Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович (онлайн книга без TXT) 📗
Перейдїм до молодших столиць Галичини.
Галич оден в Галичинї може похвалити ся якимись близшими (хоч завсїди дуже не богатами) лїтописними відомостями 45) й увагою наукових та урядових сфер для його археольоґічних памяток 46). Виступає він, як відомо, дуже пізно: вповнї автентичну звістку про нього маємо доперва з 1141 р., коли він фіґурує як старший стіл Теребовельської волости 47). Але слїдом (від 1144 р.) стає столицею цїлої Галичини, та в сїй ролї зістаєть ся більше меньше до кінця XIII в., хоч уже від середини сього столїтя починають поруч з ним підіймати ся нові княжі резиденції — Холм, потім Львів. Та невважаючи на таке пізнє документальне виступленнє його, маємо тут до дїла, безперечно, з дуже давньою осадою: цїла місцевість, ограничена від півночи і сходу Днїстром, а від заходу Лімницею (давнїйша Чечва), де розлягав ся з своїми передмістями старий Галич, богата останками камяної й бронзової культури (вироби з каменя і рога, бронзові сокирки), а на осади пізнїйших часів вказують римські монети. Про початок міста в XIII в., видко, була якась традиція: коло Галича була „Галичина могила” і її звязували з початком міста; лїтописець, згадавши про сю могилу, обіцяє на иньшім місцї оповісти про початок Галича 48), але обіцянки сеї не сповнив. Очевидно се мала бути могила якогось (чи якоїсь) Галицї (Галиця, прикметник Галичина), фундатора-епонїма міста, від котрого воно нїби назвало ся, як Київ від Кия, а з тим, видко, початок Галича переносив ся в якісь далекі часи. Недавнїми часами пробували відгадати сю могилу в ріжних могилах Галицької околицї й розкопували їх, але розумієть ся, без результатів.
Наша лїтопись не дає близших вказівок, де саме стояв давній Галич. Бачимо з неї тільки, що він стояв на правім боцї Днїстра, більш меньше насупроти урочища Угольники. Знаємо, що княжий двір стояв на горі, очевидно — в самім „городї”-замку, так що з „переходу” — коритара на поверсї, що лучив його з церквою Спаса, видко було зі сходів місто, а мабуть і дорогу на Большів. Далї знаємо, що в тім же городї-замку стояла церква Богородицї, масивної будови, так що Угри, обложені в Галичу в 1221 р., зробили були на нїй фортифікації і відти били ся — стріляли й метали каміннє. Окрім того в місті або в його околицї згадуєть ся монастир св. Івана. З воріт знаємо на імя тільки „Нїмецькі ворота”, зрештою нїяких близших подробиць не маємо. Судячи по тому, що в частих війнах про Галич не стрічаємо ся з завзятими облогами, він не був наручним для сильної і усьпішної оборони. Правдоподібно — задля своєї великости, як і Київ. Звичайно він або піддаєть ся по короткій стрілянинї, або як добре його обсаджено, а вороже військо не велике — воно й не пробує його брати.
Коли попробуємо сї скупі лїтописні відомости доповнити археольоґічними вказівками, стрічаємо ся з иньшою трудностию: останки старого житя, фундаменти монументальних будинків, фортифікації займають цїлу просторонь між Днїстром і Лімницею, аж до сїл Крилоса і Пітрича, яких 4 кільометри по лїнїї Днїстра і яких 5-6 на полудень від нього (властиво — полудневий захід, по лїнїї Лукви і Лімницї). Супроти сього між дослїдниками старого Галича вийшов горячий спір, не покінчений і доси, про те, де саме був город, і тим часом як одні думають, що він стояв більше меньше де й нинїшнїй — в розї Лукви і Днїстра, иньші його місцем уважають праве побереже Лімницї, а третї переносять його на Крилос 49).
Головна трудність лежить в тім, що не можна знайти слїдів укріплень і взагалї яких небудь слїдів давнього города-замку. Городище зацїлїло над Днїстром, низше Галича, коло c. Пітрича, друге — в Крилосї над правим берегом Лукви, але тут галицький замок XII-XIII в. стояти не міг — сьому зовсїм противлять ся ті лїтописні вказівки, які я навів вище. Тутешнї замки служили тодї хиба фортифікаціями міста, боронячи його від полудня. Особливо інтересне городище Крилоса, дуже добре положене на високім розї (60 метрів над рівенем річки) між Луквою і її притоком (Мозолїв) і добре заховане: ріг наоколо обведений валом, від полудневого заходу відтятий високим потрійним валом, а ще й саме городище передїлене подвійним валом на властивий замок, „город днешній”, уживши давнього терміну, і переднїй. Властивий „город” Галича мусїв правдоподібно лежати над Днїстром, більш меньш на лїнїї між устєм Лімницї і теперішнїм Галичом, де в двох місцях надднїстрянські горби підіймають ся більш меньш до висоти криловського городища: се теперішня замкова гора і побереже Лімницї. Богацтво слїдів ріжних будинків на побережі Лімницї в першій лїнїї підсувало-б гадку, що тут і стояв старий Галич, коли-ж бо знову трудність: нема слїдів городища, а зникнути воно тут серед нив, ледви аби могло. Меньше трудности припускати, що старий галицький замок стояв на місцї теперішнього (побудованого в останнє в XVII в.), на відтятім ровом високім розї, 3-4 морґів поверхнї, та що коли Галич став розвивати ся на велике місто, воно розпросторило ся між Луквою і Лімницею; зрештою се питаннє зістаєть ся ще отвореним, і всякі катеґоричні вислови були б передчасними. Але нїчого не можливого нема і в тім, що Галич з своїми передмістями (розложеними, певно, не збитою масою) займав, з певними перервами, цїлий той простір від Лімницї до Крилоса і теперішнього Галича.
З його церков тільки одна зацїлїла хоч трошки більше — се теперішнїй костел св. Станїслава, над Лімницею, недалеко устя її в Днїстер. Дослїди показали, що стїни її заховали ся досить добре, тільки верхи їх, склепіннє й баня пропали, їх заступила в XVII в. нова покривля, звичайного костельного (т. зв. ґотицького) типу, що зовсїм змінила початковий вигляд церкви. Заховала ся традиція, що се була церква св. Пантелеймона. Вона збудована з доброго тесаного каміня, в звичайнім плянї трох-абсидної церкви, середнього розміру 50); ориґінальна і дуже цїкава прикмета її — два порталї: головний (західнїй) і бічний (полудневий), різблені з каменя. Ся церква служить одинокою памяткою галицького архітектурного типу. Окрім сеї церкви на Побережу Лімницї, в гору рікою, віднайдено ще фундаменти двох церков, того ж трох-абсидного типу і більше-менше тої ж самої великости, але тільки фундаменти. З них близша до церкви св. Панталеймона ще в XVII в. звала ся церквою Спаса; про другу такої виразної традиції не заховало ся 51).
В теперішнїм Галичу, під замковою горою, стоїть трохабсидна церква Рождества, вибудована теж з каміня, але не з тесаного, як иньші галицькі церкви, а з досить лихого мергля. Заховала ся вона теж без верху, заступленого деревляним і зовсїм недавнїм, глубоко замулена осадами, і з рештою нїчим не замітна. Декотрі в нїй хочуть добачати стару катедру Галича — Богородицї, але се тільки здогад, нї на чім не опертий, бо катедра правдоподібно стояла на замку, а ся церква й за мала, й за слаба на те.
Своїм пляном до неї близько підходить церква Богородицї на замку в Крилосї, теж трохабсидна, але ще більше змодифікована; на жаль, вона близше не дослїджена, але, як кажуть на основі побіжного оглядання фундаментів, відбудована мабуть на давнїх фундаментах уже з мішаного матеріалу. Коло церкви, від заходу, відкрито фундаменти веж. Окрім сеї церкви, крилоське городище окружене урочищами, що своїми іменами вказують на колишнї церкви: Іванівське, Воскресенське, Юрївське, Данилівське, Ілїйщина і т. и. На ур. Воскресенськім знайшли ся фундаменти, в цїлости ще не дослїджені; на Ілїйщинї фундаменти невеликої церкви, трохабсидної (але бічні абсиди тільки внутрішнї, в контурах церкви не зазначені), поздовжної форми 52). По традиції се має бути монастирська церква св. Ілїї; руїни її розібрано, як кажуть, вже на початку сього столїтя для будови митрополичої палати. На ур. Іванівськім кладуть монастир св. Івана, згаданий в лїтописи.
На правім березї Лукви, на згірю надлімницької височини, знаходять ся також численні слїди колишнїх монументальних будинків. На ґрунтах c. Підгородя, що лежить під Крилосом, над Луквою, знайшла ся підлога виложена з поливяних цеголок, які звичайно уживалися до декоровання церков в давнїй Руси, останки камяного різбленого порталю і т. и.; земля має слїди великого огня. Сїльська традиція зве се церквою Благовіщення. На ґрунтах с. Залукви знайшли ся фундаменти будови, котру місцева традиція зве костелом св. Анни, а котра своєю будовою скорше-б вказувала на стару церкву (олтарна частина її, закрита дорогою, не відкопана). На ур. Карповий гай знайшли ся фундаменти, правдоподібно — вежі, ориґінальної форми: заокругленої від сходу, многокутної від иньших боків.
