Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗

“Одначе сього повеління твого-щоб військо Запорізьке зрахувати і списки всіх воєнних людей прислати, сповнити нам не можна, тому що військо поділене на богато частин, і декотрі козаки на Запоріжжі, декотрі на Кодаку, декотрі з нами в війську, декотрі знов охороняють землю нашу і твому царському величеству прияють, від Татар полк Уманський від Волохів полк Браславський, від Ляхів-ми і полки Винницький і Паволоцький. Зараз їx зібрати і порахувати неможливо, а краще почекаємо ласки божої і побіди над ворогами-щоб не тільки литовські й лядські люди, але й инші землі, царі й князі тобі поклонилися. І за те що тих золотих війську Запорізькому роздати неможна, то на двор. П. Д. Протасьева та на піддячого І. Амирова не гнівайся, бо вони в тім усім невинні. От і тепер прийшлось іще боронити від Татар Чигрин і Крилов, пограничні городи, бо Татари на них хочуть ударити, і тому післали ми назад полк Чигринський. І коли б ми зробили списки козаків, котрих тепер пішло на війну більше як 100 т., а жалування твого стане тільки на 60 тисяч-коли б реєстр тепер був, і роздано на нього жалуваннє,-инші козаки рокош би підняли, і на службу тобі не пішли б, а декотрі й зрадили б”.

Переказуючи все инше через Положного устно, гетьман просив як найскорше прислати наказ як же поступити ⁴).

Те ж саме тільки коротко Виговський повторяв в листі до Бутурлина, при тім подаючи йому короткі відомости про молдавське і мунтянське посольство, а головно приготовляв сим листом проїзд до ставки свого брата Данила, що вибирався по великі й богаті милости для фамілії ⁵).

Після всіх попередніх прохань про визначеннє козакам платні, таких пильних-мотивованих бажаннями війська, можливістю серед нього невдоволення коли платні не буде і т. д., такий фінал мусів здатися дивним не тільки для московських правителів, але й у сучасного дослідника викликав здивованнє-як його одно з другим погодити? Чи дійсно серед старшини були люди, які вважали потрібним вернутися до виплати козакам щорічного жолду-чи вважали вони потрібним зробити се принаймні тепер, щоб сповнити обіцянки, роздавані підчас коли треба було приводити до присяги цареві? Чи гасло плати війську було висунене козацькими політиками тільки на те аби нейтралізувати московські апетити: привести московський уряд до того щоб він зрікся претенсій на українські доходи, аби спекатися виплати платні козацькому війську?

Коли московський уряд відкликав свій наказ про списуваннє доходів, він зробив перший крок у сім напрямі. Йому лишалося тільки переложити на гетьмана обовязок платні, як се він був уже зробив, грамотою 12 (24) квітня. Але він “передав куті меду”, бажаючи потішити своєю ласкою козацьке військо, і захотів його обдарувати платнею з свого скарбу. Гетьман і його міністри, не маючи заміру заводити платню козакам, подивились на се, очевидно, як на небезпечний прецедент, і рішили сконфіскувати сей небезпечний царський дарунок. Балачки про спорядженнє реєстра були тільки балачками; роздати можна було без реєстру, згідно з фактичним станом, як казав Богданович, як зробив кінець кінцем Золотаренко. Але краще було ліквідувати справу платні разом з справою переписи доходів. І Москва вислухавши енергійну арґументацію гетьмана, не стала перечити. Цар дав резолюцію на рапорт Протасьева віддати золото гетьманові й вертатися ⁶). Золото гетьман очевидно прилучив до инших своїх фондів, але її не забуто, і кілька літ пізніш вона грізно відізвалася в аґітації против гетьмана й старшини.

Про ситуацію в додаток до переказаного устно через Положного, гетьман десять день пізніш вислав з Марком Левоновичом і Гр. Гуляницьким спеціяльну реляцію, з додатком польських бранців, приведених козацькими під'їздами. Вони мали служити цареві для безпосередньої інформації. Був се так би сказати реванш цареві за прислане золото.

“Пускали ми козаків з Браславського полку, щоб дістати від Ляхів язики та відомости певні, аби повідомити твоє царське величество, і ті козаки зловили з лядського війська жовніра Лукаша Збуйновского, що трьома кіньми служив з воєводою Сендомирським, Володиславом Мишковским. Зловлено того жовніра 8 миль від Камінця, а 2 милі від Гусятина, і він розповів нам, що король збирає військо під Зборовим, і ще не всі зібралися: тільки 9 хоругов а чекають инших ще. Ксьондзи польські обіцяють найняти війська з церковних грошей, а посполите рушеннє ухвалене на соймі має збиратися під Глиняни. Полковникові Маховскому велено іти з полком поза Дністром і звідти вдарити на Браславський полк. Був на соймі татарський посол і зложив присягу на мир (союз) з Ляхами-щоб їм помагать. Сподіваються помочи від Венгрів, Мунтян і Волохів, і волоський господар оповіщає Ляхів, що у нас робиться.

“Потім в другий бік післали ми по відомости Павла Яненка Хмельницького, полковника київського-під Мозир, і вони побили там Павшу полковника Радивилового з Німцями і з усім військом, що було при нім, і взяли тут 4 Ляхів.

“Потім обозний коронний Себастіян Маховский напав на Браславський полк з 5 тисячами війська-з райтарами і драґонами: зразу був наших потиснув, але потім Михайло Зеленський полковник браславський поправився і побив-гонив до самого Шаргорода, ледви що втік Маховский. Там в під'їзді спіймали Володислава Стеткевича, що з трьома кіньми служив за товариша під корогвою Маховского. Отсих Ляхів, усіх шість, посилаємо до в. цар. вел. Всіх вістей у сім листі нашім виписати не можемо, самі жовніри розсповідять”-Гетьман же під Фастовим далі чекав царського наказу ⁷).

Про сі під'їзди писав і Протасьев,-те що чув в таборі 31 н. с. липня: Київський полковник післав під'їзд під Корець і Дубно. Браславський полковник Зеленський пішов на Поляків на Дністер і в Мясківці обпали його Поляки і Волохи під командою Маховского. 6 тисяч кінноти і 2 тис. пішого війська, і обложили в тій Мясківці; він прислав до гетьмана просячи помочи, і гетьман післав до уманського полковника Семена Оргіяненка (?) і уманського Леська, щоб його ратовали ⁸). Гетьманська реляція знайомить нас з щасливими результатами обох експедицій.

Одночасно з тим гетьман укривав полудневу границю від татарського нападу (відрядженнє Чигринського полку), а Донське військо за його вказівками розвивало бльокаду татарських сил. З своєї реляції московському уряду, висланої в листопаді ⁹), донська старшина, згадавши про директиви, отримані з Москви і з Чигрина, оповідає, як вона від ріжних вістунів одержала тоді відомости, що хан з великим військом, з Кримською ордою, Ногайцями і Черкесами вибирається на Дін, а відти на московські городи, “на той час як на Руси жнива і сінокоси поспівають-в августі місяці”. Щоб перебити сей похід “і з Криму піднятись не дати”, Донці вирядили на море 30 “стругів” “Азовським морем під Крим, і стояли на Чорнім морі і з сеї сторони-на Азовскім морі два місяці”: чекали “підйому” хана з Криму. Сей вихід на море мусів статися при кінці липня-в початках серпня н. ст. донські посли, що виїхали до гетьмана в 20-х днях липня н. ст. оповідали, що й військо готовило при них в похід “великі струги”, і скоро після їх від'їзду мали йти на море ¹⁰). Тоді на Дону не було відомо, що хан помер і се перебило татарський “підйом”-тільки згодом прийшла про се вість: “Господь Бог, царським щастєм, не допустив кримського хана до того його злого замислу: скоро він помер”. Полонянники, забрані при тім і утікачі-невільники, що прибігли до козацьких стругів, росповідали, що кримський хан з усім військом “був на підйомі”, хотів іти на Русь, але помер; між мурзами наступила велика усобиця, і зараз сподіватися походу нема чого. Виходило б з сього, що морська бльокада Донців трівала протягом серпня і вересня н. ст. Вище було наведено оповіданнє Грека Юрия про те що оповідалося про неї в Царгороді: що козаки поруйнували богато городів турецьких і сіл, надходили під сам Царгород, взяли Варну і погромили людей сілістрійського паші, що прийшов був Варну ратувати ¹¹). Польські авізи переказують м. ин. такі відомости привезені гонцем від нового хана: “Козаки Донські і Запорізькі, не чекаючи катеґоричної деклярації попереднього хана, ще за життя його пустилися на Чорне море, наперед ударили на Крим, але що там їм не повелось, пішли „наскрізь" під Константинополь, і були вже тільки в 4 милях від нього, але на суходолі перейняли їх Турки велику хлосту задали-так що мало їx втікло живо, а 30 живцем до Константинополя відвезено і по тяжких муках страчено-бо й вони немилосердно побивали Турків: де їм Турчин до рук попав, тисячі мук над ним вимишляли” ¹²).