Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
— Значить, розтрощити нас — його священний обов'язок, — сказав генерал Мейфферт. — Він жадає не наживи, а втілення своїх дивних поглядів на порятунок людства.
— Точно.
— Гаразд, — зітхнула Келен. — Ну, так що ж, по-твоєму, цей святий поборник справедливості стане робити?
— У принципі, у нього є два шляхи, як мені здається. Якщо він повинен завоювати Новий світ і привести все людство під владу Ордену, він повинен захопити два основних місця: Ейдіндріл, тому що там осередок влади Серединних Земель, і Народний Палац Д'хари, бо звідти правлять народом Д'хари. Якщо ці два місця впадуть, то посиплеться і все інше. Він зможе захоплювати все, що залишилося. Так що зараз імператору Джегану потрібно тільки вибрати, що захопити першим.
Імперський Орден йде на Ейдіндріл, щоб розколоти Серединні Землі. Навіщо ще їм іти на північ? А захопивши Ейдіндріл, вони розвернуться в бік Д'хари, яка стоїть окремо. Що може більше деморалізувати супротивника, ніж захоплення столиці?
Я не стверджую що це вже вирішено, я лише пояснюю вам, як діє Орден. Це те саме, до чого Річард вже додумався сам. Враховуючи, що насправді ми не в змозі зупинити їх, думаю, що це тільки мудро — приймати реальність такою, яка вона є. Згодні?
Погляд Келен повернувся до карти.
— Я вірю, що у найчорніші часи ми повинні вірити в себе. Я не маю наміру здавати Д'харіанську імперію Імперському Ордену. Ми повинні прагнути вести військові дії якнайкраще, поки нам не вдасться переломити ситуацію.
— Мати-сповідниця права, — зі спокійною владністю промовив Зедд. — У ту війну, що була в моїй молодості, теж бували часи, коли все здавалося безнадійним. Але ми все ж перемогли і відкинули загарбника туди, звідки він прийшов.
Д'харіанські офіцери дружно промовчали. Тоді тим загарбником була Д'хара.
— Але тепер все інакше. То була війна, яку затіяв підступний вождь. — Зедд подивився в очі генералові Мейфферту, потім капітану Циммеру, а потім всім іншим офіцерам. — Під час війни на кожній стороні є і хороші, і погані люди. Річард, як новий Магістр Рал, дав цим хорошим людям шанс.
І в цій війні ми повинні перемогти. Як би не було важко в це повірити, але в Старому світі є хороші люди, яким теж не хочеться жити під чоботом Ордена або воювати за ідеали Ордену. Тим не менше ми повинні зупинити їх.
— Отже, — вказала Келен на карту, — як, по-вашому, поведе війну Джеган?
Уоррен знову постукав по карті на південь від Ейдіндріла.
— Знаючи Джегана і те, як він зазвичай розправляється з противником, думаю, він буде дотримуватися генерального плану. У нього є мета, і він буде вперто просуватися до цієї мети. Ми не робили нічого такого, з чим би йому вже не доводилося стикатися раніше. Враховуючи його величезний досвід, сумніваюся, що цю війну він вважає якоюсь особливою. Я зовсім не применшую наших зусиль — всяка війна підносить свої сюрпризи, і ми піднесли йому кілька вельми неприємних. Однак я веду до того, що в основному ця війна йде так, як він очікував.
У них піде все літо, щоб дістатися до того місця, яке я вам вказав, — враховуючи його звичайну швидкість просування і те, що ви все ж його гальмуєте. Джеган, як правило, завжди просувається повільно, але невідворотно. Він просто кине в бій стільки людей, скільки знадобиться, щоб розтрощити супротивника. Він розуміє, що якщо не квапити події, то супротивник буде тільки довше трястися від страху. А коли Джеган нарешті заявиться зі своєю ордою, противник найчастіше вже готовий буде здатися, так як втомився боятися неминучого.
Якщо ви поставите вашу армію там, де я вам вказав, то зможете захистити Ейдіндріл на всю наступну зиму, а Джеган буде терпляче чекати. Він вже засвоїв, які суворі зими в Новому світі, і не стане вести зимову кампанію. Але влітку, коли вони рушать вперед, Ейдіндріл впаде. Незалежно від того, будете ви стояти на шляху основних сил чи ні. А коли вони увійдуть в Ейдіндріл, ми повинні будь-що-будь утримати Замок Чарівника. Це все, що ми можемо зробити.
У кімнаті запала тиша. Вогонь в каміні не горів. Верна і Уоррен вже поклали речі і були готові рушити в дорогу, як і більша частина армії. Уоррен і Верна покидали свій будинок. Келен зиркнула на фіранки, які давним-давно пошила для них. Весілля здавалася невиразним спогадом.
А її власне весілля і зовсім сном. Коли вона прокидалася, Річард здавався їй привидом. Отупляюча, нескінченна напружена війна була єдиною реальністю. Іноді їй навіть здавалося, що вона взагалі його вигадала, що насправді його ніколи й не існувало зовсім, і того щасливого літа в горах ніколи не було. І ці сумніви жахали куди більше, що вся орда Джегана.
— Уоррен, — м'яко запитала Келен, — а що далі? Що станеться наступного літа, коли вони захоплять Ейдіндріл?
Уоррен знизав плечима:
— Поняття не маю. Може, Джеган на деякий час задовольниться переварюванням Ейдіндріла, встановлюючи контроль на Серединними Землями. Він вірить, що його обовязок перед Творцем — привести все людство під владу Ордену. Але рано чи пізно він рушить на Д'хару. Келен подумала і звернулася до Капітана Ціммер:
— Капітан, піднімайте своїх людей. Поки ми збираємося, нагадуйте Джегану, що наші мечі ще гострі. Капітан, посміхнувшись, притиснув кулак до серця. Келен оглянула всіх присутніх.
— Я маю намір змусити Орден оплачувати кров'ю кожну п'ядь. Якщо це все, що я можу, то я буду це робити до останнього подиху.
53
Нестерпно смерділо нечистотами. Річард стер піт з чола. Нарешті вперше за весь довгий шлях на перевантаженому фургоні його почав трохи обдувати легкий вітерець.
Відвернувшись від думок про те, що Келен з Карою вже давно покинули безпечний притулок в горах, він помітив незвичний для такого пізнього часу рух на вулицях. Весь час снували темні постаті і пірнали в темні будинки. Світло при відкриванні дверей на мить освітлювало проїжджу частину. Місяця не було, і Річарду здалося, що з ще більш темних провулків за ним хтось спостерігає, чекаючи, коли він проїде далі. За гуркотом коліс фургона він не чув, говорять вони щось чи ні.
Звернувши на ту вулицю, яка вела до вуглекопів, Річард змушений був зупинитися: якісь люди з довгими списами перекрили йому дорогу. Один з них схопив коней за вуздечку. Інші оточили фургон, направивши на Річарда списи. Це були гвардійці.
— Що ти тут робиш? — Запитав найближчий гвардієць. Річард спокійно відповів.
— Я мене є спеціальний пропуск для поїздок по ночах. Це для імператорського палацу.
Зазвичай слів «імператорський палац» було достатньо, і його завжди пропускали.
Гвардієць погрозив пальцем.
— Колі в тебе є пропуск, то покажи. Схоже, нині вночі гвардійці вирішили проявити завзяття. Річард вийняв згорнутий папір зі шкіряного мішечка, який носив під сорочкою, і простягнув гвардійцеві. З металевим скрипом солдат відкрив заслінку лампи і посвітив на папір. Ще кілька голів схилилося над пропуском, читаючи зміст і вивчаючи печатку. Все було справжнім. Ну ще б — цей пропуск обійшовся Річарду в немалу суму.
— Можеш їхати. — Гвардієць простягнув Річарду пропуск. — Нічого незвичайного в місті по дорозі не бачив?
— Незвичайного? Що ви маєте на увазі? — Гвардієць хмикнув.
— Якби бачив, то не питав би. — Він махнув рукою. — Рухай.
Річард навіть не ворухнувся.
— У місті неспокійно? — Він став озиратися, зображуючи переляк. — З'явилися розбійники? Мені загрожує небезпека? Якщо небезпечно, то я поверну назад.
Гвардієць знущально заіржав.
— Та годі тобі боятися! Просто деякі несвідомі громадяни влаштували невеликий тарарам, тому що їм більше нічим зайнятися.
— І тільки? Ви впевнені?
— Тебе чекає робота для палацу. Ось і виконуй її. — Так, пане. — Річард смикнув поводи. Важкий фургон рушив далі.
Він не знав, що відбувається, але сильно підозрював, що гвардійці зайняті виловом чергових заколотників для допиту. Швидше за все їм дуже хочеться якнайшвидше повернутися до себе на квартири, так що всякий, хто попадеться до них в лапи, швидше за все буде оголошений бунтівником зі всіма витікаючими наслідками. Кілька днів тому заарештували одного з працівників Іцхака. Він перебрав домашньої наливки та занадто рано пішов з зібрання. Додому він так і не прийшов. Кілька днів потому до Іцхака дійшли відомості, що той чоловік зізнався у злочинах проти Ордену. Його дружину і дочку теж заарештували. Дружину, яка зізналася в тому, що вона кепсько відгукувалася про Орден і погано думала про своїх сусідів, відшмагавши, відпустили. Дочка поки ще не випустили. Ніхто навіть не знав, де її тримають.
