Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
В Апостольських діяннях описано, як апостол Варнава прибув до Єрусалима посередником між апостолом Павлом та іншими апостолами, які все ще боялись колишнього гонителя християн, не вірячи йому. Там же розповідається про його апостольські труди в Антіохії, про те, як він і Варнава відпливли на о. Кіпр, де правитель острова Сергій Павел, побачивши чуда, які творились апостолами, почав вірити в Христа. В Лістрі апостол Павло зцілює кривого від народження. Це чудо справило таке сильне враження, що народ став називати апостолів богами і хотів на їх честь принести жертву. З труднощами апостоли переконували народ, що вони не боги, а прості люди, і щоб люди їм не приносили жертви, а щоб прийшли до них, аби вони змогли навернути їх до віри Христової.
Але люди, підбурювані іудеями, забувши про те, яке чудо зробив Павло, накинулись на нього і побили його камінням, і, вважаючи його за мертвого, виволокли його за місто. Але Господь зберіг слугу Свого, і апостол Павло зовсім здоровий повернувся до міста і звідти, разом з Варнавою, вирушив в інші місця: був у Македонії, відвідав Солунь і Афіни і, з учнями своїми Силою та Тимофієм, проповідував Слово Боже в Коринфі та Ефесі.
В Ефесі Апостол поширював слово Боже майже три роки. Після Ефесу він попрямував до Єрусалима. По дорозі заїхав у Кесарію. Там його умовляли не їхати до Єрусалима. В Єрусалимі апостола посадили у в'язницю, але він виправдався перед іудейським синедріоном. Воїни переправили його до Кесарії, де він два роки був ув'язнений. Цар Агріппа присудив відбути Павлові до Рима на суд кесаря. Корабель, на якому плив Павло, потонув, але Господь врятував апостола Павла та інших людей. А коли прибув апостол Павло до Рима, то йому дозволили жити осібно, ураз з вояком, що його сторожив (Діян. XXVIII, 16).
У Римі він проповідував віру Христову і Боже царство, навернув до Господа одну з жінок царя Нерона. Цар засудив апостола Павла на смерть. Але як громадянин Рима він не був розп'ятий на хресті, бо для римлянина така смерть вважалась ганьбою. Апостол Павло був страчений роком пізніше від апостола Петра. Кати відрубали йому голову.
Встановлення празника на честь Первоверховних апостолів Петра й Павла відноситься до часів апостольських і з IV ст. святкується всюди в Християнській Церкві. На честь св. апостолів Петра і Павла за царювання Константина Великого були побудовані храми в Римі і в Константинополі.
Духовні вчителі IV ст. Амвросій, Золотоуст, Августин, Максим Туринський та багато інших залишили потомству свої проповіді, з ними вони виступали в день ап. Петра і Павла. Святкуючи Петра і Павла, Церква прославляє їх.
Якими хвалебними вінками увінчаємо Петра й Павла, роз'єднаних тілами, з'єднаних духом, богопровідників, первосвятителів. Одного – як першого серед апостолів, другого – що більше від інших потрудивсь.
Крім того, в пам'ять святих апостолів установлено піст, названий Петровим.
Тропар свята: Між апостолами найвищі й усього світу навчителі. Владику всього моліте, спокій світові подайте й душам нашим велику милість.
На другий день святкування св. Петра й Павла Церквою встановлено празник Собор святих і всехвальних 12 апостолів, незалежно від того, що свято кожного святкується окремо протягом року.
Після Петра в багатьох районах України починаються жнива, а звідси походить народне вірування про те, що справа святого Петра – «жито зажинати».
Святий Петро згадується в народній легенді про те, як Бог з ним парували людей.
До свята Петра й Павла готувались колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я. Ранком цього дня усі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками з польових квітів…
Повернувшись із церкви, люди розговлялися мандриками. Мандрики – це пампушки, печені з пшеничного тіста, яєць і сиру. Сама назва походить ніби від того, що, мандруючи по світу, Петро з Павлом живилися мандриками. В цей день зозуля перестає кувати, селяни кажуть, що вона мандриками вдавилася, бо ж украла у святого Петра одну мандрику, й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давиться мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народним віруванням, віщує нещастя.
На другий день після Петра є теж свято, але наполовину менше, і називається воно «Полупетра», або «Петрового батька». На Слобожанщині колись у цей день різали трьох півників і варили борщ у трьох горнятах – «три борщі, бо святий Петро три рази відрікався від Христа».
Преподобного Антонія Києво-Печерського
(10 липня ст. ст. – 23 липня нов. ст.)
Преподобний Антоній народився в 983 році у невеличкому містечку Любеч неподалік од Чернігова. В миру він носив ім'я Антипи. З дитинства полюбив Господа і ще зовсім юним помандрував до святих місць. Антоній побажав постригтися в ченці в одному із Афонських монастирів, про святість яких він чув і в яких він побачив благочестиві подвиги ченців. Антипа прибув в Афон, прийняв на себе Ангельський образ з іменем Антонія і від ігумена монастиря Феоктиста одержав благословення на життя в печері, висіченій в скелі над морем. Але Бог покликав Антипія в Київську Русь, де вже в той час була поширена християнська віра. Взявши благословення від ігумена, він в 1913 році прибув до Києва, обійшов монастирі, які були вже створені грецькими ченцями, котрі прийшли в Русь з митрополитом Михайлом при Володимирі. Довго шукав пустельного місця і зрештою нагледів над Дніпром, на Берестовій горі, печеру, яка колись була вирита варягами, і оселився в ній.
Сварки, які зчинилися між синами Володимира, змусили Антонія повернутися в Афон 1015 року. В 1017 році Антоній знову прибув до Києва.
Після другого повернення з Афону Антоній поселився в іншій печері, яка була вирита в його відсутність священиком Іларіоном, котрий у 1051 році буде посвячений в сан Київського митрополита.
У цій тісній, як могила, печері, в глибокій тиші, в молитвах і постах Антоній провів 40 років.
Слава святого його життя приваблювала до нього багатьох; до нього приходив великий князь Ізяслав Ярославович зі своєю дружиною за благословенням. Чимало людей, бажаючи наслідувати його спосіб життя, виривали собі печери довкола його помешкання і приймали постриг у ченці. В його печері зібралось близько 15 чоловік братії. В їх числі були: Феодосій, Никон і двоє бояр, найближчих князів Ізяслава. Їхнім пострижениям Антоній викликав на себе гнів великого князя, який хотів розігнати ченців і зруйнувати їхні печери. Антоній був змушений тимчасово залишити печеру. Але дружина князя вблагала його, щоб він перепросив Антонія, аби той повернувся. Антоній повернувся і став жити мирно в своїй печері. Побачивши, що число печер і іноків зросло, він влаштував для них підземну церкву.
Вибравши для ченців нового ігумена, Варлаама, дав їм благословення, сам вирив собі нову печеру в ста сажнях від першої, переселився туди і жив у ній 16 років до своєї смерті. Ця печера відома нині під назвою Ближні Антонієві печери.
При збільшенні братії ігумен, з благословення Преподобного Антонія, побудував малу дерев'яну церкву над печерою в ім'я Успшня Богоматері. Випросив у князя Ізяслава місце на горі для будівництва келій і дерев'яної огорожі. З тих пір монастир став називатися Печерським. Таким чином Преподобний Антоній поклав початок чернецтва в Русі і став одним із засновників Києво-Печерської лаври.
Після того як Варлаам був переведений у монастир, ігуменом для печерських ченців став з благословення Антонія Преподобний Феодосій.
Слава Преподобного Антонія дедалі зростала. Бог прославив його даром чудотворця і ясновидця. Коли князі Ізяслав Київський, Святослав Чернігівський, Всеволод Переяславський з варязьким князем Шимоном, виступаючи на війну проти половців, прийшли просити у Преподобного благословення, старець пустив сльозу і сказав, що вони зазнають поразки. Що і сталося 1068 року на річці Альті.
Шимонові сказав, що той благодаттю Господа рятуватиметься від смерті на полі бою і буде похований в Печерській кам'яній церкві, яка буде скоро побудована. Все це збулося.
