Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (электронные книги бесплатно .TXT) 📗
Обі підняв на руки Мати-сповідницю. Саме з цього він почав виконувати завдання голосу. Мати-сповідники обіцяна Обі. Він отримає її після того, як нею скористається голос. Обі умів чекати. Голос пообіцяв йому таку насолоду, про яку Обі навіть і не мріяв. Тепер їх спілкування ставало вигідним партнерством. За невелику роботу Обі незабаром отримає все, що по праву має належати йому: владу в Д'харі і жінку, яка стане його королевою.
Королева. Обі міркував над цим новим словом, перекидаючи безвольне тіло через луку сідла. Королева!.. А якщо вона буде королевою, то він повинен стати королем. І це звучить навіть краще, ніж «лорд Рал». Король Обі Рал. Звичайно, це багато що змінює. Він постарався якомога швидше прив'язати Мати-сповідницю до сідла.
Перш ніж скочити на коня, він кинув прощальний погляд на брата. Обі не міг убити його. Не зараз. У голосу є плани на цей рахунок. Якщо Обі і був кимось, то завдяки тому, що завжди був згоден з голосом. Він закинув ногу в стремено, але голос полоскотав його, і Обі обернувся.
Ну звичайно ж!..
Він обережно повернувся до Річарда. Обережно вийняв і спробував пограти з мечем. Голос замугикав щось прихильне.
У короля повинен бути меч, відповідний його становищу. Обі посміхнувся. Він заслужив невелику нагороду за важку роботу.
Він стягнув перев'язь через голову Річарда. Підніс піхви до очей, роздивляючись блискучий меч. На кожній стороні різьбленого руків'я було вигравірувано одне слово: «ІСТИНА».
Так, у цьому було щось вражаюче.
Обі перекинув перев'язь через голову і закріпив меч на стегні. Шльопнув по дупі майбутню дружину і посміхаючись у темряву, видерся на коня. Покружляв трохи на місці. Голос вказав йому вірний напрям.
Поспішай, поспішай, поки лорд Рал не прокинувся. Поспішай, поспішай, поки не наздогнали. Поспішай, поспішай зі своєю королевою…
Обі впечатав каблуки в боки коня, і вони пустилися в дорогу. Собаки вискочили з лісу, королівський ескорт…
57
Стоячи позаду врослого в землю цегляного будиночка станції, побудованої для того, щоб торговельні каравани могли відпочити в дорозі, Дженнсен дивилася на безплідну пустелю, яка пашіла жаром під яскраво-блакитним небом. Праворуч стояли поодинокі скелі, а зліва над долиною громадився гірський хребет.
І скрізь домінували різні відтінки іржаво-сірого кольору, який мали приземкуваті будівлі, які збилися в купу на рівнині.
Абсолютно сухе повітря був дуже гарячим, і Дженнсен здавалося, що вона дихає, схилившись над багаттям. Сильний жар відбивався від скель і будинків, піднімався від землі, як ніби її розжарювали на сковорідці. Під палючим сонцем ні до чого не можна було доторкнутися голими руками. Навіть руків'я ножа було дуже тепле, ніби його лихоманило.
Дженнсен стомлено сперлася стегном об огорожу. Ноги заніміли від довгого шляху. Расті ніжно заржала і поклала голову на плече дівчині, і та поплескала коня по шиї і почухала за вухом. Кінець подорожі був уже близько. Дженнсен здавалося, що в її пам'яті починав потроху стиратися той страшний день, коли в ущелині вона виявила мертвого солдата, а поруч випадково виявився Себастян.
У той день дівчина навіть не припускала, яка болісна доля уготована їй. Тоді було просто неможливо передбачити, наскільки зміняться і сама Дженнсен, і її життя.
Себастян, ведучи на поводі Піта, підійшов до неї і взяв за руку:
— З тобою все добре, Джен?
Піт злегка штовхнув Расті в бік, немов задаючи те ж питання.
— Так, — відповіла Дженнсен. Вона посміхнулася Себастяну і жестом вказала на групу одягнених в чорне людей, що стояли в дверях найближчого будинку. — Вдало?
— Він радиться з іншими, — роздратовано зітхнув Себастян. — Дивні вони…
Незважаючи на те, що область підпорядковувалася Імперському Ордену, купці, які подорожували по цій безмежній пустелі, вели себе досить незалежно. Напевно, більшість з них не доставляли неприємностей, і в Імперському Ордені на їх поведінку закривали очі.
Себастян сперся на огорожу, поруч з якою стояла Дженнсен, і подивився вдалину, в безмовну пустелю. Він, як і дівчина, був виснажений довгим поверненням на батьківщину, в Старий світ. Але, принаймні, з ним все було в порядку: сестра Мердінта виконала свою обіцянку.
Тим не менш, подорож виявилася зовсім іншою, ніж уявлялося Дженнсен. Вона думала, що вони будуть належати самі собі, як було на всьому шляху в розташування армії Імперського Ордена. Але тепер за ними йшла колона з тисячі солдатів. Невеликий ескорт, як говорив. Дівчина намагалася пояснити, що хоче йти удвох, але Себастян визнав її доводи непереконливими.
В задумі спостерігаючи за людьми в чорному, Дженнсен потерла вуздечку Расті нігтем великого пальця.
— Ці люди бояться солдатів, тому і не хочуть з нами розмовляти. — Вона повернулася до Себастяна.
— З чого ти взяла?
— Це видно по їх поглядах. Вони намагаються вирішити, чи не появляться у них неприємності через те, що вони нам допоможуть.
Вона прекрасно розуміла, що повинна була почувати невелика група торговців під допитливим поглядом безлічі грубих чоловіків, що сидять на верхових конях, та ще й озброєних до зубів. Люди в чорному зазвичай не мали справ з солдатами. Вони побоювалися за свою безпеку: одне невірне слово, і ці воїни розріжуть їх на шматки десь на просторах безмежної пустелі. З іншого боку, незважаючи на кількісну перевагу солдатів, торговці явно не були боягузами. Але й не хотіли, щоб їх вчинки призвели до наслідків, за які довелося б розплачуватися. А поки що вони сперечалися, намагаючись прийняти найбільш безпечне рішення.
Себастян відштовхнувся від стіни:
— Можливо, ти й права. Піду і поговорю з ними в будинку, а не на очах у всієї армії.
— І я з тобою, — заявила Дженнсен.
— Що таке? — Втрутилася сестра Мердінта. — Що ви придумали?
Недбало махнувши рукою, Себастян зняв її занепокоєння:
— Гадаю, їм просто потрібно поторгуватися. Адже вони купці. Їх робота — торгуватися. Скину ціну.
— Краще піду я, — з темним наміром в очах вимовила сестра. — І зміню хід їхніх думок.
— Ні, не варто все ускладнювати. При необхідності завжди зможемо надавити. Спочатку ми з Дженнсен підемо і поговоримо з ними.
Дженнсен пройшла повз похмуру сестру Мердінту, притулившись плечем до Себастяна. Расті вона вела на повідку. У подорожі був ще один сюрприз. Додатково до ескорту з тисячі солдатів їх вирішила супроводжувати сестра Мердінта. Вона сказала, що інакше не зможе допомогти Дженнсен дістатися до лорда Рала.
Дівчина тільки й мріяла про те, як встромить ножа у сина Даркена Рала. Вже багато часу пройшло з тих пір, як у неї з'явилася надія звільнитися і зажити нарешті власним життям. Все змінилося після тієї ночі в лісі, коли Дженнсен уклала угоду: після вбивства Річарда Рала вона віддасть своє життя. Світ, нарешті, звільниться від її зведеного брата.
І вона помститься. І мама, яку вона не похоронила, спочине в світлі, знаючи, що правосуддя восторжествувало. Це було єдине, що дівчина могла зробити для своєї матері.
Дженнсен підвела Расті і Піта до невеликого загону, де стояв кінь Мердінти. Тварини радісно зайшли туди, де їх чекала тінь і вода.
Закривши розхитану хвіртку, дівчина приєдналася до Себастяна, і вони рушили до приземкуватого будинку. Шум голосів, що луною розносився по єдиній кімнаті, несподівано замовк. Всі чоловіки були закутані в традиційний чорний одяг кочових купців, що живуть в цій частині світу.
— Залиште нас, — вимовив головний торговець, вказуючи іншим на Дженнсен і Себастяна, які увійшли в будинок.
Чоловіки, блискаючи очима поверх чорних пов'язок, що закривали рот і ніс, кивнули і вийшли. Судячи зі зморщок навколо очей, головний торговець посміхався Дженнсен, але точно впевнена в цьому вона не була. Однак про всяк випадок посміхнулася, відповівши кивком на уклін його голови.
