Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Се був момент з одної сторони радісний, з другої дуже відповідальний для московського престижу: цар саме того дня став ставкою на границі, в Вязьмі, і були проголошені перші московські успіхи. Прибула депутація з пограничного (з литовської сторони) Дорогобужа, з повідомленнєм, що польська залога з наближеннєм московського війська втікла до Смоленська, і маґістрат піддався цареві “з радістю”. Вважали потрібним “обрадувати” сим і Україну.
Саме перед тим (всього кілька день) був даний наказ про висилку до гетьмана московських людей для списання доходів в українських містах. На жаль, заховався тільки початок інструкції Максиму Ладиженскому, що з піддячим Винюковим мав їхати до гетьмана з царською грамотою “и для переписи в черкасских городЂх и мЂстЂх доходов и всяких угодей по ту сторону ДнЂпра” (на правім боці очевидно). Він має дату 29 травня ст. ст. 17). Ладиженский мав, явившися до гетьмана, нагадати йому, що говорилося в Москві в справі платні Запорізькому війську-що про се буде пізніше царський указ. Тепер, мовляв, вони -Ладиженский з піддячим-прислані “для переписи и смЂты всяких доходов во всей Малой Россіи”, а як всі ті доходи спишуть і зрахують, тоді буде указ про платню (жалованье) війську Запорізькому, за рішеннєм в. ц. в. Нехай же гетьман подасть, скільки в Малоросії, на тій стороні Дніпра в городах і містах королівських, в панських і кляшторних маєтностях оранд і всяких инших доходів грошима і натурою збиралося, і дав на то розпись. Коли гетьман дасть розписи королівських і панських доходів, то їм узяти сі розписи для прикладу 18), і сказати гетьманові щоб він видав їм універсали до тих городів, де вони будуть описувати всякі доходи-аби їx люди слухались. Коли ж гетьман скаже, що не має розписи доходів, то нехай скажуть, що об'їдуть самі їх списувати. Нехай їдуть, а приїхавши... Тут уривається ся інструкція на найбільш цікавім: як московський уряд уявляв собі процедуру переписи.
Тепер постановивши потішити гетьмана, цар дав наказ припинити подорож на Україну Григорія Унковского і Максима Ладиженского (Унковский мабуть мав переписувати лівий беріг, а Ладиженский правий), велів виправити їх на фронт 19), і справу переписи доходів взагалі було знято 20); натомість рішено негайно вислати Запорізькому війську для роздачі золото з царського скарбу, згідно з царською обіцянкою.
В грамоті, що повіз з ставки Старков 4 (14) червня цар повідомляв про свій прихід на границю, до Вязьми, і закликав гетьмана до походу на короля з свого боку, в порозумінню з кн. Трубецким, котрого він посилає замість Шереметьева, з огляду на вісти привезені Перфирьевим. Трубецкой прийде до Київа з великим військом і в порозумінню з гетьманом розпочне операції против Поляків. Ніякого конкретного пляну їх царський штаб іще не визначав-се сталося пізніш 21).
Крім ближчого вияснення мотивів сеї зміни, і так би сказати-перепросин гетьмана за сю переміну, Старкову доручено було делікатно розвідати у Виговського, начеб то ненароком, не з царського доручення, а від себе,-чому гетьманська канцелярія не вживає на своїх грамотах нової, московської печати з царським іменем, що була виготовлена на проханнє самого ж військового писаря, заявлене в Переяславі. Може вона загубилась і тепер гетьман не важиться просити нової? 22). Инакше кажучи- Старков мав довідатись, чи не навмисне гетьман уникає сеї маніфестації свого підданства, і натякнути, щоб він її не уникав.
І розуміється-розвідатися про ситуацію-тільки скоро, і як можна скорше-“не гаючись ні години” повернутись 23). З сього також можна міркувати, що в царській ставці чимсь затрівожилися в українській справі, що до війська і гетьмана. В результаті довших роздумувань і з'явилося рішеннє: перепись українських доходів припинити, а тим часом виплатити війську Запорозькому і його старшині царське жалуваннє золотом з царського скарбу. Про се царська канцелярія повідомила з Вязьми 9 (19) червня боярську колєґію, що правила справами в Москві, наказала приготовити золото на 60 тис. козаків-“по меншому золотому” (спеціяльно для сього їх вибито), для старшини великі золоті, для гетьмана і писаря соболі, виготовити грамоту до гетьмана з датою 13 (23) червня в Дорогобужі, та скласти інструкцію царському дворянину Петру Протасьеву, висланому з сим з царської кватири, придавши йому з приказу якого небудь доброго піддячого 24). Сей Протасіев мав відвезти до кватирі гетьмана золото на 42 тис. козаків, а на 18 тис. козаків білоруського корпусу і для тамошньої старшини велено прислати до царської кватири. В інструкції наказано описати спеціяльний церемоніял. Приїхавши до гетьманської кватирі Протасьев мав оповістити гетьмана, що він привіз золото від царя (“с нашим жалованьем з золотыми”)-щоб гетьман зібрав старшину і військо (“рядовых казаков”). Коли гетьман визначить йому авдієнцію в присутности війська (так очевидно треба розуміти), Протасьев передаючи грамоту має об'явити гетьману, старшині і “рядовим козакам” “наше жалованье-золотые” і для роздачі попрохати у гетьмана “росписи” (реєстру). Тоді гетьманові і писареві віддати жалуваннє, а полковникам і всім начальним людям і рядовим козакам роздати жалуваннє за гетьманськими розписями. А котрих полковників і начальних людей при гетьмані не було б, Протасьев мав просити гетьмана виправити його з золотом у ті полки, котрих не буде при гетьмані, тому що йому велено роздати золото “всім на лицо”; приїхавши до котрого небудь полку, він має взяти у полковника розпись і так само роздати золото “на лицо”. Коли ж би гетьман почав говорити, що їздити Протасьеву по полках неможна, з огляду на наїзди неприятеля-щоб він здав золото для неприсутніх гетьманові, а він їм роздасть, або перешле, як тільки можна буде проїхати, то Протасьеву на се не приставати і “настояти” на тім, щоб гетьман його таки виправив до тих полків, давши йому провідників, бо він має такий наказ, щоб сам роздав золото по всіх полках. “И гетьману говорить всякими мЂрами, чтоб в полки с нашим жалованьем, з золотыми отпустил ево самово. А будет гетман учнет ему говорить упорно, что ему в полки за проЂздом от воинских людей отпустить ево не мочно, и проЂхать ему никоторыми мЂрами не умЂть, и познает он, Петр, что ему за войною в тЂх полкЂх отнюд быть не мочно, и Петру наше жалованье золотые на тЂх людей, в которые полки ему гетман Ђхать не велит, отдать по самой послЂдней мЂрЂ (в самім крайнім разі) гетьману”.
Таким чином царський уряд хотів зробити сею роздачею золота широко відому і голосну маніфестацію: все підчеркується, що се цар роздає золото безпосереднє всім і кожному “на лицо”.
При тім ще друга делікатна справа доручалася Протасьеву-дістати вдруге автентичну султанівську грамоту, що Виговський уже раз передав був з Матвеевим, і її потім повернено. На жаль царська грамота не каже, на що урядові знадобився знову сей ориґінал, але настільки його було треба, що Протасьеву доручалося-коли б Виговський сказав, що вдруге він тої грамоти без відому гетьмана дати не може,-просити про се самого гетьмана, хоч се було звязане з очевидним риском-підвести Виговського. Правда, Протасьеву мало бути наказано, аби ніяк не згадував того, що грамота ся вже була в Москві, але очевидно се не так легко було замаскувати звертаючися до гетьмана.
Грамота до гетьмана, виправлена в приказі згідно з сим наказом, з датою 13 (23) червня “на стану в Дорогобужі” 25), починалася з пригадки, як гетьманські посли Богданович і Тетеря просили царя затвердити військовий компут (число війська Запорожського) 60 тис. і визначити йому жалуваннє. “І ми вас пожалували, веліли вчинити число війська Запорізького за вашим чолобиттєм в 60 тис. А з огляду на нинішню службу 26) веліли тобі, гетьманові, післати й зібрати наше царське жалуваннє на писаря, на осавулів, на обозного і суддів військових, на полковників, сотників і реєстрових 27) козаків 60 тисяч; з усіх городів і міст і уїздів, з усяких оренд і оплат 28), згідно з давнім звичаєм-так як збирано давніше і через тих самих людей, і роздати по скільки вийде, а далі жалуваннє Запорізькому війську буде йти за нашою ухвалою, відповідно до того скільки збиратиметься в Малій Росії доходів 29).
