Світанок - Майер Стефани Морган (книги серия книги читать бесплатно полностью txt) 📗
— Отож існують справжні вовкулаки? — запитала я. — На яких діють і місяць-повня, і срібні кулі, і все таке?
— Справжні, — пирхнув Джейкоб. — А я по-твоєму уявний?
— Ти знаєш, що я мала на увазі.
— Повня на них впливає, так, — мовив Едвард, — але срібні кулі не діють — це просто один із тих міфів, які люди вигадують, щоб почуватися трохи на рівних. Але їх небагато лишилося. Гай полював на них, допоки вони майже зникли.
— І ти ніколи про це не згадував, тому що…
— Тому що ніколи мова не заходила.
Я закотила очі, Аліса ж розсміялася, нахилившись уперед (вона була затиснена попід Едвардовою рукою), щоб підморгнути мені.
Я послала їй палючий погляд.
Я божевільно любила її, звісна річ. Але тепер, коли я нарешті впевнилася, що вона справді вдома, що її зрада була вдаваною, бо Едвард мав вірити, що вона нас покинула, я починала відчувати легеньке роздратування. Алісі доведеться дещо пояснити.
Аліса зітхнула.
— Давай, Белло, вивалюй.
— Як ти могла вчинити так із нами, Алісо?
— Довелося.
— Довелося! — вибухнула я. — Ти повністю переконала мене, що ми всі помремо! Кілька тижнів я почувалася, як руїна.
— Події могли розвиватися й за таким сценарієм, — спокійно мовила вона. — І в цьому разі ти мала бути готова порятувати Нессі.
Я інстинктивно міцніше притулила Нессі, яка спала в мене на колінах.
— Але ти знала, що є й інші сценарії, — звинуватила я її. — Ти знала, що надія існує. Чи тобі не спадало на думку, що ти могла все розповісти мені? Знаю, Едвард через Аро мав вірити, що ми в пастці, але ж ти могла розповісти мені!
Вона хвильку замислено вивчала мене.
— Не думаю, — нарешті сказала вона. — З тебе кепська актриса.
— Хтось тут щось сказав про мої акторські здібності?
— Белло, на тон тихіше, будь ласка. Ти хоч уявляєш, як важко було мені все організувати? Я навіть не була певна, що хтось на взір Науеля існує, — знала тільки, що мені доведеться шукати щось, чого я не можу бачити! Ти би спробувала пошукати порожнечу — скажу тобі, це не найлегше завдання з тих, із якими мені довелося стикнутися. Плюс нам треба було встигнути прислати до вас головних свідків — наче й без цього часу було не обмаль. А ще мені слід було весь час не спускати з тебе ока — на випадок, якщо ти захочеш передати мені ще якісь інструкції. В якийсь момент тобі б довелося розповісти мені детальніше про плани в Ріо. А до того я мусила спробувати передбачити тузи, які Волтурі заховали в рукаві, та залишити вам підказки, щоб ви змогли розробити тактику, — а на все про все у мене було заледве декілька годин. Та понад усе — я мала всіх вас переконати, що справді втекла, бо Аро повинен був цілковито упевнитися: ви теж не заховали туза в рукаві, адже в іншому разі він би ніколи не вискочив зі гри так, як зробив це в останню секунду. І якщо ти гадаєш, що я не почувалася покидьком…
— О’кей, о’кей! — урвала я її. — Вибач! Я знаю, тобі було нелегко. Просто… просто мені тебе страшенно бракувало, Алісо! Ніколи так не чини зі мною більше.
Алісин мелодійний сміх наповнив кімнату, і ми всі усміхнулися, раді знову чути цю музику.
— Я теж сумувала за тобою, Белло. Отож пробач мені та спробуй задовольнитися тим, що сьогодні ти — супергерой дня.
Тепер уже сміялися всі, а я засоромлено заховала обличчя у косах Нессі.
Едвард продовжив контролювати кожну зміну намірів і впливу на ситуацію, яка розгорталася на галявині, заявивши, що саме мій щит змусив Волтурі тікати світ за очі, піджавши хвости. Я почувалася ніяково, бо всі витріщалися на мене. Навіть Едвард. Наче сьогодні вранці я виросла футів на сто. Я намагалася не зважати на виразні погляди, не зводячи очей зі сплячої Нессі та Джейкобового незмінного виразу обличчя. Для нього я назавжди лишуся просто Беллою — яке полегшення!
Але найважче було витримати погляд, який найбільше бентежив мене.
Не те щоб цей напівчоловік-напіввурдалак звикнув до мене в якійсь іпостасі. Він міг би й уважати, що я тут наліво й направо нападаю на вампірів і сцена на галявині була щонайзвичайнісінькою. Але хлопець не міг відвести від мене зіниць. А може, він дивився на Нессі. Від цього мені ставало ніяково.
Він не міг не зважати на той факт, що Нессі — єдина дівчинка його раси, що не є його сестрою.
Не думаю, що Джейкоб уже все зметикував. І я сподівалася, що до нього нескоро дійде. Бійок з мене вже досить.
Зрештою питання до Едварда вичерпалися, і загальна розмова розпалася на декілька маленьких бесід.
Я почувалася на диво змученою. Мені не хотілося спати, звісно, але з’явилося відчуття, наче день сьогодні був задовгий. Хотілося спокою, хотілося чогось звичного. Кортіло покласти Нессі в її ліжечко, кортіло відчути навколо себе стіни нашої маленької домівки.
Я поглянула на Едварда, і мені на мить здалося, що я здатна читати його думки. Я бачила, що він почувається так само. Він прагнув спокою.
— Може, заберемо Нессі…
— Мабуть, так буде найкраще, — швидко погодився він. — Я певен, що вчора вона погано спала вночі — згадай оте хропіння.
І він вишкірився до Джейкоба.
Джейкоб закотив очі й позіхнув.
— Довгенько я вже не спав у ліжку. Закладаюся, татко знетямиться від щастя, побачивши мене знову вдома.
Я торкнулася його щоки.
— Дякую тобі, Джейкобе.
— Та будь ласка, Белло, приходь іще. Та й ти сама це знаєш.
Він підвівся, потягнувся, поцілував Нессі у маківку, а тоді й мене. Останнім він пнув Едварда в плече.
— Побачимося завтра, приятелі. Відтепер, схоже, буде нудно?
— Я гаряче на це сподіваюся, — мовив Едвард.
Коли він пішов, ми встали; я підводилася обережно, щоб не потурбувати сон Нессі. Я була неймовірно щаслива, що вона так міцно спить. Так багато всього звалилося на її маленькі плічка! Їй час знову бути просто дитиною — захищеною, в безпеці. Отримати ще кілька років дитинства.
Думки про мир і безпеку нагадали мені про декого, хто без них не міг обходитися.
— Ой, Джаспере! — гукнула я, коли ми вже обернулися до дверей.
Джаспер сидів, затиснений поміж Алісою та Есме, цього разу видаючись центральною фігурою в родині.
— Так, Белло?
— Просто цікаво… чому Джей Дженкс перелякався на смерть, заледве вчувши твоє ім’я?
Джаспер гиготнув.
— Просто я з власного досвіду знаю, що деякі ділові стосунки краще мотивуються страхом, аніж грошима.
Я нахмурилася, пообіцявши собі, що відтепер переберу на себе ці ділові стосунки й порятую Джея від серцевого нападу, який уже не за горами.
Нас поцілували й обійняли, ми побажали на добраніч своїй родині. Тільки Науель поводився дивно: він так дивився нам услід, мов хотів попрямувати за нами.
Щойно ми перетнули річку, то сповільнили ходу до людської швидкості — ми трималися за руки, нікуди не поспішаючи. Мене вже нудило від постійного поспіху — кортіло просто розслабитися. Едвард, гадаю, почувався так само.
— Маю зізнатися, що Джейкоб просто вразив мене, — сказав мені Едвард.
— Вовкулаки вміють справити враження, аякже.
— Я не це мав на увазі. Він ні разу сьогодні не подумав про те, що Нессі виросте й цілком сформується, за словами Науеля, за шість із половиною років.
Я хвильку поміркувала.
— Але ж він прагне зовсім не цього. Він не квапить її рости. Він просто хоче, аби вона була щаслива.
— Атож! І це вражає. Скажу зараз нечемну річ, але вона могла зробити і гірший вибір.
Я нахмурилася.
— Я не збираюся про це думати ще принаймні шість із половиною років.
Едвард засміявся і зітхнув.
— Звісно, схоже, йому доведеться витримати деяку конкуренцію, коли вона виросте.
Я нахмурилася ще більше.
— Я зауважила. Я вдячна Науелю за все, що він зробив сьогодні, але те, як він витріщався, було трохи дивно. І мені байдуже, що вона єдина напіввампірка, яка не є його родичкою.
— Та ні, він витріщався не на неї — на тебе.
Так і мені здалося… але я не могла ніяк дібрати суті.
