Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
А весь сей непорядок, поясняв далї оратор, найбільше іде „з того, що неправильно дістають уряди: не від правдивого свого пастиря приймають священнє — відступили від царгородского патріарха, якому власть ся належала в державі вашої кор. мил”. І кінчить бажаннєм, щоб принаймнї на будуще епископат приведений був до послушенства патріархови, а маєтности церковні як не зараз, то принаймнї по смерти теперішнїх держателїв їх вернули ся до законних (православних) хозяїв.
„В противнім разї, коли і на сїм соймі — боронь Боже — не прийде до повного заспокоєння і вилїчення тих тяжких ран, — то прийдеть ся нам з пророком скричати: суди мене, Боже, і розсуди справу мою” !
Як бачимо, навіть і в сїй, найбільш сміливій і різкій промові, не кажучи про иньші, не згадано про постулят, що висїв у повітрі — затвердження королем відновленої православної єрархії й припущення її до урядів і бенефіцій. Як Древинський, так і иньші речники православних (крім депутатів київських і волинських соймовий дневник згадує голоси за заспокоєннєм грецької релїґії в постулятах литовських, і з осібна послів берестейських) — всї прикладом попереднїх соймів домагали ся загального привернення церковних відносин до їх давнїйшого ладу. Чи вважали занадто рисковним витягати справу відновленої єрархії з огляду на конфлїкт з королївським правом патронату, чи просто з технїчних причин — тому що на соймикові наради ся справа не встигла прийти, — трудно сказати. Зостаєть ся факт, що тільки одно виленське брацтво піднесло сю справу — в листї адресованім до короля й відчитанім на соймі. В сїм листї воно іменем всеї православної людности „презентувало” королеви новопосвячених владиків і просило для них „віддання бенефіцій, які належать до їх достоєнств” 29). Але се мало чисто теоретичне значіннє — те що факт відновленння православної єрархії був офіціально поданий до відомости правительства 30); нїяких дебат над сим ведено не було, тим меньше — не прийнято нїяких резолюцій.
Соймовий дневник, оповідаючи про промову волинських послів, каже, що иньші посли переривали її своїми розмовами, і навіть сміхом; промова Древинського своїми анекдотичними подробицями дїйсно могла дати привод до того. Але загалом беручи настрій посольської палати для православних був не неприхильний. Унїатська сторона, прибіднюючи ся перед папськими і правительственними сферами, навіть в дуже траґічних красках представляла своє становище. Папа, операючи ся на клєрикальних (унїатських мабуть) реляціях, в своїй інструкції нунцієви поясняв, що на соймі ледво не прийшло до побіди православних — привернення бенефіцій розданних унїатам. „Козаки, що держать ся схизми, сильно добивали ся того, і Поляки, потрібуючи їх помочи против Турків, вже готові були сповнити їх жаданнє; але пильність нунція і побожність короля зробила се, що вони нїчого не добили ся” 31). Без сумнїву, посольська палата оцїнювала унїю, як джерело дуже неприємних полїтичних клопотів, і настрій для неї був досить неприхильний. По словам Рутского, унїати були лишені самі собі і тільки нунцій підтримував в них відвагу. „Крім них двох (короля і нунція) не було нїкого, хто б не то що помагав нам, але хоч ласкаво заговорив; загально називали нас причиною неспокоїв, унїю прозивали нещасливою; пальцями показували на нас: от хто мутить державу! 32) було нам дуже гірко, але Бог не попустив нас спокусити понад наші сили!...” Нунцій, по його словам, по ночах обходив сенаторів, настроюючи їх против домагань православних. Король держав ся также над усяку похвалу; по словам пізнїйшого єзуітского історика, він говорив, що лїпше зрічеть ся корони і піде на вигнаннє, нїж позволить схизматицькому митрополиту засїсти в Київі 33), і дїйсно навіть під грозою загибели Польської держави не допустив до нїяких серіозних уступок православним. Сойм відновив тільки стару конституцію 1607 р., обезцїнену і спрофановану пізнїйшими вчинками короля (номінаціями всупереч їй унїатів на православні катедри). Ухвала його звучала:
„Успокоюючи грецьку релїґію, відновляємо конституцію 1607 р. і маємо держати ся її на будуще в роздаванню церковних бенефіцій 34)”.
Правительство рішило ся далї тримати ся супроти православних своєї перфідної полїтики, яку показала по конституціях 1607 і 1609 рр., і тепер подавши ріжні надїї через Обалковского, полишала собі отвором дорогу до дальшого гноблення православних.
В справі козацькій, затягаючи козачину на службу державі з усїми її силами, воно также не хотїло платити за се якимись реальними уступками. Соймова конституція покликала козаків тільки до участи в війнї як наємне військо, і визначила платню, „з тою умовою, що вони будуть під реґіментом і властю гетьмана нашого” 35). Правний status quo зіставав ся не рушеним, то значить правительство зіставляло за собою право, як промине потреба, знову заганяти козацьке військо страхом оружної росправи в іглине ухо комісарських постанов 1619 р.
Коли б правительство хотїло поучити українські, спеціально козацькі круги, що з ним не можна дійти до якогось порозуміння добрими способами, то не могло б се зробити лїпше, як робило се своєю полїтикою 1620 р.
Примітки
1) Депеші французького посла де-Сезі в Historica Russia monumenta (Турґенєва) II с. 412.
2) Третяк в своїй моноґрафії про хотинську війну обговорюючи козацько-польські відносини 1620 р. (с. 29-34) хибно розумів їх. Насамперед він думає, що було два козацькі походи на море, оден весною, другий в липнї; але весняний похід вийшов у нього тільки через непорозуміннє: лист Жолкєвского з 30/VI, з котрого він комбінував се, говорить про давнїйші походи на море, які мали бути покарані по ухвалї комісії 1619 р. Липневий козацький похід проф. Третяк толкує тим, що козаки супроти проголошеної Турками війни вважали такий похід на Турків дозволеним і не думали нарушати тим постанов комісії (ор. с. с. 29). Але ми знаємо, що се було дїлом козаків своєвільних, які не хотїли знати комісії й рішили похід заздалегідь. Нарештї гадка його, що Жолкєвский не знав, чи бажати йому морських походів козацьких чи нї, також не знаходить собі нїякої підстави в листах Жолкєвского, на яких оперта.
3) Cepandant les Cosaques aves les 150 barques ravagent toute la mer Noire — l. c. c. 412.
4) Les Cosaques sont a toute heure pros d'ici sur la mer Noire, ou ils font des prises incroiables veu leur faiblesse et sont en telle reputation, qu' il faut des coups de baston pour faire resoudre les soldats turcs a aller a la guerre contre eux sur quelques galeres qne le Grand-Seigr y enovoie avec lagrande peine- Депеші д-Сезі с. 412.
5) Pisma c. 377.
6) Жерела VIII ч. 125.
7) Chlopstwo zbestwiane, sentyna — Жерела VIII c. 138, Pisma c. 285.
8) Див. вище с. 379.
9) Лист виданий в статї Лїске, дод. V.
10) Listy ч. III.
11) Між контінґентами Жолкєвского значать ся: Ukraincow z р. Chmielewskim (sic) 800, z. Tyskiewiczem 400, barskich 300, kazakow pienieznych 1600 (Wojcicki Biblioteka starozyt pisarzow IV c. 207). Се єдиний слїд козацької участи в експедиції, — на підставі його говорить ся про участь Запорозцїв в кампанїї 1620 р. (напр. Третяк с. 31, „podobno”).
12) Рус. истор. сборникъ III с. 237.
13) Жерела VIII ч. 142.
14) Почав ся 3/XI н. с.
15) Витяги з дневника сойму, з віляновської біблїотеки, у Жуковича 1. с.
16) Грамота видана в Verificatia niewinnosci, вид. 2 л. 28, і в старім україн. перекладї — в київських записках, Сборникъ лЂтоп. Юж. и Зап. Рос. с. 87.
17) Грамота була видана по грецьки, маємо її в перекладах — українськім (неповнім) в тих же київських записках, в Сборнику лЂтоп. Юж. и Зап. Рос. с. 89, і в польськім — Verificatia niewinnosci, вид. 2.
