цьому стані, і з огляду на те, що діється, мені лишається тільки дочекатися своєї черги, щоб і мене поклали в ліжко обік нього, Хтозна, хтозна, сказав директор і вийшов з кабінету.

Перейти на страницу:

Сарамаго Жозе читать все книги автора по порядку

Сарамаго Жозе - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Смерть бере відпустку отзывы

Отзывы читателей о книге Смерть бере відпустку, автор: Сарамаго Жозе. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*