Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗
Ерагон одразу ж побачив зліва спершу Торнака, а потім тіньову Сапфіру. Червоний дракон гнався за нею північною частиною міста. Ельфи, котрі контролювали привид, намагалися тримати Торнака й Мертага в такій фізичній напрузі, щоб у них не було жодної змоги атакувати розумом. Якби їм вдалося це зробити або якби вони впіймали привид, то вмить зрозуміли б, що їх обдурили.
«От би ще хоча б пару хвилин!» — подумав Ерагон.
У цей час Сапфіра пролітала над полями. Унизу виднілися катапульти, біля яких спритно бігала тудисюди обслуга, загони лучників зі встромленими в землю стрілами, схожими на пучки очерету, великі облогові вежі, люди, гноми й ургали, які, прикрившись щитами, поспіхом приставляли драбини до міської стіни, високі й стрункі ельфи у своїх блискучих шоломах, озброєні довгими списами й мечами з коротким клинком...
Невдовзі Сапфіра піднялася вгору, залишивши стіну позаду. Вони пролетіли ще трохи, як раптом Ерагон відчув дивний напад болю — перед його очима з’явились голова Сапфіри й потилиця Елви. Тоді він глянув униз. Арія й інші ельфи, що висіли на мотузках, теж стали видимі. Вершник лайнувся й зупинив дію закляття, яке їх приховувало. Було ясно, що чари Галбаторікса не дозволять їм пройти в місто непоміченими.
Тим часом Сапфіра прискорила лет, прямуючи до величезних воріт фортеці. Знизу до Ерагона долітали крики жаху й подиву, та він не звертав на них уваги. Зараз його цікавили тільки Мертаг і Торнак.
Не долітаючи до воріт, Сапфіра випросталася на повен зріст і кілька разів змахнула крилами у зворотний бік, щоб знизити швидкість. Потім дракон опустився ще нижче й дав змогу ельфам безпечно торкнутися землі. І тільки-но ті швиденько звільнилися від мотузок і відскочили вбік, як Сапфіра й собі приземлилась на внутрішній двір перед воротами, струснувши силою удару і Елву, і Вершника.
Ерагон блискавично смикнув за пряжки ременів, що утримували його та Елву в сідлі, й допоміг дівчинці спуститися із Сапфіри. За мить вони вже бігли слідом за ельфами вбік воріт.
Вхід у фортецю мав форму двох гігантських чорних дверей. На вигляд вони були зроблені із заліза й усіяні сотнями, якщо не тисячами, гострих заклепок, кожна з яких за розміром була не менша ніж голова Ерагона. Уявити собі ще більш непривітний вхід було важко.
Зі списом у руці Арія кинулась до невеликого вхідного отвору, розташованого на дверях зліва. Цей отвір мав вигляд темної прямокутної щілини, куди ледь-ледь могла протиснутись одна людина. Усередині прямокутника виднілася горизонтальна смуга металу, десь у три пальці завширшки й разів у три більша за довжиною.
Коли Арія наблизилася до дверей, смужка опустилась на півдюйма вглиб, а потім зі скреготом змістилася трохи вбік. Зсередини визирнула пара круглих, немов у сови, очей.
— Ти хто? — почувся зверхній голос.— Кажи, чого прийшов, або забирайся геть!
Не роздумуючи ані секунди, Арія просто ввігнала Дотдаерт у відкриту щілину. Зсередини пролунав зойк, а потім Ерагон почув звук тіла, яке падало на підлогу.
Арія швидко висмикнула спис назад, струснула з наконечника кров.
— Верма! — сказала ельфійка й, міцно вхопивши обома руками древко зброї, провела наконечником уздовж правої щілини вхідного отвору.
Ерагон зажмурився й відвернувсь, коли між списом і воротами спалахнуло синє полум’я. Навіть на відстані Вершник відчував шалений жар.
Обличчя Арії аж скривилося від напруги, коли вона втиснула спис усередину воріт, повільно прорізаючи залізо. Краплі розплавленого металу падали з-під наконечника й швидко розтікались по підлозі, неначе олія на розжареній сковорідці.
Поки ельфійка працювала, Ерагон мигцем глянув убік Торнака й тіньової Сапфіри. І хоч йому нічого не вдалося побачити, він досить виразно чув ревище драконів і гупання каменюк, що падали під їхніми лапами.
І в цей час він відчув, як до нього притислась Елва. Вершник глянув униз — дівчинка здригалась усім тілом і вкрилася краплями поту, так, наче в неї був жар. Ерагон став перед малою на коліна:
— Хочеш, я понесу тебе на руках? Елва заперечно похитала голівкою:
— Ні, мені стане краще, коли ми будемо всередині, подалі від... оцього,— вона кивнула вбік битви.
Ерагон глянув у той бік, куди показало дівча, і краєм ока побачив у внутрішньому дворі кількох людей. Вони не були схожі на солдатів — просто стояли собі в проміжках між величними будинками й спостерігали, що тут роблять незвані гості.
«Ти б не могла їх трохи полякати?» — попросив Вершник Сапфіру.
Дракон повернув голову й гаркнув — спостерігачів наче вітром здуло.
Тим часом фонтан іскор і розжареного металу під Дотдаертом зник. Арія вдарила ногою у пропалений отвір. Раз, удруге, втретє... Від останнього удару пропалений шмат не витримав і впав усередину.
Так і тримаючи Дотдаерт у руках, Арія обережно ступила в темний прохід. Ерагон затамував подих. Звичайно, він чудово знав, що Дотдаерт повинен захистити ельфійку від чарів Галбаторікса, але він знав також і те, що завжди залишався бодай один шанс, що король наклав таке закляття, з яким не зможе впоратися навіть Дотдаерт.
На щастя, Арія увійшла у фортецю без жодних пригод. Та ельфійка не встигла ще навіть як слід роззирнутися, як до неї кинулося зо два десятки солдатів Імперії. Ерагон оголив Брізінгр і побіг до входу, але поки що не наважився перетнути вхідний кордон фортеці, щоб приєднатися до ельфійки.
Утім допомога їй навряд чи й була потрібна. Орудуючи списом незгірше ніж мечем, Арія просто блискавично вражала ворожих солдатів.
— Чому ж ти не попередила її? — крикнув Ерагон Елві, ні на мить не зводячи погляду з поля бою.
Елва повільно підійшла до нього:
— Тому що вони не бажали їй зла...
А й справді. Здається, ніхто із цих солдатів і гадки не мав нападати на ельфійку. Останні двоє спробували врятуватися втечею, та Арія кинулась услід за ними і вразила їх списом, перш ніж ті подолали дюжину ярдів просторим проходом, який був більший за чотири головні коридори Тронжхейма.
Арія повернулась назад, пройшла вниз по коридору добрих сорок футів, поклала Дотдаерт на підлогу й штовхнула його до Ерагона.
Коли ельфійка випустила з рук спис, вона вся напружилась, так, ніби чекала, що ось-ось пролунає вибух, але магія — якою б вона не була в цій місцині,— здавалося, на неї не діяла.
— Ти щось відчуваєш? — крикнув Ерагон, і його голос луною відбився від стін зали.
Вона заперечно похитала головою:
— Ні. Поки ми не підійшли до воріт, усе має бути гаразд.
Ерагон передав спис Блодхгарму, який узяв його й пройшов через отвір. Разом з Арією вони рушили в кімнати по обидва боки від воріт і запустили приховані підіймальні механізми. Залунав брязкіт ланцюгів, і гігантські ворота почали повільно відчинятися назовні. За якийсь час вони вже відчинились досить широко для того, щоб у них могла ввійти Сапфіра.
— Стій! — крикнув Вершник. Двері осіли й зупинились.
З кімнати праворуч вийшов Блодхгарм і, тримаючись на безпечній відстані від кордону, передав Дотдаерт іншим ельфам. Невдовзі всі вони один за одним увійшли до фортеці.
На другому боці кордону залишилися тільки Ерагон, Елва й Сапфіра. І в цей час десь далеко, у північній частині міста, пролунав страхітливий рев. Він був такий могутній, що на мить увесь Урубейн притих.
— Вони розкрили наш обман,— закричав ельф Утінаре й кинув спис Ерагонові.— Швидше, Арджетламе!
— Ти наступна,— сказав Ерагон, передаючи Дотдаерт Елві.
Обережно тримаючи його в зігнутих руках, дівча перебігло на другий бік, приєдналось до ельфів, а потім штовхнуло спис назад Ерагонові. Вершник схопив його й швиденько перескочив через кордон. Він обернувся назад, щоб передати спис Сапфірі... й завмер — у дальньому кінці міста повільно-повільно підіймався над будівлями Торнак. Ерагон став на коліно, поклав Дотдаерт на підлогу й покотив його Сапфірі.
— Мерщій! — закричав він.
Кілька дорогоцінних секунд пішло на те, щоб Сапфіра підняла спис краєм пащі. Нарешті вона таки зуміла затиснути його зубами й стрибнула в гігантський коридор. Удалині люто ревів Торнак. Потужно змахуючи крилами, він усе швидше й швидше летів убік фортеці.
