Кобзар - Шевченко Тарас Григорович (электронные книги бесплатно .txt) 📗

І приспівують:

«Гой, гоя, гоя!

Новії покої

Нумо лиш квітчати,

Гостей сподіватись».

За Полоцьком, неначе хмара,

Чорніє курява. Біжать

І отроки, й старі бояра

Із Литви князя зустрічать.

Сама Рогніда з Рогволодом

Пішла з дівчатами, з народом.

Не із Литви йде князь сподіваний,

Ще не знаємий, давно жаданий;

А із Києва туром-буйволом

Іде веприщем за Рогнідою

Володимир князь со киянами.

Прийшли, і город обступили

Кругом, і город запалили.

Владимир князь перед народом

Убив старого Рогволода,

Потя народ, княжну поя,

Отиде в волості своя,

Отиде з шумом. І растлі ю,

Тую Рогніду молодую.

І прожене ю, і княжна

Блукає по світу одна,

Нічого з ворогом не вдіє.

Так отакії-то святії

Оті царі.

V

Бодай кати їх постинали,

Отих царів, катів людських.

Морока з ними, щоб ви знали,

Мов дурень, ходиш кругом їх,

Не знаєш, на яку й ступити.

Так що ж мені тепер робити

З цими поганцями? Скажи,

Найкраща сестро Аполлона,

Навчи, голубко, поможи

Полазить трохи коло трона;

Намистечко, як зароблю,

Тобі к великодню куплю.

Пострижемося ж у лакеї

Та ревносно в новій лівреї

Заходимось царів любить.

Шкода і оливо тупить.

Бо де нема святої волі,

Не буде там добра ніколи.

Нащо ж себе таки дурить?

Ходімо в селища, там люде,

А там, де люде, добре буде,

Там будем жить, людей любить,

Святого господа хвалить.

[Друга половина 1848, Косарал]

* * *

Добро, у кого є господа,

А в тій господі є сестра

Чи мати добрая. Добра,

Добра такого таки зроду

У мене, правда, не було,

А так собі якось жилось. ….

І довелось колись мені

В чужій далекій стороні

Заплакать, що немає роду,

Нема пристанища, господи! ….

Ми довго в морі пропадали,

Прийшли в Дар' ю, на якор стали;

З ватаги письма принесли,

І всі тихенько зачитали.

А ми з колегою ляглиbsp;

Та щось такеє розмовляли.

Я думав, де б того добра,

Письмо чи матір, взять на світі.

«А в тебе єсть?»

- «Жона, і діти, І дом, і мати, і сестра!

А письма нема…» ….

[Друга половина 1848, Косарал]

ТИТАРІВНА

Давно се діялось колись,

Ще як борці у нас ходили

По селах та дівчат дурили,

З громади кпили, хлопців били

Та верховодили в селі,

Як ті гусари на

постої

.

Ще за гетьманщини святої,

Давно се діялось колись.

У неділю на селі

У оранді на столі

Сиділи лірники та грали

По шелягу за танець.

Кругом аж курява вставала.

Дівчата танцювали

І парубки… «Уже й кінець!

А нуте іншу!» - «Та й це добра!»

І знову ліри заревли,

І знов дівчата, мов сороки,

А парубки, узявшись в боки,

Навприсідки пішли. ….

Найкращий парубок Микита

Стоїть на лаві в сірій свиті.

Найкращий хлопець, та байстрюк;

Байстрюк собі, та ще й убогий,

Так і нікому не до його,

Стоїть собі, як той….

Плечима стелю підпирає,

Та дивиться, і замирає,

На титарівну… А та в квітах,

Мов намальована, стоїть

Сама собі, і на Микиту

Неначе глянула!.. Горить!

Горить Микита в сірій свиті!

Шеляга виймає,

І за того остатнього

Музику наймає,

І нерівню титарівну

У танець вітає!!

«Одчепися, пройдисвіте! -

І зареготалась Титарівна.