Декамерон - Боккаччо Джованни (читать книги бесплатно txt) 📗
? Благаю вас, мадонно, ? сказав ізнову бакаляр, ? одчиніть мені, нехай я трохи в затишку постою, бо сніг повалив такий, що страх, і не перестає; я тут почекаю вас, скільки буде треба.
? Любчику мій, ? одмовила пані, ? я не можу сього зробити, бо двері в мене такі рипливі, що як я одчиню, то брат зразу почує. Та я вже піду попрошу його, щоб забирався додому, ? тільки тоді зможу тебе впустити.
? То йдіть же скоріше, ? сказав бакаляр, ? та веліть розпалити добрий огонь, щоб я міг обігрітися, бо так увесь закоцюбнув, що й себе не чую.
? Сього не може бути, ? заперечила пані, ? коли правда те, що ти до мене писав, ? ти ж, казав, палаєш до мене любов'ю; се ти, мабуть, жартуєш зо мною. Ну, я вже йду, а ти жди, потерпи ще трохи.
Коханець панин чув усю ту розмову; дуже з того задоволений, він знов ліг із нею в постіль, та мало вони тої ночі спали ? все жартували любо вдвох та з бакаляра насміхались. А бідний бакаляр уже тільки зубами клацав, мов чорногуз; догадавшися, нарешті, що вдова з нього глузує, він кілька разів поривався одчинити двері або знайти якийсь інший вихід із двору. Метався навкруги, як розлючений лев, проклинаючи і негоду, і лукаву жінку, і довгу ніч, і заразом свою дурну довірливість; з тої великої досади щира й палка любов, що він так довго до неї в своїм серці голубив, обернулась у страшну, жорстоку ворожнечу, і він уже почав думати на всі лади про помсту, якої прагнув тепер, дужче, ніж досі зустрічі з коханою.
Довго ще він ждав там у дворі, поки ніч, нарешті, минула й почало світати; служниця, навчена своєю панією, зійшла вниз, одімкнула двір і, вдаючи, ніби жаліє його, сказала:
? І принесла ж лиха година того гостя до нас учора ввечері! Всю ніч ми тривожились, а ти тут мерз через нього. Та нічого, не журись: що сієї ночі не вийшло, те вийде другим разом. Я добре знаю, скільки горя завдала ся пригода моїй господині.
Бакаляр лютував у душі, але, як чоловік мудрий, розумів, що погрози ? то зброя для того, кому погрожують; він погамував у собі досаду, що так і рвалася назовні, і тихим голосом, начебто зовсім не сердився, сказав:
? По правді, се була найгірша ніч у моєму житті, та я добре бачу, що пані тому зовсім не привинна: вона ж сама, жаліючи мене й хотячи втішити, приходила сюди на перепросини; та й ти добре кажеш, чого сю ніч не було, буде іншої якоїсь ночі. Уклонися ж од мене своїй панії і йди собі з богом.
Задубівши од холоду, бакаляр ледве-не-ледве добрався додому. Змучений і невиспаний, він ліг як убитий у постіль, а як прокинувся, то не чув ні рук, ні ніг, тож послав одразу по лікаря і, розказавши йому, якого холоду прийняв, просив дати якогось рятунку. Лікарі заходились одходжувати його найповнішими і найпомічнішими ліками і таки одходили, хоч і не сплоха ? ушкоджені сухожилля знову стали пружними; щоб не був він такий молодий і надворі не потепліло, то довго довелось би йому ще попомучитись.
Одужавши й підбадьорившись, бакаляр затаїв у душі свою ненависть і вдавав, що любить ту вдову ще сильніше, ніж доти. Через деякий час доля послала йому добру нагоду помститися. Удовин коханець захопився якоюсь іншою жінкою, а од першої любки одкинувся, зневаживши її почуття; не хотів уже з нею не то зустрічатись, а й говорити, і вона вдалася в превелику журбу да тугу. Служниці стало її шкода; не знаючи, як утішити свою господиню, що милий її покинув, і бачачи, що бакаляр, як і раніше, ходить на ту вулицю, вона взяла собі в голову нерозумну думку ? чи не можна того невірного коханця якимись чарами знову до панії привернути (адже бакаляр чоловік учений і всі ті чари мусить знати), ? і сказала про те Елені. Та послухала ? і не подумала, дурна, що якби бакаляр знав ті чари, то він повернув би їх на свою користь! ? і зразу ж веліла служниці розпитати в бакаляра, чи він на те згодиться, а вона вже за се всяку його волю готова уволити. Служниця, не гаючись, переказала те все бакалярові. Як почув про те бакаляр, то сказав собі подумки: «Хвала тобі, Боже, що ти даєш мені змогу покарати сю негідницю за ту наругу, яку вона мені вчинила, за той глум, якого я дознав за щире моє кохання». А служниці так одповів:
? Скажи моїй пані, щоб про се не турбувалась, а я вже так зроблю, що той невірний, хоч би і в Індії був, зараз вернеться до неї і проситиме помилування за свою провину. А як те зробити, я скажу їй самій, де й коли вона забажає. Отак і передай своїй господині, заспокой її од мого імені.
Служниця переказала ту відповідь, і вони домовились зустрітися в церкві святої Лючії {279}. Прийшовши туди на побачення, Елена зовсім забула, що мало не довела Ріньєрі до смерті: вона одверто розповіла бакалярові геть-чисто все і прохала його, щоб він порятував її своїми чарами. На те бакаляр одказав:
? Мадонно, правду кажучи, в Парижі я вивчав усякі науки, в тому числі й чорну магію, і знаю, в чому її сила; та се богопротивна наука, і я заприсяг ніколи до неї не вдаватись ні для себе, ні для будь-кого іншого. Але любов, що я маю до вас у серці, така велика, що я не можу відмовити, чого б ви не попросили: тим я готов усе по вашій уподобі зробити, хоч би й мав за те до диявола в пекло потрапити. Тільки скажу вам зразу, що се справа багато важча, ніж ви, напевне, думаєте, особливо коли жінка хоче причарувати до себе чоловіка або чоловік жінку: тут повинна діяти сама зацікавлена особа, причому вночі, в пустельному місці, без нікого; на се треба неабиякої сміливості, і я не знаю, чи ви на таку річ спроможні.
Закохана пані, більше на почуття багата, ніж на розум, одказала:
? Любов мене так мордує, що я на все готова, аби привернути коханого, що без жодної вини мене покинув. Скажи ж мені, коли твоя ласка, якої од мене потрібно сміливості.
Бакаляр, який давно вже лихе намислив, сказав їй:
? Мадонно, я виллю з цини фігурку того, що ви хочете приворожити; як я дам вам ту фігурку, ви підете з нею вночі на молодику сама-одна до річки і сім раз скупаєтеся гольцем у біжучій воді, а потім, не одягаючись, злізете на дерево чи на хату-пустку і, обернувшись у північну сторону з фігуркою в руці, промовите сім раз закляття, що я вам напишу; як ви ті слова прокажете, до вас прийдуть двоє дівчат небаченої вроди, привітаються і спитають ласкаво, чого ви бажаєте. Ви з'ясуєте їм докладно геть-чисто все, та глядіть, не назвіть замість вашого коханого когось іншого! Коли скажете, вони щезнуть, а ви тоді злізете, одягнетесь і підете собі додому. І от побачите, не мине й половина другої ночі, як ваш милий прибіжить до вас, плачучи, і буде просити у вас, щоб ви його пожаліли й простили, а з того часу вже зроду од вас не одкинеться й до іншої не пристане.
Як удова вислухала сієї мови, всьому зразу повірила і вже уявила собі, що коханець до неї вернувся; зрадівши непомалу, вона сказала бакалярові:
? Не бійся, я все зроблю достеменно так, як ти кажеш; мені се буде дуже з руки, бо в мене є за містом над берегом Арно невеличка садиба; тепер у нас місяць червець, і скупатися в річці буде вельми приємно. Як на те, неподалік од річки стоїть башточка, в якій ніхто не живе, часом тільки пастухи злазять на вишку по каштановій драбині, щоб поглянути навкруг, коли де скотина заблудиться. Куточок сей безлюдний, тихий; піду я туди і зроблю собі любісінько все те, що ти мені скажеш.
Бакаляр дуже добре знав і садибу ту, і вишку; задоволений тим, що вговорив її, він сказав:
? Мадонно, я ніколи не бував у тих краях і не знаю ні садиби вашої, ні башти, але якщо й справді все так, як ви кажете, то догіднішого місця й бути не може. Тож як прийде слушний час, я пришлю вам і фігурку ту, і замову; та дуже прошу вас, якщо ваше бажання здійсниться і ви побачите, що я добре вам услужив, не забудьте ж про мене і дотримайте вашого слова.
Вдова одказала, що притьмом не забуде, попрощалась із ним і пішла додому. Бакаляр ізрадів, що задум його починає справджуватися, і взявся за свої химороди: вилив із цини фігурку й набазграв якусь нісенітницю, нібито замову приворотну, та й послав усе те через кілька днів удові, переказавши їй, щоб уже наступної ночі вона зробила, не гаючись, усе те, що він їй говорив, а сам пішов нишком разом із слугою до одного свого приятеля, що жив недалеко од тої вишки, щоб довершити те, що задумав.
