Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
При Ржевскім прийшов з Криму паробок Іван Нечаєнко, що був відданий до Криму для вивчення татарської мови від пок. полковника браславського Нечая. Коли Татари довідалися, що його патрона не стало, вони хотіли його побісурманити і затримати в Криму до віку, але він утік і приніс деякі відомости. Між иншим, се що на виїзді його, тому четвертий тиждень (себто коло 10 серпня н. с.), прийшла до Криму відомість про Донських козаків: що вони громили татарські юрти під Кафою, розгромили села Бокракой та Кутлакой і після того пішли під Царгород; було їx 37 великих стругів, у кожному козаків по 90, по 100 і більше 11).
В день виїзду послів, 5 вересня, Виговський розповів такі свіжі новини. Ширин-бей з товаришами вислали новому ханові на зустріч депутацію, послали листа і словесно переказували: коли Мамет-ґерай хоче правити Кримом, нехай без їх відома нічого не робить, нікого на уряди не призначає. Нехай в тім зложить присягу, инакше вони його за хана не приймуть, а поставлять собі такого що їм присягне. З огляду що ся партія орієнтувалася на козаків, ся відомість дуже заінтересувала старшину, і Виговський обіцяв умисно найняти і вислати до Криму якого небудь Татарина, щоб той се провірив.
В справах польських посли почули від Виговського таке: Оба гетьмани вже довгий час стоять з військом під Зборовим; кажуть, що всього війська у них тисяч коло 40, але в дійсности мабуть стільки нема. Наємного чужоземного війська нема нічого-називають наємними вибранецьку піхоту по німецьки вбрану. Сподівалися в поміч кримського хана, і якби він прийшов, були б рушили з-під Зборова на військо Запорізьке. Тому гетьман і не хотів з-під Київа йти “до Польщі на коронне військо, а чекав приходу коронного війська і хана на себе, щоб не допустити їx до своїх городів і не дати їx воювати. Тепер же як стало відомо, що хан помер, а мурзи Полякам помагати і з козаками воювати не хочуть, а навпаки- хочуть з козаками разом стояти против Поляків,-так уже гетьман менше остерігається Татар 12). Думає, як Поляки довідаються, що від Татар їм помочи не буде, так і не будуть стояти під Зборовим, а відступлять під Львів або Люблин, бо під Зборовим все пусто, і “стояти їм нема при чім”. Але гетьман тоді піде за ним слідом, а під Луцьк пішле полковників і з ними козаків тисяч з десять, щоб вони під Луцьком промишляли і чекали приходу кн. Трубецкого 13).
Від Золотаренка при бутности Ржевского принесено листи Радивила до гетьмана, післані з київським писарем Якимовичем, з закликом до повороту назад під польське підданство-але я вже говорив про них вище, бо листи були давні, тільки так довго ходили.
Про зносини з молдавським господарем розповідали Ржевскому Виговський і Лисовець, але не можемо з того нічого цікавого додати понад то, що вже було подано вище, крім хіба тої подробиці що Виговський умовився з Строєскулом вести постійну секретну кореспонденцію, поставивши для того “на границі з обох сторін Дністра пошти”. Ржевский старався щось ближче розвідати про старого Лупула, але йому не могли сказати нічого певного, як йому живеться в Царгороді. Про старого хана оповідали, що він узяв з Лупула величезні гроші і за те обіцяв йому яким небудь способом., війною чи миром, вернути господарство; від нового ж хана нічого не можна було сподіватись “тому що вони дурно ніякої помочи ні добродійства нікому не чинять”. Сімя Василева зіставалася в руках Стефана, в Сучавськім монастирі, і повторялася історія, що воєвода Стефан велів Василевому сину надрізати носа, щоб позбавити його претензій до трону-“бо кому урізано носа, то хоч він господарський син, воєводою на Волощині бути не може” 14).
Про мунтянського воєводу Костянтина і про Ракоція гетьман і писар мали таке переконаннє, що вони королеві в сій кампанії не будуть помагати. Королівським послам присланим у сій справі вони, мовляв, рішучо помочи відмовили, тому що і в попередній кампанії тільки богато людей стратили, з гетьманом і військом Запорізьким розсварилися, а нічого від них не добились. Тепер же гетьман піддався цареві, цар його не видасть-буде йому помагати, і гетьман тепер і поготів буде сильний, так що їм думати не можна про те щоб королеві помагати і з гетьманом сваритися. Тепер Ракоцій і Щербан посилають своїх послів до гетьмана з тим, що вони хочуть бути з гетьманом в союзі і в підданстві цареві як він; тільки вони дуже вистерігаються воєводи Стефана і з огляду на нього не зважалися посилати послів з такими пропозиціями-бо ж вони піддані турецького султана. Коли прийдуть їx посли, гетьман і писар їх заспокоять, що вони можуть Стефана не вистерігатись і послів своїх через його землю посилати безпечно, бо ж Стефан також проситься в підданство цареві 15).
Було ще посольство від “сербських капитанів Мунтянської землі”. Їx послом приїхав якийсь Іван Юріїв, родич того митрополита сербського Гавриїла, що переїздив весною через Україну до Москви. Оповідав, що Серби підняли повстаннє на Турків і коло Дунаю стоїть їx більше 40 тисяч, під проводом виборних капитанів,. що становлять їх верховну раду 16). Грамоту привезену тим Йованом Джорджевичом дали Ржевскому відвезти до Москви. Вона починалася такими словами (подаю в доволі свобіднім перекладі з московського “списку”-на жаль, він не всюди робить вражіння доброго “розуміння ориґіналу):
“Пресвітлий і благородний, богом вибраний Богдане Хмелю, гетьмане його цар. вел. всього війська Запорізького, добродію наш! Ми Серби православної віри, бачимо православність в. милости, і божу ласку до вас і від великої радости не можемо мовчати! Пишемо до цар. величества, і свідчимо за сього чоловіка (посла) що він капитан, з великого і доброго роду нашої Сербської землі.. здатний і розсудний для війни і побіди над невірними иноплеменниками. Дай, боже, дай тобі побіду над всякими неприятелями що гонять віру православну, щоб і нам поміг-єси визволитися з пут діявольських. А сього посла, як буде воля божа і вашої мил., зроби яким небудь полковником, ми всі твому благородію за се поклонимось, і будемо далі воювати поганські язики, визволяючи всю братію. Капитан Мирка Великий і (всі) вашого гетьманского величества (!) послідні раби-Серби з Мунтянської землі” 17).
Сі сербські післанці розповіли також, що з Царгорода чули про похід на Чорне море Донських козаків. Тому тижнів чотири-себто в перших днях серпня н. с. ходили вони в 33 великих “стругах”, більше 3 тисяч козаків, і пограбували у турецького султана городів з 40 і богато визволили бранців. Були під самим Царгородом, в Новім-селі, знищили його, побили богато Турків і забрали в неволю, збогатилися ріжними дорогими (“узорочними”) річами і без перешкоди, цілі відійшли. Було потім перемирє і розмін бранців: козаки давали по 2-3 Турки за одного руського бранця 18).
Я спинився над сими вістями, бо вони, при певній однобічности і ріжних повтореннях, все таки доволі широко вводять нас в те, що говорилось, думалось й плянувалося в гетьманській кватирі при кінці літа й на початку осени.
За тижневий свій побут Ржевский і Богданов зібрали чималий документальний матеріял, і богато розпиталися. Між актами їх посольства заховалися ріжні листи прислані від Золотаренка, грамота Щербаня, отих сербських каптанів, Донського війська і под. 19). Очевидно, се ще далеко не все, що їм удалося зібрати.
5 н. с. вересня полк. Тетеря прийшов закликати послів до гетьмана на прощальну авдієнцію. “Посидівши трохи” гетьман сказав, що згідно з царським наказом він у тій хвилі рушає з обозу на польського короля і коронне військо, і спішно піде на них. Нехай посли приймуть його лист до царя і їдуть. Після сеї відправи козаки дійсно запалили все що лишилося на місці і рушили з гетьманом і полковниками. Посли проводили їx зо 3 версти; їдучи дорогою гетьман наказував їм засвідчити цареві, що він дійсно вирушив і вони були того свідками 20).
В листі до царя, під датою: “з табору з-під Фастова 25 серпня” гетьман висловивши радість з приводу відомостей про царські успіхи на Білоруси, привезених йому Якименком і Ржевским, давав такі відомости про себе і свої наміри: “Ми з-під Фастова рушили та й давно б уже пішли на неприятелів, тільки чекали твого указу, та ще післанців своїх, що ми їx посилали до ногайських мурз, аби йшли з нами, і думаємо, що вони підуть. Тільки нам іти треба не до Луцька, але просто туди, де стоять з військом гетьмани польські. Ми там над ними будемо промишляти скільки нам Бог поможе, а як удасться їx чи перемогти, чи обложити, то ми зараз вишлемо на Луцьк нашого війська тисяч з 10 на легко, щоб вони там сходилися з військом в. цар. вел. А просто на Луцьк тепер нам іти неможливо. Лишили-б ми у себе позаду неприятелів, і вони богато б наробили шкоди нашим людям, і тих що лишилися позаду половили б і порубали. Але як би Ляхи відійшли в глибину Польщі, то і ми б пішли (головним військом) до Луцька.
