Під куполом - Кінг Стівен (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗
— А якщо я просто піду собі геть?
Чез Бендер, учитель історії, зробив крок вперед. З міцно стиснутими кулаками.
— У такому випадку, мій любий користолюбцю, я виб'ю з вас лайно на парковці.
— А я допоможу, — докинув Твіч.
— Я не допомагатиму, але залюбки вас потім огляну, — запевнив Барбі.
Почувся сміх, дехто зааплодував. Барбі одночасно стало і смішно, і гидко.
Плечі в Боксера поникли. Якось враз він став маленьким чоловічком, котрий потрапив у завелику для нього ситуацію. Він узяв у руки бляшану коробку, подивився на Расті:
— Виконана за оптимальних умов оральна хірургічна операція з реімплантації цих зубів могла б увінчатися успіхом, вони могли б дійсно укорінитися, але я б не наважився гарантувати щось цій пацієнтці. Якщо я зроблю операцію, це буде щастя, якщо в неї приживеться один-два зуби. Більш імовірно, що вони попадуть з вдихом їй у трахею і вона вдавиться.
Кремезна жінка з копицею яскраво-рудого волосся штовхнула Боксера в плече.
— Я сидітиму поряд з нею і слідкуватиму, щоби цього не трапилося. Я її мати.
Доктор Боксер зітхнув.
— Вона при свідомості?
Не встиг він сказати ще щось, як на майданчик перед лікарнею підкотили два поліцейські екіпажі, один з них був зеленим джипом шефа. З передньої машини вилізли Фред Дентон, Джуніор Ренні, Френк Делессепс і Картер Тібодо. Із другої — Рендолф і Джекі Веттінгтон. І дружина Расті з заднього сидіння. Всі були озброєні і, наблизившись до дверей шпиталю, витягли пістолети.
Невеличкий натовп, що спостерігав конфронтацію з дантистом, відринув трохи назад, дехто з цих людей не сумнівався, що зараз їх будуть заарештовувати за крадіжки.
Барбі обернувся до Расті Еверета.
— Подивися на мене.
— Що ти маєш на ува…
— Дивися на мене! — Барбі підняв руки, крутячи ними на всі боки. Тоді задер майку, показуючи свій плаский живіт, потім спину. — Ти бачиш якісь сліди? Забої?
— Ні…
— Не забудь їм про це повідомити так, щоб вони зрозуміли, — сказав Барбі.
Тільки на це в нього й вистачило часу. Рендолф завів своїх офіцерів у двері.
— Дейл Барбара? Виступіть наперед.
Не встиг Рендолф підняти пістолет, як Барбі зробив крок. Бо трапляються лихі пригоди. Іноді заплановані.
Барбі побачив подив на лиці Расті, і через цю душевну невинність фельдшера він відчув до нього ще більшу симпатію. Він побачив Герріет Біґелоу і Джину Буффаліно, вони стояли, витріщивши очі. Але головну увагу він приділяв Рендолфу і його підручним. У всіх були кам'яні лиця, але в очах Тібодо й Делессепса він помітив очевидне задоволення. Для них це відплата за ту ніч біля «Діппера». І відплата мусить бути повноцінна.
Расті виступив поперед Барбі, наче прикриваючи його.
— Не роби цього, — пробурмотів Барбі.
— Расті, ні! — зойкнула Лінда.
— Пітере? — спитав Расті. — У чому справа? Барбі тут допомагає нам і збіса добре робить свою роботу.
Барбі боявся відсовувати дебелого фельдшера вбік чи навіть торкатися його. Натомість він підняв руки, дуже повільно, з розкритими долонями.
Побачивши це, Джуніор і Фредді Дентон кинулися на Барбі, і то вихором. Попутно Джуніор штовхнув Рендолфа і затиснута в кулаку шефа «Беретта» вистрелила. Звук у фойє пролунав оглушливо. Куля поцілила в підлогу за три дюйми від носка правого черевика Рендолфа, пробивши на диво велику діру. Моментально тривожно запахло порохом.
Джина з Герріет скрикнули і кинулися назад у головний коридор, хутко перестрибнувши доктора Боксера, котрий рачкував у тому самому напрямку з похиленою головою, і зазвичай акуратно зачесане волосся метлялося йому перед обличчям. Брендан Еллербі, котрому перед тим вправили трохи вибиту щелепу, копнув дантиста в передпліччя, коли той проповзав поряд. Металева коробка викотилася в того з руки, вдарилася об стійку рецепції й відкрилася, зуби Джорджії Руа, котрі так ретельно була повизбирувала Торі Макдоналд, розкотилися по підлозі.
Джуніор з Фредді вхопилися за Расті, котрий не робив ніяких спроб пручатися. Він виглядав абсолютно дезорієнтованим. Вони відштовхнули його вбік. Расті поточився по фойє, намагаючись утриматися на ногах. Його підхопила Лінда, і додолу вони завалилися разом.
— Що за херня? — заревів Твіч. — Що це за херня тут твориться?
Картер Тібодо, трохи накульгуючи, наблизився до Барбі, котрий зрозумів, що буде далі, але рук не опустив. Опустити їх означало бути застреленим. І, можливо, не лише йому. Після того, як пролунав перший постріл, шанси на те, що почнуть стріляти й інші пістолети, значно підвищилися.
— Привіт, хуйло, — промовив Картер. — Кажуть, ти тут такий зайнятий пацан. — І вгатив йому в живіт.
Барбі напружив м'язи, очікуючи на це, але все одно від удару переломився навпіл. Дужий був цей сучий син.
— Припиніть! — заревів Расті. Він все ще виглядав розгубленим, але тепер ще й злим. — Припиніть це негайно, чорти б вас забрали!
Він намагався підвестись, але Лінда, обхопивши свого чоловіка обома руками, утримала його на підлозі.
— Не треба, — сказала вона. — Не треба. Він небезпечний.
— Що? — обернувся Расті до неї, недовірливо вирячившись. — Ти сказилася?
Барбі так і тримав руки піднятими, показуючи долоні копам. У його зігнутому стані це скидалося на те, ніби він нахилився у привітанні «салам».
— Тібодо, — наказав Рендолф, — відійди. Досить.
— Прибери геть свій пістолет, ідіоте, — закричав Расті на Рендолфа. — Убити тут когось хочеш?
Рендолф кинув на нього погордливо-презирливий погляд, а потім обернувся до Барбі.
— Стань прямо, синку.
Барбі розігнувся. Було боляче, але він спромігся. Він розумів, що, якби не підготувався до стусана Тібодо, корчився б зараз на долівці, хапаючи ротом повітря. Цікаво, чи спробував би Рендолф носаками змусити його підвестися на рівні ноги? Чи приєдналися б до нього інші копи, незважаючи на глядачів у фойє, дехто з яких уже почали підступати ближче, щоб краще бачити? Безумовно, бо зараз у них кров буяє. Як завжди в таких випадках.
Рендолф сказав:
— Я заарештовую вас за вбивство Анджели Маккейн, Дороті Сендерс, Лестера А. Коґґінса і Бренди Перкінс.
Кожне з цих імен вражало Барбі, але останнє найважче. Останнє, як кулаком. Ця добра жінка. Вона забула про обережність. Барбі не міг її звинувачувати — вона все ще перебувала у глибокій жалобі за своїм чоловіком, — а от себе він мусив звинувачувати за те, що дозволив їй піти до Ренні. За те, що її підбадьорив.
— Що трапилося? — спитав він Рендолфа. — Люди, що це, заради Бога, ви там такого наробили?
— А то сам не знаєш, — мовив Дентон.
— Що ти сам за психопат такий? — спитала Джекі Веттінгтон. Лице в неї скривилося у ненависну маску, очі палали жаринками гніву.
Барбі проігнорував їх обох. Так і тримаючи руки вгору, він не відривав очей від обличчя Рендолфа. Достатньо найменшого приводу — і вони всі разом кинуться на нього. Навіть Джекі, зазвичай найприємніша з жінок, може взяти участь, хоча для неї потрібна причина, а не просто привід. А може, й ні. Іноді й добрих людей перемикає.
— Краще я уточню питання, — мовив він до Рендолфа. — Що ви дозволили наробити Ренні? Бо це його мутні діла, ви самі це розумієте. Усе в цім замацано його пальцями.
— Заткнися. — Рендолф обернувся до Джуніора. — Візьми його в кайданки.
Джуніор підступив до Барбі, але перші ніж він встиг торкнутися його піднятого зап'ястя, Барбі сховав руки за спиною і розвернувся. Расті з Ліндою все ще залишалися на підлозі, Лінда так і обіймала чоловіка за груди утримуючим захватом.
— Згадай, — кивнув Барбі фельдшеру в той час, як на ньому замикалися пластикові кайданки, затягуючись дедалі тугіше, щільніше, аж поки не вгрузли в тонку шкіру трохи вище долонь.
Расті підвівся. Лінда намагалась його затримати, але він відштовхнув власну дружину, кинувши на неї такий погляд, якого вона від нього раніше ніколи не бачила. У ньому була присутня суворість, Докір, проте також і журба.
