Кінець світу. Том 1. До… - Базів Василь (электронную книгу бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Американцям у цьому відношенні було легше — вони ж комунізм не будували, тому правильно ви здогадалися: послання вони склали мовою шумерів, бо саме у Месопотамії найпереконливіше засвідчено присутність надмудрих візитерів з Неба, яких шумери називали своїми творцями та іменували богами.
Біблія називає цих творців Шумеру — ніфілім, а у літописах шумерів — аннунаки. Ви вже чули це слово кілька сторінок вище? Саме їм я приписую авторство пірамід, Баальбеку і багато чого незбагненного, як, приміром, ще одне диво на околиці ще однієї культової столиці (Лондон) — Стоунгендж.
Вважають, що нефілім уперше навідалися на Землю майже півмільйона літ тому. Привела їх мета, так би мовити, прагматична: на Землі їм потрібне було золото.
Чи не від них йде таке просто магічне і фанатично пристрасне ставлення землянина до цього металу?!
А тим часом цінність його — у його фізичних властивостях, як головного матеріалу в електроніці. І можна собі уявити, яка вона була у цих аннунаків, які гасали галактиками, як ми літом у Дубай чи Анталію.
Вчені останнім часом переглянули теорію про місце першої популяції людей сучасного типу. Практично нарешті дійшли згоди, що нею є Південна Африка.
А чому? А тому, що саме тут були копальні, у яких нефілім здобували золото. Правда, жили вони не тут. Використовували вахтовий метод. Літали, як галичани на місяць–другий до Сибіру, і назад. А нефілім літали в околиці майбутнього Кейптауна із Шумеру, де облюбували собі постійно–тимчасове місце проживання на чужій планеті.
У Книзі Буття місцеперебування богів, а разом з ними й Адама, описується досить детально. І спеціалісти прийшли до однозначного висновку, що рай — Едем — омивається двома річками — Тигром і Евфратом. Оскільки рай земний знаходився там, де ріки змішували свої води на побережжі Перської затоки, вірогіднішою видається гіпотеза, що Едем знаходився на півночі, а не на півдні межиріччя. Шумерське ім’я дому богів звучить, як Е.ДИН, а божественний титул цією ж мовою звучав, як ДИН.ГІР — справедливі правителі із ракет.
Лише з часом нефілім збудували у Месопотамії велетенський космопорт, але існує думка, що вперше вони все–таки приводнилися — так, як зображено на численних артефактах — в герметичній капсулі. Тому у шумерських текстах перші візитери виходять із космічних кораблів, як із небеснимх лодок, а пасажири описуються, як люди–риби, що вийшли із небесних субмарин.
Вибір місця приводнення видається оптимальним ще й тим, що Месопотамія володіла одразу двома водними просторами для маневру — Індійським океаном на півдні і Перською затокою на заході.
Приводнившись на поверхню Індійського океану, перші розумні істоти направились у Месопотамію, де заснували перше на планеті поселення. Місто називалося — ЕРІ.ДУ — «дім, зведений далеко».
Звичайно, далеко, якщо міряти із периферії Сонячної системи. Саме звідтам нефілім дивилися на нашу планету, давши їй сьомий номер у Сонячній системі.
Із шумерського літопису є змога ознайомитися із Списком царів, які правили тут. А відтак розпочинається найцікавіше. Бо як належиться історичним хронологам, подаються роки правління того чи іншого владики. І тут навпроти імен царів цифри просто вражаючі:
Алалум — 28 000;
Алалгур — 36 000;
Енменлуанна — 43 000
Думузі — 36 000
убартуту — 18 000.
Тоді, як бачимо, обмеження правління каденцій не було, і не було потреби у якогось шумерського Путіна на догоду заокеанським демократам пропускати один раз якогось Медведєва, аби потім повернутися знову.
Боги не були б самі собою, якби гралися у демократію. А от поняття правлячої каденції у них було. Один термін називався один шар і дорівнював 3600 рокам. Полічіть вищенаведені терміни, і ви отримаєте відповідно 8, 10, 12, 10, 5 шарів.
Звичайно, від такої політичної математики у читача опускаються руки. Мовляв, і ви цю міфологічну фантасмагорію видаєте за історичну фактологію?!
А тепер гляньмо на Сонячну систему, яку відображали шумери у своїх хроніках. Вона відрізняється від нашої, яка існує у сучасній науці. Про її будову знає учень середньої школи, необов’язково відмінник: «Сонячна система складається із одинадцяти планет — Сонце, Земля, Місяць, Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон».
Наче прописні істини. Але зауважимо лише, що знання такі ми отримали порівняно недавно, бо Уран був відкритий тільки у 1781 році, а вже після захоплення Москви Наполеоном, тобто у 1846 році земляни знайшли Нептун, а Плутон став нам відомий аж після того, як Гітлер прийшов до влади, — у 1930 році.
Так, з інтервалом у століття, Земля відкривала своїх близьких і далеких сусідів. А шумери володіли повною інформацією — скільки є усіх планет і як вони крутяться–вертяться — ще майже шість тисяч літ тому! Бо всі ці планетарні відкриття XVIII–ХХ століть вони наносили ще тоді на свої небесні карти!
Тоді ж вони знали й те, що відкрив нам у 1543 році Коперник, — усе крутиться навколо Сонця, а не навколо Землі. Для нас за півтора тисячоліття нашої ери то був переворот у людському світобаченні. Бо у своєму відкритті творець сучасної астрономії признався перед самою смертю, боячись гоніння ортодоксів. А для шумерів такі геніальні прориви нашої світової науки — як два рази по два.
Більше того, вони знали більше, ніж ми знаємо нині. І те, що різнить нашу карту Сонячної ситеми і їхню, є визначальним. Бо вони стверджували, що Сонячна система складається не із 11, а із 12 світил. І взагалі, б’є наповал їхня космологія — ота дванадцята планета — це батьківщина їхніх надрозумних творців–богів. Аннунаків–нефілім.
Коли Господь звертався до уродженця шумерського Ура Аврама, ведучи мову про майбутні покоління, то сказав: «Подивися на небо і порахуй планети». У Біблії, і не тільки у ній, ця цифра сакральна. Йосиф порівнював себе і своїх братів із 12 небесними світилами, а патріарх Яків благословляє своїх наслідників, порівнюючи їх із 12 зодіакальними сузір’ями. А божественні пантеони не тільки Месопотамії, а й хетів, хурритів, греків налічують 12 богів. І хоча людство вже привчилося до класичної одиниці виміру — 10, далі фігурує 12 грецьких титанів, 12 племен Ізраїлю, 12 апостолів Ісуса Христа. Глибинний смисл завершення обертального циклу містить 12 у китайській філософії.
Усього цього, скажу чесно, я ще не знав у 2003 році. На стіл тодішнього президента України було покладено кілька варіантів його доповіді з нагоди 12–ї річниці України. Глава держави вибрав текст, написаний мною, і прочитав його на врочистому засіданні у палаці «Україна». Шукаючи композиційного ходу, я заклав в основу концепт про 12 років, як тривалість циклу, і розбив державотворчу проблематику України на 12 блоків. Донині не покидає відчуття — сакральна дванадцятка просто магічно володіла мною, коли я писав цей текст офіційної стратегії юної, але знакової для людства держави, про що треба говорити докладно й окремо.
Та поринемо знову в Небо — чому ми донині не відкрили Дванадцяту планету? Де вона на Небі?
І тут ми повертаємося до знаменного числа й уже згадуваного числа — 36 000. Це період обертання планети Нібіру — батьківщини нефілім — навколо Сонця. Її орбіта — у 3600 разів довша. І ми можемо побачити її один раз на 36 000 років, коли вона опиняється на мінімальній відстані від нас.
Хоча, ліпше цього не бачити. Бо тоді нашою кулькою трясе так, що по усій земній суші наступає те, що у Біблії названо Потопом.
Очікування «Дня Господнього» у древніх шумерських, а відтак біблійних текстах, що практично одне і те ж, означає повернення дванадцятої планети — Трону небесного, що вже у Новому Завіті позначається як очікування Царства Небесного.
Саме із вторгненням Нібіру у Сонячну систему пов’язуються не тільки творення життя і людини на Землі, а й усі галактичні події.
На жаль, щонайбільше 36 000 літ тому не виявилося телескопа, щоб зафіксувати Нібіру. Але тінь дванадцятої планети бродить по Галактиці…
У 1999 році, як це не часто буває в науці, два незалежних учені, планетолог Д. Мурреєм і фізик Д. Матес, в один голос заявили про нову планету, яка запеленгована десь за орбітою Плутона. Подив множився на страх, бо новобранець значно переважав масу планети–гіганта Юпітера, яка є найбільшою у нашій, тобто Сонячній, системі, — її радіус в 11 разів перевищує радіус Землі, а маса дорівнює 318 масам нашої планети, а загалом маса Юпітера удвічі більша, ніж усі інші планети, разом узяті.
