Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗
Келен, навіть якщо вона там і була, могла, зрозуміло, втекти, але Річард був упевнений, що її потягли з собою сестри Тьми, щоб мучити її або, гірше того, віддати Джегану. Річард зобов'язаний був її відшукати!
А ще він хотів спіймати сестру Тьмии. Він витрусив б з неї всі потрібні йому відомості.
Навколо Палацу бушувала битва. Річарду здалося, що Захисники пастви вбивають всіх мешканців Палацу. Він бачив мертвих стражників, мертвих служниць, мертвих сестер.
Але ще більше було мертвих Захисників. Сестри Тьми нещадно разили їх.
Річард бачив, як одна з них знищила чи не сотню воїнів в лічені секунди. Але ще він бачив, як навалившись з усіх боків, солдати схопили одну з сестер і розірвали, як пси лисицю.
Поки він добирався до сестри Тьми, що поклала сотню Захисників пастви, та зникла, і тепер Річард шукав іншу. Хто-небудь з них розповість, куди вони поділи Келен. Якщо знадобиться, він переб'є всіх сестер Тьми у Палаці, але одна з них все-одно йому це розповість!
Двоє Захисників, помітивши його, кинулися в атаку. Але мечі розсікли лише повітря. Річард убив їх в одну мить і помчав далі, перш ніж другий вбитий встиг впасти обличчям в землю.
Річард вже втратив рахунок убитим ним Захисникам пастви. Він вбивав тільки в тому випадку, якщо вони самі нападали на нього, просто неможливо було уникнути зустрічі з усіма солдатами, які траплялися на шляху. Якщо вони нападали на нього, це був їхній вибір, не його. Річарда вони не цікавили. Йому потрібна була сестра Тьми.
Раптово він вловив рух в кущах і втиснувся у стіну. Людська фігура! По волоссю, що розвівалося за спиною і витончених формах Річард зрозумів, що це жінка.
Нарешті!
Коли він заступив їй дорогу, в руках жінки блиснув клинок. Річард знав, що кожна сестра носить дакрил. Напевно, це саме дакрил, а не кинджал. Йому було добре відомо, наскільки смертельний удар дакрила і як спритно сестри вміють з ним поводитися. Ризикувати не можна.
Річард ногою вибив дакрил з руки жінки. Треба б зламати їй щелепу, щоб не заволала, але йому потрібно, щоб вона могла говорити. Втім, якщо діяти швидко, покликати на допомогу вона не встигне.
Схопивши її за зап'ястя, він вивернув їй руку, перехопив другою кулак, коли вона спробувала вдарити його, і завернув їй руки за спину. Приставивши кинджал до її горла, він притиснув її до стіни і стиснув ногою її ноги так, щоб вона не відбивалася.
В одну мить жінка виявилася нездатною рухатися.
— Я в дуже поганому настрої, — прошипів Річард крізь зціплені зуби, притискаючи ніж до горла жертви. — Якщо ти мені не скажеш, де Мати-сповідниця, ти помреш.
Жінка, задихаючись, хапнула ротом повітря.
— Ти їй ледь горло не перерізав, Річард! Пройшла мало не вічність, перш ніж її слова досягли замутненого чарівною люттю розуму і Річард спробував усвідомити почуте. Це вийшло в нього з великим напруженням.
— Так ти поцілуєш мене чи все-таки переріжеш горло? — Все ще задихаючись, поцікавилася полонянка.
Голос Келен. Він відпустив її руки. Жінка обернулася, і обличчя її виявилося в кількох дюймах від його очей. Це була вона. Це дійсно була вона.
— Добрі духи, дякую вам! — Прошепотів Річард і поцілував Келен.
Він прекрасно пам'ятав смак її м'яких губ, але спогади не йшли ні в яке порівняння з дійсністю. Бушуюча в ньому лють стихла, як стихають води озера теплої літньої ночі. З чи не болючою радістю він притиснув Келен до себе.
Його пальці ласкаво торкалися її обличчя, немов переконуючись в тому, що це не сон. Її пальці пробігли по його щоці. Слова були не потрібні. На якусь мить світ завмер.
— Келен, — промовив нарешті Річард, — я знаю, що ти на мене сердишся, але…
— Якби мій меч не зламався і мені не довелося б задовольнятися одним дакрилом, ти б так легко не відбувся. Але я не серджуся.
— Та я не про це. Я…
— Я знаю, що ти хочеш сказати, Річард. Я не серджуся. Я вірю тобі. Тобі доведеться дещо мені пояснити, але я не серджуся. Єдине, чим ти можеш викликати мій гнів, так це тим, що за життя хоча б раз відійдеш від мене далі, ніж на десять кроків!
— Ну, тоді тобі навряд чи доведеться на мене сердитися! — Посміхнувся Річард.
Але його посмішка тут же зникла. — Ні, все-таки доведеться! Ти ще не знаєш, що я накоїв! Добрі духи, я…
Вона знову його поцілувала. Лагідно, ніжно і гаряче. Він погладив її по довгому м'якому волоссю.
— Келен, нам треба терміново вибиратися звідси! Негайно! У нас купа неприємностей. У мене купа неприємностей.
Келен відірвалася від нього.
— Знаю. Орден наступає. Нам треба поспішати.
— Де Зедд з Гратчем? Пішли заберемо їх і змотуємося звідси. — Вона завмерла.
— Зедд з Гратчем? А хіба вони не з тобою?
— Зі мною? Ні. Я думав, вони з тобою. Я послав Гратча з листом. О добрі духи! Тільки не кажи мені, що ти його не отримала! Не дивно тоді, що ти на мене не сердишся! Я послав…
— Лист я отримала. Зедд за допомогою заклинання зробив себе легким, щоб Гратч зміг його нести. Гратч повинен був давним-давно доставити Зедда в Ейдіндріл.
Річарду на мить стало погано. Він згадав мертвих мрісвізів на бастіоні замку Чарівника.
— Я їх не бачив, — прошепотів він.
— Може, ти виїхав до того, як вони прилетіли? Ти ж сюди добирався кілька тижнів.
— Я покинув Ейдіндріл вчора.
— Що?! — Прошепотіла Келен, витріщивши на нього. — Як ти…
— Сильфіда. Вона притягла мене сюди менше ніж за добу. У всякому разі, я так думаю. Може бути, за два дні. Не можу сказати точно, але місяць не змінився.
Річард замовк. Лице Келен немов розпливлося перед ним. Потім він ніби з боку почув власний голос:
— У замку я знайшов місце, де був сильний бій. Всюди валялися мертві мрісвізи. Пам'ятається, я ще подумав, що поле бою виглядає так, ніби тут попрацював Гратч. Це було на краю високої стіни. Зовнішні стіни були залиті кров'ю до самого низу. Я спробував кров пальцем. Кров мрісвізов легко відрізнити. І подекуди це була не їх кров. Келен мовчки обняла його.
— Зедд з Гратчем, — прошепотів Річард. Мабуть, це були вони… Вона обняла його міцніше.
— Мені дуже шкода, Річард…
Він вивільнився з її обіймів, встав і допоміг піднятися їй.
— Йдемо. Я зробив щось жахливе, і Ейдіндріл у величезній небезпеці. Мені потрібно терміново повертатися.
Очі Річарда впали на Рада-Хань.
— А ця штука що робить у тебе на шиї?
— Мене захопив у полон Тобіас Броган. Це довга історія.
Не встигла Келен договорити, як він вже обхопив нашийник руками і без жодного зусилля вплеснув свою чарівну силу в пальці.
Нашийник розлетівся, як пересохла глина. Келен поторгала шию і полегшено зітхнула.
— Вона повернулася, — прошепотіла вона, притулившись до Річарда і поклавши долоню собі на серце. — Я відчуваю свою силу сповідниці. Я знову торкаюся її.
Річард обійняв її однією рукою.
— Пішли.
— Я щойно звільнила Аерна. Тоді й зламала меч — об одного з Захисників пастви. Він незручно впав, — пояснила вона, побачивши, що Річард спантеличено насупився. — Я веліла Аерну рухатися на північ разом з сестрами.
— Сестрами? З якими сестрами?
— Я зустріла сестру Верну. Вона збирає всіх сестер Світла, молодих чарівників, послушниць і стражників і втікає з ними звідси. Я як раз йшла до них.
Еді я залишила з ними. Може, ми ще встигнемо їх перехопити, поки вони не пішли.
Це тут, неподалік.
У Кевіна, який вийшов їм назустріч з заростей, відвисла щелепа.
— Річард! — Видихнув він. — Це ти?
— Вибач, Кевін, я не прихопив шоколадок, — посміхнувся Річард.
Кевін радісно потрусив його руку.
— Я вірний тобі, Річард. Майже всі стражники вірні тобі.
— Я… покажи їх, Кевін, — нахмурився в темряві Річард.
Кевін повернувся і гучним шепотом повідомив:
— Це Річард!
Вони з Келен пройшли в ворота, і навколо них негайно утворився натовп. У відблисках далеких вогнів Річард побачив Верну і обійняв її.
— Я такий радий тебе бачити, Верна! — Він відсунув її від себе на довжину руки. Але, мушу зауважити, тобі не завадило б помитися!
