Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Слава про святе життя Василія Великого поширювалась довкола. Він був викликаний в Кесарію і прийняв спочатку сан диякона, потім священика і зрештою єпископа. В цьому сані він прославився своїми проповідями, на які збиралося багато народу, і своїми численними творами. Але за царювання імператора Валента святителя почали переслідувати за його тверді переконання і віру Христову. Але в царя був хворий син – Галат. Ніякі ліки і лікарні не допомагали йому. Мати сина докоряла царя, що син хворий тому, що цар виступає проти Бога і Церкви та її вірного слуги Василія Великого. Василь Великий молитвами зцілив хворого сина. В нього були й інші випадки зцілення. Невдовзі, не досягши 50-річного віку, Василій Великий 1 січня 379 року помер. Церква вшановує в цей день кончину святителя і служить літургію, яку склав Василій Великий, десять раз на рік: 1 січня, в п'ять неділь Великого Посту, в четвер і суботу Страсної неділі, у Святий Вечір перед Різдвом Христовим і Богоявлениям або в дні самих свят, коли святвечір припадає на суботу і неділю. Св. Григорій народився в 328 році у Каппадонії в місті Назіанзі. Його батько був язичник, але завдяки своїй дружині став християнином. Закінчивши навчання в один час з Василієм Великим, він повернувся додому, а пізніше, в ЗО років, прийняв хрещення і поселився разом з Василієм у Понтійській пустині. Та довго вони разом не жили. Василій Великий був викликаний в Кесарію для боротьби з аріанською єресью, а Св. Григорій повернувся додому і допомагав батькові в управлінні Назіанської церкви, де він був єпископом. Після смерті батьків Св. Григорій виїхав у Селевкію, де дізнався про смерть свого друга Василія Великого і хотів останні дні життя свого закінчити в монастирі Св. Фекли, але був викликаний у Константинополь, де віруючі терпіли гоніння від аріан та інших лжевчителів. Приїхавши в Царгород, він побачив, що всі церкви були в руках аріан. Свої проповіді він проводив у приватному будинку, який згодом був перетворений на церкву. Свою церкву він назвав церквою Воскресіння, тому що мав надію на воскресіння православної віри. Скоро слава нового проповідника поширилась на всю округу. Його красномовність була така переконлива, особливо коли він розкривав вчення про Боже Слово, тобто про Сина Божого, що його було названо Богословом. Імператор Феодосій, палкий захисник православної віри, прибувши в Царгород, повернув усі церкви православним і призначив Св. Григорія єпископом Константинопольської церкви. Тоді був скликаний другий Вселенський собор, на якому головував Григорій Богослов, обраний імператором і народом архієпископом. Та деякі єпископи виступили проти того, щоб Гр. Богослов був архієпископом.
Григорій Богослов сам відмовився від головування і просив імператора відпустити його в своє рідне місто Назіанз. Тут він свій час провів у молитві і посту. Тут ним було написано багато церковних творів, які дихали любов'ю до Бога.
У 390 році Св. Григорій відійшов до Господа, доручивши роздати своє майно бідним. У 950 році святі мощі його були перенесені в Константинополь, а звідти в Рим. Голова святителя знаходиться в Москві в Успенському соборі, куди була перенесена за царя Олексія Михайловича.
Св. Іоанн Златоуст народився в Антіохії приблизно в 350 році. Коли він був ще маленьким, помер його батько. Мати все своє життя присвятила вихованню свого єдиного сина. Він пройшов найкращі школи, які мали язичники, і в 25-річному віці повернувся до своєї благочестивої матері і прийняв святе хрещення від Св. Мілетія, єпископа Антіохійського. Він хотів постригтись у ченці, але мати вблагала його, аби був біля неї і доглянув її до смерті. Спочатку він був псаломщиком Антіохійської церкви, а після смерті матері пішов у монастир, в якому пробув тільки три роки і подався в печери в Антіохійських горах. Та невдовзі його здоров'я погіршилось, і він повернувся в Антіохію, де був поставлений дияконом, а пізніше священиком.
Іоанн був священиком дванадцять років. На його проповіді приходили не лише православні, а й язичники. Він пояснював народу обов'язки християн і палко проповідував любов до ближнього і милосердя.
Його красномовність так впливала на віруючих, що вони записували його проповіді і вивчали напам'ять. Багато християн, вийшовши з церкви, змінювали своє життя, чинили так, як вчив великий учитель, його називали устами Божими, а одна жінка, слухаючи його проповідь, вигукнула: «Учитель духовний, Іоанн, золотії уста!» З тих пір народ почав його називати Золотоустом.
Любов народу до Іоанна Золотоустого була така велика, що коли його призначили єпископом Константинопольським, то довелося в столицю його вивозити вночі. Вступивши на святий престол у столиці, він ревно почав займатися справами своєї пастви, майже щодня проголошував проповіді, написав свої тлумачення Святого Письма і склав Чин божественної літургії, відомої під назвою Злотоустої, яка служиться в наших Церквах кожен день, за винятком десяти днів, коли служиться літургія Василія Великого. Та мав він і своїх ворогів, котрі заздрили йому. Вони знайшли підтримку в особі імператриці Євдокії, дружини імператора Аркадія. Вона не стерпіла сміливих викривальних виступів проти неї і вирішила знищити його. Під її впливом був скликаний незаконний собор в поселенні Дубе, біля Халкидона, і коли єпископ відмовився поїхати туди, його вороги звільнили його з посади і засудили на заслання. Коли це рішення стало відоме в Константинополі, народ збунтувався і не випускав із храму улюбленого пастиря. Іоанн сам віддав себе в руки чиновника, що прийшов за ним. Тоді народ оточив царський палац і вимагав, аби випустили їх пастиря. Цієї ж ночі стався землетрус, і налякана імператриця сама попросила імператора, щоб повернув Іоанна в Константинополь. Імператор послав гінців і повернув Іоанна в Константинополь. Люди радісно зустрічали свого пастиря.
Вороги вдруге організували собор і знову вирішили викликати його з Константинополя у велику суботу, напередодні Пасхи. Святитель був у церкві, коли йому оголосили про його вигнання. Він відмовився залишити в таке велике свято своїх віруючих. Тоді послана імператором сторожа увірвалась у храм і силою вивела Іоанна і відправила в Нікею, а пізніше в Арценію.
Повсюди з великою радістю люди зустрічали Іоанна і уважно слухали його проповіді. Багато людей хотіли почути від Іоанна пораду і отримати духовну допомогу. Це не радувало його ворогів. Вони вирішили привезти його в невелике містечко на березі Чорного моря. По дорозі він помер. Це було 14 вересня 407 року в містечку Команах. Через 30 років, на прохання народу, його святі мощі були перенесені в Константинополь. Урочисто народ зустрічав нетлінні останки великого угодника. Голова Св. Іоанна Золотоустого знаходиться в Москві в Успенському соборі.
Тропар свята: Як рівноапостольні навчителі світу всього, Владику всіх благайте, щоб подав спокій світові й душам нашим велику Свою ласку.
Отця Феодосія, ігумена Києво-Печерського
(З травня ст. ст. – 16 травня нов. ст.)
Преподобний Феодосій, ігумен Києво-Печерського монастиря, народився у Василькові, поблизу Києва, в благочестивій сім'ї. З ранніх років виховувався в любові до Бога. Не полюбляв дитячих ігор, одежу носив просту, в школі добре вчився, читав Святі книги. Коли йому виповнилося 14 років, помер його батько. Він ходив у церкву, вдома трудився разом із челяддю, все, що мав, роздавав бідним.
Почувши про святі місця, в яких творив чудеса Ісус Христос, Феодосій виявив бажання сходити туди. Якось він зустрів прочан, що прийшли із святої землі й мали намір знову повертатись туди. Феодосій упрохав їх, аби вони взяли його з собою. Тайкома від матері він вирушив до Єрусалима. Лише через три дні мати наздогнала його і в гніві побила. Феодосій, як і раніше, ходив до церкви. Все, що одержував від матері, віддавав бідним, додержувався постів, носив залізні вериги.
Коли йому минуло 23 роки, він прочув про святе життя Преподобного Антонія і поїхав до Києва. Феодосій прийшов до нього і попросив, щоб той узяв його за послушника. Преподобний Антоній поселив юнака в свою тісну печеру, а згодом постриг. Це було в 1037 році. Феодосій їв сухий хліб з водою, а по суботах і неділях – сочевицю і зелень. Мати Феодосія всюди шукала його. Через кілька років вона довідалася, що він у Києві, й поїхала до нього. Преподобний Антоній умовив Феодосія зустрітися з матір'ю. Вона кинулась йому на шию й зі сльозами на очах просила вернутись додому. Переконавшись, що не зможе його умовити облишити чернече життя, поблагословила його. Невдовзі вона, за порадою сина, сама пішла в жіночий монастир поблизу Києва.
