Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗
Він уже був готовий напасти на наступного вояка, коли раптом відчув, як камінь під ним здригнувся. Ватажок подавсь трохи назад, аж доки його спина не вперлася в бійницю, а потім розставив ноги, намагаючись утримати рівновагу. Один із ворожих солдатів, не подумавши, чим може скінчитися для нього напад на супротивника в цей момент, кинувся вбік Рорана. Доки він біг, стіна почала здригатися ще сильніше. За мить її верхня частина пішла хвилею, так, немов хтось струшував ковдру, і солдат, як і більшість його товаришів, упав обличчям униз, не в змозі звестись на ноги.
З іншого боку стіни, яка відділяла їх від головних воріт Урубейна, долинув звук, схожий на обвал гори. Ще мить — і стіна навколо воріт здригнулась і з неймовірним гуркотом стала обвалюватися всередину. Тим часом ельфи продовжували співати.
Коли тремтіння під ногами Рорана стихло, він кинувся вперед і вбив одразу трьох солдатів, які намагалися встати на ноги. Інші повернулись і побігли вниз сходами, що вели до міста.
Роран допоміг Бальдору підвестись.
— За ними! — скомандував він і зловісно всміхнувся. Можливо, початок був не такий уже й кепський.
ТЕ, ЩО НЕ ВБИВАЄ…
— Стрибай сюди! — крикнула Елва й показала пальчиком на місце за кілька кроків від себе.— По завитках.
Вершник напружився і вже хотів стрибнути, як раптом його охопили сумніви — він не знав, наскільки це безпечно.
Елва роздратовано тупнула ніжкою:
— Стрибай! Воно не спрацює, доки ти сам чогось не зробиш. І як же я можу сказати, чи щось завдасть тобі шкоди, коли ти сам не наражаєшся на небезпеку? — вона мило посміхнулась, хоч Ерагонові було не надто весело:
— Не хвилюйся, я не дозволю, щоб із тобою щось сталося.
Ясна річ, слова дівчинки аж ніяк не розвіяли сумніви Вершника, але він знову трохи присів і вже збирався стрибнути вперед, коли...
— Стій! — скрикнула Елва.
Ерагон подумки лайнувся й чимдуж замахав руками, щоб не впасти на ту частину підлоги, яка активувала заховані і згори, і знизу шипи.
Ці шипи були вже третьою пасткою, з якою зіткнулися Ерагон і його супутники, ідучи довгим коридором, що вів до золотих воріт. Спочатку було кілька прихованих ям. Потім — кам’яні блоки на стелі, що ледь їх не розчавили. А тепер ось шипи, дуже схожі на ті, що вбили Вірдена в тунелях під Драс-Леоною.
Вони бачили, як Мертаг спокійно зайшов у коридор через відкритий отвір. Утім він навіть не думав гнатися за ними без Торнака. Подивившись на втікачів кілька секунд, Мертаг зник в одній з бічних кімнат, там, де Арія та Блодхгарм зламали шестерні й колеса, що відчиняли й зачиняли головні ворота фортеці.
Щоб полагодити ці механізми, Мертагові могла знадобитися ціла година, а могло статися й так, що він упорається зі своїм завданням усього за кілька хвилин. У всякому разі, треба було поспішати.
— Спробуй просунутись трохи далі,— сказала Елва. Ерагон скривився, але перечити не став.
— Стій! — знову скрикнуло дівча.
На цей раз Вершник неодмінно б упав, якби Елва не схопила його ззаду за куртку.
— Не туди, трохи далі,— мовила вона й додала: — Стій! Я ж кажу — трохи далі!
— Я не можу! — Ерагон почав дратуватися.— Без розбігу я не можу.
— Але якщо ти розгонишся, то потім не зможеш вчасно зупинитись,— Елва чудово розуміла, що такий стрибок надто ризикований.
— І що ж тепер робити? Якщо ці кляті шипи тягнуться аж до самісіньких дверей, то ми ніколи в житті туди не доберемося.
Ерагон уже хотів застосувати магію, щоб пройти над пасткою, та Елва сказала, що, мабуть, найменше закляття може запустити її в дію.
— А може, ця пастка розрахована на те, що буде йти дракон? — спитала Арія.— Якщо вона завдовжки десь пару кроків, то Сапфіра чи Торнак можуть її переступити, навіть не підозрюючи, що вона тут є. А от якщо вона буде довжиною футів у сто, то вони напевно в неї потраплять.
«Та ні,— сказала Сапфіра,— якщо я стрибну, то подолати якусь сотню футів для мене не проблема».
Ерагон стурбовано перезирнувся з Арією та Елвою.
«Тільки стеж, щоб хвіст не торкнувся підлоги,— сказав він.— І не заходь надто далеко, а то можеш запустити ще одну пастку».
«Добре, малий».
Сапфіра стислася в кулак, опустила голову ледь не до підлоги, а потім відштовхнулася пазурами й стрибнула по коридору, розкриваючи крила так, щоб трохи піднятися в повітря.
Ерагон полегшено зітхнув, тим часом Елва так і продовжувала мовчати.
Сапфіра пролетіла відстань, десь удвічі довшу за її тіло, склала крила й сіла на підлогу з лунким гуркотом.
«Усе гаразд»,— сказала вона.
Дракон обернувся, дряпаючи лускою Підлогу, і стрибнув назад, до Ерагона та його супутників, які швиденько розступилися, щоб дати йому місце.
«Ну що? — спитав він.— Хто перший?»
Сапфірі знадобилося чотири стрибки туди й назад, щоб переправити всіх через полотно із шипами. Можна було рушати далі. Арія та Елва знову стали попереду й, прискоривши крок, пішли коридором.
Жодних пасток на дорозі не було. Аж раптом, коли до мерехтливих дверей залишалось пройти зовсім трішки, Елва здригнулася й підняла маленьку ручку. Всі відразу ж завмерли на місці.
— Якщо ми підемо далі,— сказало дівча,— щось розітне нас навпіл... Не можу точно сказати, звідки воно з’явиться... гадаю, зі стін.
Ерагон нахмурив брови. Що б воно не було, а слова Елви свідчили про те, що в нього вистачить сили перемогти їхні чари. Це збентежило Вершника.
— А що, коли ми...— почав він і затнувся, бо в цю мить двадцятеро людей, чоловіків і жінок, одягнених у темні вбрання, вийшли з бокового виходу й перегородили їм дорогу. Це були маги.
Ерагон одразу ж відчув, як невидиме лезо вп’ялося йому в розум, коли ворожі маги почали говорити щось прадавньою мовою. Сапфіра роззявила пащу й обдала заклинателів потоком тріскотливого полум’я, але воно пройшло повз них, навіть не зачепивши. Натомість загорівся один зі стягів на стіні, й охоплені полум’ям шматки тканини почали падати на підлогу.
Вершник тільки захищався — на те, щоб атакувати у відповідь і підкорити собі одного за одним усіх магів, треба було надто вже багато часу. Крім того, їхня поведінка дуже непокоїла Ерагона. Маги почали вимовляти закляття ще до того, як встигли встановити контроль над його розумом, а це означало, що їм, швидше за все, байдуже, живий він чи мертвий, головне — зупинити незваного гостя.
Тоді він став на коліно поруч з Елвою. Вона якраз говорила щось одному з ворожих магів про його доньку.
— Вони стоять над пасткою? — тихо спитав Вершник.
Елва ствердно кивнула.
Треба було щось робити — негайно. Не марнуючи жодної миті, Ерагон підняв руку й щосили вдарив долонею по підлозі.
Звичайно, він знав, що неодмінно щось станеться, та все одно відскочив назад, коли горизонтальні металеві пластини — футів тридцять у довжину й дюймів чотири в ширину — із жахливим скреготом вирвалися з кожної стіни. Немов гігантські ножиці, вони розітнули магів навпіл і блискавично зникли в невидимих щілинах.
Від несподіванки Ерагон ледь не скрикнув. Він відвернувся, щоб не бачити того, що було попереду. Яка жахлива смерть!
Елва тихо зойкнула й, непритомніючи похилилась на підлогу. Арія ледве встигла підхопити дівча. Дбайливо підтримуючи її рукою, ельфійка почала щось бурмотіти їй на вухо прадавньою мовою. Але часу було вкрай мало.
— Що робити?.. Як нам обійти цю пастку? — спитав Ерагон в ельфів.
Трохи порадившись, вирішили, що варто спробувати перестрибнути її на Сапфірі, так, як вдалося перестрибнути полотно шипів.
Четверо ельфів миттю сіли на спину дракона. Сапфіра вже готова була кинутись уперед, коли Елва розплющила очі.
— Стійте! — ледь чутно озвалось дівча.— Не треба!
Сапфіра невдоволено повела туди-сюди хвостом, але таки залишилась стояти на місці.
Елва потихеньку відвела руку Арії, хитаючись, пройшла кілька кроків і зігнулась — її знудило.
Тоді дівча витерло рот тильним боком долоні й знову глянуло на понівечені тіла магів, які лежали перед нею. Не зводячи з них погляду, так, наче хотіла запам’ятати їх назавжди, Елва сказала:
