Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
6 липня в польськім таборі ставились посли від війська: полковники Криса, Гладкий і Переяславець. Їх допущено насамперед до Потоцкого, що вичитав їм “добру латину”: називав їх зрадниками, яких світ іще не бачив, — не варті вони носити імя християнське після їх братання з Татарами і Турками, ні бачити лиця королівського і т. д. Посли, звичаєм козацьким, відповідали на се ріжною покаянною словесністю. По сім, ухвалою сенаторів, рішено їх таки допустити перед короля і сенаторів. Повторилась ще більш унижена церемонія: посли впали ниць перед королем, потім обходячи сенаторів цілували їм руки і поли їх кунтушів, і потім канцлєр заявив, що король “ідучи за прикладом небесного пана” і т. д. приймає їх в ласку — під умовою щирої покути. Доказом сеї щирости мало бути се, що оден з послів полишався в польськім таборі, а другого дня козаки одержать умови капітуляції. Затримано з них Крису. Освєнцім каже, що він сам потайки, просив сього, бо вже від початків бльокади вів кореспонденцію з Вишневецьким, просячи прийняти його в ласку і довірє; він дійсно зістався при Поляках — не вважаючи що козаки кілька разів допевнялись, щоб його їм повернено. Служив Полякам своїми корисними інформаціями і за сі докази “цноти і віри” був потім нобілітований на наступнім соймі 9).
Другого дня (7 липня н. с.) козакам оголошено умови капітуляції. Вони мають прислати 16 (инший вар.: 17) полковників, що будуть закладнями, поки козацьке військо приставить Хмельницького, яко причину всього зла, з його сином Тимошком. Мають видати шляхту, що пристала до козаків. Видадуть військові клейноти (в тім і корогву післану від короля Хмельницькому) — вони будуть передані тому гетьманові, котрого подасть війську король: надаваннє гетьманів вертається знову до короля. Число козацького війська і його орґанізація будуть ухвалені найближчим соймом, а поки що привертається куруківська ординація 1625 р. 10).
На се козаки відповіли такою деклярацією: 11)
Благаючи милосердя, сподівались ми милостивої ласки в. кор. м., а подано нам від в.к.м. пункти цілком неможливі. Насамперед що до старшини: видати її не можемо і не видамо, бо так ухвалила рада військова і чернецька. Армати також видати не можемо. Що до шляхти — тримаючися зборівських пактів, що то їй даровано і пробачено з ласки в.к.м., також не можемо того вчинити, і не видамо її. Хмельницького, його сина і Виговського ми видали б, бо він зрадник в.к.м. і наш 12), тільки його не маємо; але обіцяємо, що його будемо шукати скрізь: не тільки в нашій землі, але і в Криму, і віддамо в.к.м., бо він нас звів, і ми за ним і за Виговським як блудні вівці ходили. З поганством обіцяємо ніколи не спілкувати. Про козаків і чернь просимо, аби вони зіставалися при таких вільностях і свободах, як у зборівських пактах написано. Пани до своїх маєтків на Україні нехай здорові їдуть, тільки без хоругов (без дворового війська) — бо був би великий голод. Про все се просимо в.к.м., аби нам при тім бути, а нас самих аби в.к.м. зволив держати в милостивій ласці своїй як дітей своїх і вірних підданих.
Король був дуже розгніваний такою деклярацією — що своїм гідним тоном і змістом дійсно різко контрастувала з униженими благаннями козацьких послів. Велів скінчити перемирє і розпочати наново тяжку канонаду, а в додаток до привезених з Бродів гармат післав по инші до Львова; козаки відстрілювались, але слабко: Поляки здогадувалися, що їм не стає пороху. За порадою Криси загачено р. Пляшову понизче козацького табору, так що вона залила прибережну частину табору й позабирала гати й переправи що козаки поробили. По сім Поляки почали енерґійні заходи коло бльокади. Серед сих заходів (9 липня н. с.) приїхало нове козацьке посольство, просячи милосердя і заявляючи, що вони вже готові видати в застав тих 16 полковників, що від них жадано; попривозили листи до ріжних сенаторів того ж змісту: просячи пожалувати їх і полишити при зборівських пактах. Але Потоцкий не хотів навіть входити в розмову з ними: подер на їх очах листа не читаючи і як переповідає се Освєнцім — суворо крикнув на них: “Ідіть, хлопи, скоро будете знати зборівські пакти!”
Віддано приказ готовитись до приступу на другий день, а частині війська — перейти завчасу на другий бік Пляшової, щоб відтяти козакам відступ. Як тільки сей наказ про штурм був проголошений, зараз два вістуни, на очах у всіх, рискуючи життєм, побігли з сею вістю до козацького табору. Чути потім було, як з півночи почалась у козаків військова музика: маса труб і величезні котли гучали так, що в польськім таборі їх було чути, наче у них на майдані то було. Козацький дезертир перебігши до Поляків оповідав, що козаки ладяться до переправи через багнисту річку й стави, що закривали їм відступ: рубаючи вози стелять ними дорогу, кидають на те всячину: хмиз, шатра, одежу, — полишили тільки по два вози на сотню, а все инше беруть в сакви на коней. Такі переправи були зроблені в трьох місцях 13).
Мясковский і Освєнцім на підставі тих відомостей і чуток, що ходили тоді в польськім таборі, за оповіданнями дезертирів і бранців, так характеризують ситуацію в козацькім таборі. Військо весь час, ніби то благаючи милости, в дійсности тільки протягало час, легковажачи всі польські заходи до наступу та вичікуючи повороту Хмельницького з ханом, обіцюваного черни старшиною, та помочи від Тимошка. Правда, чернь бажала згоди, себто спокою для своїх приватних інтересів — щоб видертися звідти та поспішити до домів, на оборону своїх жінок та дітей, що їм забирали Татари, повертаючи до своїх кочовищ. І сам Джаджалій 14), заступник Хмельницького, вів справу до трактату. Але инша старшина, помітивши се і знаючи, що тут про їх голови й шиї йде, як би мало прийти до згоди, запобігла тому завчасу, і ратуючи себе, вчинила вночи в неділю на понеділок 15) бунт, скинула Джаджалія з гетьманства і на його місце зараз же вибрала Богуна. Той виконуючи гетьманські функції, пішов до переправи з двома тисячами комонних і кількома гарматами, щоб забезпечити переправу. Але чернь уже перелякана, почала підозрівати що старшина тікає, і як крикнув хтось з черни: “От уже старшина тікає!”, тоді що живо почало за голову хапатись і тікати, куди хто міг, гірш як по-пилявецькому 16).
В українських оповіданнях, як я зазначив, про гетьмана Хмєльовского і Богуна нічого не відомо, і наступником Джалалия виступає Гладкий. Сівські розвідчики побувавши в липні в Київі й “польських городах” оповідали, що після утечі хана, наслідком інтриги Карач-мурзи 17) і виїзду Хмельницького, “козаки на його місце вибрали гетьманом полковника Джеджелога і хотіли йти на королівський табор, — але Джеджелога не дозволив; тоді козаки вибрали на його місце Матвія Гладкого — але й він не велів їм іти без відома гетьмана Хмельницького”, і після того козаки, наслідком великої тісноти від Поляків і Німців покинули табор 18). Подібне, тільки коротше, оповідав звісний уже нам Забабурин, що був сам в козацькім таборі і вийшов з нього разом з козаками: “Як гетьман Хмельницький був у кримського царя, козаки (“Черкаси”) вибрали без нього двох гетьманів: Женжелу та Матвія Гладкого, але вони гетьманства не схотіли, і з того у козаків вийшла незгода (“рознь”). А Поляки під той час козаків і обоз обложили, і полковники та сотники з обозу побігли, а потім і всі козаки кинули обоз, гармати, рушниці й корогви, й побігли через річку Козинку болотом, і там потонуло та Поляки побили більш як 20 тис., і з того погрому прийшло до Паволочи козаків тис. 10” 19). Гладкого, як єдиного замістника Хмельницького знає також Єрлич.
Супроти того гетьмануваннє Богуна стає доволі сумнівним; може бути звістка про його гетьмануваннє вийшла просто з того, що він фактично командував козацьким виходом з табору, як то оповідає Освєнцім; в инших польських реляціях я того не знахожу, тільки у Коховского, що тут, очевидно, черпає з того ж джерела, а Твардовский згадує про “браславского полковника”, що він боронив табору, прикриваючи відступ, зовсім не в ролі “гетьмана” (с. 42).
