Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович (версия книг .TXT) 📗
Горить одна, укрита поки свiчка.
Як тiльки будуть близько молодi,
Я гасло дам, i, як один, тодi
Ми всi свiчки засвiтимо врочисто.
В с i
Гаразд! На славу Свiчки! Хай живе
Одважний наш зброяр i майстер Свiчка!
Цехмейстером його! Цехмейстром?
Та що цехмейстром!
Вiйтом! Правда, вiйтом!
Хто ж, як не вiн, гiднiший вiйтом бути!
Чи не Шавула ж, зрадник, боягуз!
Шавулу геть! Хай Свiчка буде вiйтом!
К о л я н д р а
Стривайте! Тихо! Хтось чужий iде.
II
Так само в пiвтемрявi розчиняються дверi i входить Шавула. Увiйшовши, зупиняється i протирає очi.
К о л я н д р а
Та це Шавула! От така ловись!
Про вовка лиш помовка - аж i вiн.
Ш а в у л а
Що тут таке? Це що? Якi це збори?
Свiчки, корогви! Не здурiли ви?
Не знаєте хiба, що воєвода
Заборонив всi збори та свiчки?
Дивись, якi розумнi! Зараз геть
Всi по хатах!
В с i
(обуренi).
Ти сам розумний дуже!
Тобi чого тут треба? Забирайсь!
Тетяна, пишна й рум'яна, гладка бублейниця, наступав, взявшись у боки, на Шавулу.
Т е т я н а
Ач, вигадав! Тебе ще не спитали!
Коли не крутить в носi, то й не чхай!
Тут не твоє засипано, а наше,
То i не пхайсь до нашого млина.
Ще гримає! Злякалися тебе!
Тепер у нас князiвський дозвiл є!
В с i
Доволi вже дурити вам людей!
П ер е д е рiй
Ми знаємо тепер свої права,
Ми маємо князiвський привiлей!
К а п у с т а
Не продаси нас вдруге воєводi!
Т е т я н а
Не треба нам такого вiйта! Геть!
Запроданець! Iндик пихатий!
В с i
Зрадник!
Запроданець!
Ш а в у л а
Не показились ви?
Де бачили ви того привiлея?
Та його ж мишi з'їли!
Т е т я н а
Брешеш ти!
Тебе з'їдять хай мишi!
В с i
Забирайсь!
Ш а в у л а
Та як ви смiєте!
Всi напосiдають i вiдтискують Шавулу до дверей.
В с i
Та вже побачим!
К о л я н д р а
Чи смiємо, чи нi - аби не ти!
Ш а в у л а
Я воєводi зараз...
В с i
Хоч до бiса!
Виштовхують.
Ш а в у л а
В хурдигу всiх!..
В с i
Iди пiд три чорти.
П е р е д е р i й
Ось бачите, товаришi-брати,
Який це вiйт!
В с i
Хай Свiчка буде вiйтом!
III
Пе р е д е р i й
Вони вже близько, будьмо ж всi готовi
Зустрiнути врочисто молодих.
Чiп i Прiся
Ч i п
Коли ж бо я дiждуся того, Прiсю,
Щоб в хату одвезти тебе мою?..
П р i с я
Чи бачили! Пiду я в його хату,
Де шкiрами на десять гонiв тхне.
Ч i п
О, не дратуй. Турецькими шовками
I килимами вкрию хату всю,
Голубити, носити на руках
Тебе я буду, Прiсю.
П р i с я
Ще задавиш.
Який швидкий. Геть руки!
К о л я н д р а
(кепкує).
Ну, то що ж?
Чому ж не держиш? Ти ж казав колись -
"Не вирвалась, то й цiлувати можна",
А тут такої пташки не вдержав.
Ч i п
Бикiв хапав за роги, ведмедiв
Вiч-на-вiч клав... А тут неначе чари...
Слабе дiвча,- а пальчика її
Одного розiгнути я нездольний!
К о л я н д р а
Отож-бо й є. Не в силi, мабуть, сила,
Дивись, моя Тетяна - сiм пудiв,
Мов зайчика мене пiдняти може -
А з нею я що хочу, те й роблю,
Дарма що сам безсилий та кульгавий.
Т е т я н а
(пiдбiгає).
Ти тут, Семене - зайчику мiй любий,
Ходiм мерщiй - здається, вже iдуть.
К о л я н д р а
Та одчепись.
(Чiповi).
Оце тобi наука.
Ч i п
I де воно береться в тих кравцiв!
Вбiгає дiвчина.
Д i в ч и н а
Готуйтесь! їдуть, їдуть молодi!
Рух. Гомiн. Всi стають по мiсцях.
П е р е д е р i й
Всi по мiсцях! Товаришi-брати!
Во славу мiста нашого старого,
Во славу чесних всiх працiвникiв,
Во славу руського народу i землi
Засяють хай всi свiчi цеховi!
Миттю вся палата освiтлюється силою свiчок.
К а п у с т а
Тепер нехай через вогонь пройдуть
Звичаєм стародавнiм молодi.
Музика.
Цеховики стають обабiч дверей, утворюючи своїми свiчками щось подiбне до вогняної завiси, крiзь яку повиннi пройти молодi.
IV
Свiчка й Меланка входять крiзь вогняну заслону. За ними, вже повiльно, ошатна юрба дружок i бояр. Меланка в чудовому шлюбному вбраннi з серпанком на головi, що закриває її обличчя.
Х о р
Ой, пройшла Меланочка крiзь вогонь,
Наче щире золото, через горн.
Ой, свiти ж їм, вогнику, все життя,
Щоб не було в темряву вороття.
Ти в хатинi весело їм палай,
Ясну щастя-доленьку їм надай.
Молодi пiдходять до Тетяни i Капусти, що чекають їх, перша - з хлiбом, сiллю i медом, що поставленi на вiкно з дiжi, а другий - з двома зеленими, перевитими золотом свiчками та келихом, що стоїть на тацi, яку держить хтось iз товаришiв.
Т е т я н а
Нехай вас бог благословить святий,
Нехай у вас всього в привiллi буде,
Удосталь хлiба, меду та вина.
К а п у с т а
На полi хай у тебе буде повня,
А в хатi вiчна згода та любов.
П е р ш и й х о р
Тупу-тупу коло дiжечки,
Навiдала сироїжечки,
Що ж нам допiру робити:
Чи в хатi свiчки свiтити,
Чи сироїжечки брати,
Чи вже невiстку вiтати.
Є в нас тарiлочка меду,
Йди до нас, невiстко, на беседу.
Д р у г и й х о р
Ой панове сватове, просимо вас,
Прилетiла утiнка в добрий час,
Ви ж її не бийте, не лайте,
Ви ж її хорошенько приймайте,
Ви ж її раненько не будiте,
Ви ж її мiж людьми не судiте.
П е р ш и й х о р
Ой невiстко наша жаданка,
Ой, не рiк ми тебе жадали,
Сiм рокiв меду не пили,
Сiм рокiв свiчок не свiтили,
Ти ж нам солодша вiд меду.
Йди до нас, голубко, на беседу,
Ти ж нам яснiша за свiчку,
Одкрий нам своє бiле личко.
К а п у с т а
(знiмає серпанок з Меланчиного обличчя, зворушений).
Отак, Меласю,- сiм рокiв тебе,
Мов свiчечку ясную, ми чекали
I в темрявi журились, а тепер
Ти увiйшла, i раптом засiяла
Палата вся вiд радiсних огнiв.
М е л а н к а
(зворушена, припадає на мить до його плеча).
О мiй дiдусю любий!
К а п у с т а
I за це
Прийми од нас, звичаєм стародавнiм,
Зеленую цю свiчку.
(Запалює й дає).
Хай горить
Вона тобi на радiсть та на щастя.
А це тобi, вiдважний майстре наш.
(Дає так само Свiчцi).
Нехай тебе колись прославить пiсня,
Що Свiчка ти - i свiтло нам здобув.
Х о р
Слава тобi. Свiчко-зброяре,
Свiчку ти здобув воску яра,
Слава тобi, майстре умiлий,
Слава тобi, рицарю смiлий!
Капуста бере келих i подає Свiчцi.
К а п у с т а
Тепер прийми цю заздоровну чару.
Х о р
Не пий, Iванко,
Першого привiту,
Бо перший привiт,
Лихий на зустрiт,
Оддай маршалку 1
Через праве плече -
