Пів'яблука - Вдовиченко Галина (читать хорошую книгу полностью .txt) 📗
8 Секонд-хенд
Для цього походу Луїза вибрала собi образ сучасного Гавроша. Їй личив тiнейджерський комплект з Iрининих припасiв: широкi штани з багатьма кишенями, легка вiтрiвка з капюшоном, кепка з дашком, пiд якою вона сховала свою вогняну гриву, текстильнi черевики i невеликий заплiчник. «Те, що треба», — оцiнила прикид Iрина, оглянувши подругу.
Магда до останнього вiдмовлялася: краще я вас вдома почекаю, книдлi налiплю… Але нарештi й вона включилася у гру. Вийшла до подруг у довгiй сукнi пiсочного кольору без рукавiв. На головi однотонна батистова хустка, кiнцi вив’язанi навколо шиї, одне свiтле пасмо волосся виглядає назовнi. Великi чорнi окуляри. Сандалiї. Солом’яно-гобеленова торбинка.
— Почуваюся, нiби Катрiн Деньов у якомусь пригодницькому фiльмi, — повiдомила вона.
— Вищий бал! — вiдгукнулася Iрина. — Галко, а ти чого так вирядилася?
— Я вирядилася? — здивувалася Галя. — Я сьогоднi як сiра миша. На такiй жiнцi погляд не затримується.
Усе на нiй було безбарвним: зiпранi джинси, невиразна футболка без малюнкiв та написiв, кросiвки i бандана, навiть маленька шкiряна сумочка на поясi.
— Але ж ти сiрою мишею нiколи не ходиш, — не вiдступалася Iрина, — Це ж не ти! А як знайомих зустрiнеш? Запитають, що сталося?…
— Яких знайомих? За язик себе вкуси! — злякалася Галя. — Зараз нiкуди не пiду.
— А куди складатимеш свої покупки? — Iрина проiгнорувала реплiку подруги.
— Я пакет взяла, вiн у Магди в торбi.
— Ну, вперед!
Iрина виглядала як завжди — тобто яскраво й помiтно.
— Так i пiдеш? — не повiрила Галя.
— Звичайно, нi, — Iрина потягнулася до верхньої полицi, висмикнула звiдти за шнурок стару зимову «вуханку», забуту у передпокої з минулорiчних холодiв, i натягнула її по самiсiнькi брови. — Щоб не привертати зайвої уваги, — без тiнi усмiшки пояснила вона.
Подруги засмiялися, стягнули з неї кроляче неподобство i рушили до Луїзиного «Шевроле».
Уздовж кiльцевої дороги тягнулася доглянута смуга соковитої кукурудзи.
— З чим у вас кукурудза асоцiюється? — запитала Галя.
— З Хрущовим, — не довго думаючи, озвалася Магда.
— А у мене з кукурудзяними пластiвцями у маленьких паперових коробочках, не таких як зараз, а якi у дитинствi були, — Луїза не вiдволiкалася вiд керма, але у розмовi брала активну участь.
— А я згадую бабусину кулешу*, зварену у печi. Її ще потiм у братруру* ставили, аби упрiла, — вiдповiла на своє ж запитання Галя, витримавши невеличку паузу. — Ми її їли ще гарячою зi свiжим молоком, i тодi вона робилася рiдкою, розпускалася у молоцi без грудочок. Або холодною теж з молоком. З пiдсмаженими шкварками та цибулею кулеша дуже смачна. А дiдо полюбляв кулешу з квасним молоком…
Галя почекала, чи скаже щось Iрина, але та мовчала — i тодi додала:
— I ще, як бачу кукурудзу, згадую сукню Iрини для прийому в англiйської королеви.
Дiвчата знали в усiх подробицях подiю, коли Iрина була запрошена на прийом до Її Величностi Єлизавети II, але час вiд часу випитували новi подробицi. «Коли менi буде рокiв так з дев’яносто, — смiялася Iрина, — це лаконiчне оповiдання перетвориться у пишну розлогу повiсть з багатьма деталями».
Вiзит до Єлизавети II трапився у життi Iрини, коли вона виграла «Конкурс однiєї сукнi», який проводив у країнах Європи Концерн британської моди. Iрина, ставши переможницею в Українi, отримала можливiсть вiдвiдати Велику Британiю. На прийом до англiйської королеви одягнула сукню зi своєї останньої колекцiї. По низу спiдницi з синього шовку широкою каймою стояла вишита зеленими нитками соковита кукурудза. Здалеку сукня привертала увагу хiба досконалим кроєм. Але справжнiй ефект справляла на вiдстанi витягнутої руки деталями та нюансами ефектної вишивки стебел, листя i качанiв кукурудзи у скручених спiралями сховках. Сукню доповнювала група пiдтримки — ефектна сумочка та парадовий капелюшок, якi вже давно чекали виходу у свiт. Їх Iрина придбала у панi Зонi з площi Ринок, яка запевняла, що i торбинка, i капелюшок «королiвської кровi». Iрина не сперечалася.
Панi Зоня на пiдтвердження своїх слiв демонструвала лейбл на шовкових нутрощах сумочки: вишита золотом корона та надпис treation Royale. Однак купити це вiнтажне диво Iрину переконав не цей промовистий аргумент. Вона прийшла у захоплення вiд застiбки. Це був мельхiоровий (панi Зоня запевняла, що срiбний) масивний пуп’янок квiтки, подiбний на корону, який вивершував ажурну металеву планку у верхнiй частинi торбинки. Пару до бiлої торбинки склав молочного кольору капелюшок з вуалькою та букетиком штучних маргариток. Образ довершили вив’язанi львiвською майстринею Олею ажурнi короткi рукавички. Компанiю речам-аристократам склали двi живi маргаритки, зiрванi на виходi з готелю «Шерлок Холмс» на Бейкер-стрiт, де українська дизайнерка жила у номерi за 155 фунтiв стерлiнгiв за добу. Маргаритки з тоненькими, але мiцними, як цвяшки, стеблами Iрина встромила у дiрочки у мочках вух.
На прийомi, який вiдбувався на галявинцi перед Букiнгемським палацом, пiсля третьої чашки чаю з вершками до Iрини пiдiйшла Вiв’єн Вествуд. Волосся руде, як апельсин. Забагато пудри, вiд чого зморшки зробилися ще помiтнiшими. Лаконiчного крою сукня, яка однаково доречно виглядала б i у палацi, i у халупi. Обов’язковий для таких випадкiв капелюшок з рукавичками. А на ногах, як виклик, провокацiя i пiдтвердження репутацiї бешкетницi — вовнянi постоли на пiдборах, ручної роботи, перехопленi шкiряними шнурами на литцi.
Незрiвнянна Вiв’єн! Улюблений дизайнер, кумир студентських рокiв, бунтар у царинi моди, справдi вiльна людина… Iрина не могла прийти до тями. Будь-яку згадку про Вiв’єн Iрина шукала двадцять п’ять рокiв тому у польських журналах, на ура сприймала усi iдеї та сумнiвнi вибрики цiєї тодi вже зрiлої жiнки, яка започаткувала новий напрям у молодiжнiй модi. А тепер вона стояла на вiдстанi двох крокiв i усмiхалася Iринi.
— Я голосувала за вашу конкурсну сукню, — почула ошелешена Iрина голос свого кумира. — У нiй витримано точне спiввiдношення вишуканостi та кiчу. Нiщо нi над чим не бере гору. Повний паритет. Хоча iнколи i досконалi пропорцiї варто порушувати…
— А ти що? — Луїза забула деталi зустрiчi подруги зi своїм кумиром i прагнула подробиць.
— А я стою, мовчу, нiби язика проковтнула, — Iринi й тепер було не по собi вiд тої давньої розгубленостi. — Стiльки всього могла сказати їй, а мову вiдняло. Отямилася, коли вона вiдiйшла.
— А ти ще колись про маргаритки розказувала…
— Ви ж знаєте. Побачила вона мої маргаритки у вухах. «Я теж, — засмiялася, — так робила. Жодна iнша квiтка настiльки вдало не встромляється у дiрочку у вусi, як маргаритка». I вiдiйшла до Маккуїна. Вiн тодi ще був рожевий рудий грубасик, а не худорлявий блондин, як зараз. А я тодi вкотре переконалася: є якийсь вищий банк даних, до якого одночасно можуть пiдключатися рiзнi люди, спецiалiсти одного напряму. Можна вiдчути певну, дуже конкретну тенденцiю i колекцiї дизайнерiв у Лондонi та Києвi виявляться настiльки подiбними, нiби розробляли їх два дизайнери разом. Або однаково пожартувати, як в iсторiї з маргаритками у вусi… Збоку це виглядатиме як плагiат або пряме наслiдування, але майстри рiвня Вествуд розумiють: такi збiги можливi, вони йдуть вiд занурення у матерiал та вiд зацикленостi на улюбленiй справi.
— Цiкаво, чи була тодi на Вествуд бiлизна? — обiзвалася Луїза.
— Звiсно, що була, — запевнила Iрина. — Вествуд не повторюється.
— Ви про що? — не зрозумiли Магда з Галею.
Їм пояснили: коли Вiв’єн стала скандальною зiркою британської моди, її запросили на прийом до королеви. У той час дизайнер випускала манекенниць на подiум у зухвало поєднаних речах рiзних напрямiв, у стилi рiзних епох, мiняла мiсцями акценти та утрирувала деталi. Особливо шокували атласнi бюстгалтери, одягнутi на вовнянi светри. У чому прийде у Букiнгемський палац королева епатажу? Це питання хвилювало багатьох. На диво, Вествуд нiчим не порушила вимог дрес-коду, виглядала, як аристократка. Але на нiй не було спiдньої бiлизни. Ця особливiсть її костюму стала вiдома журналiстам. Вiв’єн подбала про те, аби пiкантна подробиця туалету не залишилася таємницею. Преса намагалася зробити з цього скандал. Єлизавета II по-королiвськи навiть не звернула на це уваги.
