Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Свято обрізання і найменування Господнє святкується один день. Служба Божа в цей день відбувається на честь цієї події і в пам'ять св. Василія Великого.
Василій Великий, архієпископ Кесарії Каппадокійської, народився близько 329 року по Р. X. в Кесарії у сім'ї багатих і благочестивих батьків. В дитинстві виховувався у своєї бабусі, св. Мокрини. Поняття про Бога одержав з раннього дитинства, і Віра в Нього зростала з його віком. Одержавши перші знання в сім'ї, як пчілка, що збирає мед з квітів, Великий Василій потягнувся до знань і поступив на навчання в училище. Він був риториком серед риториків, філософом серед філософів, а особливо, не маючи сану священика, священиком серед християн. Найбільше він займався любомудрієм. Сам Бог послав його у Візантію в м. Афіни, де його прийняли на навчання не як новачка, а як вже відому людину. Маючи великі успіхи в навчанні, Василій Великий не забував про Бога. Він пише про себе, що ніколи погано не думав про Бога і ніколи не міняв своїх поглядів і понять про Бога, які мав раніше, які одержав у дитинстві від блаженнішої матері своєї і бабки Мокрини.
Після закінчення навчання йому запропонували посаду адвоката і учителя. Але він відмовився і повернувся в Кесарію. Тут він почав вивчати досконало Євангеліє, життя глибоковіруючих людей, які не думали про своє тіло, а тільки про душу.
Він вирушає в Єрусалим і там приймає святе хрещення. Спочатку читає і тлумачить народу святі книги, а згодом стає єпископом. Та перед цим він їде в Понт і стає настоятелем тутешнього монастиря. Багато часу віддає молитвам і посту. Разом із своїм товаришем Григорієм сумлінно вивчає Св. Письмо.
За царювання Константія Василій повернувся в Кесарію. В 362 році він був рукоположений в сан диякона і в цьому сані був присутній на соборі в Константинополі. Невдовзі був висвячений в сан пресвітера Євсевієм Кесарійським. Його чесноти, розум і служіння Богу і Церкві поставили його вище від інших служителів Церкви. Євсевій, за своєю людською ревністю, почав висловлювати проти Василія неблагодатні думки. Василій залишив Кесарію і знову вирушив до Понту. Тут він написав свої тлумачення Святого Письма і правила, які необхідні для кожного християнина.
Григорій Богослов все зробив для того, щоб примирити Василія з Євсевієм. З пустині Євсевій відкликає Василія для загального добра Церкви.
Василій став проповідувати слово Боже. Завжди виступав з проповідями, без підготовки проповідуючи кожен день. Написав молитву (літургію) для служіння в Церкві.
Після смерті Євсевія Василій Великий був обраний архіпастирем Кесарійської Церкви. Майже щодня проводив богослужіння. На одному з богослужінь був цар. Василій же вдав, що не помітив його і не приніс йому дари. Цар розгнівався і підписав указ, щоб вислати Василія із Кесарії. Але в царя був хворий син – Галат. Ніякі ліки і лікарі не допомагали йому. Мати сина докоряла цареві, що син хворий тому, що цар виступає проти Бога і Церкви та її вірного слуги Василія Великого. Василій прийшов до постелі хворого, прочитав молитви, і той видужав. Молитвою Василій зцілював багатьох людей.
На думку Василія, багатство означає не мати для себе нічого, жити з одним Христом. Він не мав багатої одежі і харчувався лише самим хлібом, сіллю і водою, обнімав недужих, як братів.
Св. Василій і в сані єпископа підтримував чернецтво. В Кесарії було відкрито кілька чоловічих і жіночих монастирів. Він також влаштував будинок для старців і бідних прочан, який називався Василіадою. Він часто туди приходив, утішав і наставляв їх.
Св. Василій мав слабке здоров'я. Ось настав час помирати. Він ще зміг помолитися перед смертю. Та сталось чудо. Його відвідав відомий на той час лікар Іосиф єврей. Лікар сказав, що якщо св. Василій доживе до завтрашнього дня, то він охреститься в ім'я того, в кого той вірить. Василій просив Господа, щоб той дарував йому декілька годин життя, аби спасти душу невіруючого. Коли на другий день лікар застав Василія живого, то впав на коліна біля його постелі й сказав, що він вірить в Бога.
Василій пообіцяв йому, що сам його охрестить. Коли настав час хрещення, Василій став перед олтарем, провів Богослужіння і охрестив невірного. Служба відбулась першого січня 379 року. Того ж дня, на 50 році від народження, він помер.
Тіло його виносили святі отці. Було багато народу. Кожен хотів торкнутись труни і облачения святого отця. Всі люди плакали.
Після смерті Св. Василія Церква почала святкувати пам'ять про нього. Із стародавніх переказів відомо, що нетлінні мощі Великого Василія перенесені в Італію і знаходяться в Римі.
Тропар Господу Ісусу Христу: На престолі очевидному на небі з Отцем безпочатковим і божественним Твоїм Духом пробуваючи, благозволив Ти родитися на землі від Діви непорочної Твоєї Матері, Ісусе, через те й обрізаний був Ти, як людина восьмиденна. Слава всемилостивому Твойому зволенню, слава піклуванню Твоєму, слава завітанню Твойому, єдиний Чоловіколюбче.
Тропар Василію: Пролунала проповідь Твоя по всій землі, що прийняла слово Твоє, котрим побожно навчив Ти, людські звичаї добре впорядкував Ти, віконосче, преподобний отче Василію, моли Христа Бога за спасіння душ наших.
У народі перед Новим Роком – Щедрий Вечір. Це залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. У народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.
У Західній Україні в цей день ходять щедрувати. Готують багату вечерю з дванадцяти страв. Обов'язково, щоб була кутя з медом, маслом і волоськими горіхами.
А коли вже починає світати на другий день, то йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Коли посівальник зайде в хату, то сіє зерном і поздоровляє з Новим Роком.
Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим «полазником» – приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять – тільки хлопці, а тому посівати дівчатам не годиться.
На Новий Рік є дуже багато прикмет. Окремі з них.
Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.
Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини.
Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя.
«На Новий Рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли!» – так промовляють за новорічним обідом, коли гостей приймають.
Собор трьох святителів – Василія Великого, Іоанна Золотоустого, Григорія Богослова
(ЗО січня ст. ст. – 12 лютого нов. ст.)
За переказами Церкви, празник на честь трьох святителів Вселенської Церкви встановлений у 1706 році після того, як всі три святителі з'явились єпископу Євхаітському Іоанну і попросили його встановити в пам'ять їх один празник: «Об'яви християнам, – сказали вони, – щоб вони залишили даремну суперечку про наші переваги. Так, як в житті своєму ми старались бути єдинодушними, так і після смерті бажаємо однодумності віруючих». Дійсно, всі три святителі жили і діяли в один час, і важко сказати, який з них мав більше значення в історії Церкви.
Св. Василій Великий народився 329 року в Кесарії Каппадокійській у благочестивій і багатій сім'ї. Першу освіту він одержав від своєї баби Мокрини (яку в своїх творах називав знаменитою жінкою). Навчався в училищі в Кесарії, де він подружився із Св. Григорієм Богословом, який був на рік старший від Василія.
З Кесарії юнаки перейшли на навчання в кращу школу Візантії, а потім в Афіни, де фундаментально вивчали всі науки того часу. Після закінчення навчання Василію Великому запропонували роботу вчителя і адвоката, але він бажав інших пізнань, прагнув до іншої вищої мети і повернувсь на батьківщину до своєї сім'ї. Баба його вже померла, але старша його сестра Мокрина мала на Василя великий вплив і направила всі його помисли на вивчення християнської віри. Під впливом Євангельських проповідей Василій здійснив подорожі по Палестині, Сирії, Єгипту і, ознайомившись із подвижницьким життям святих пустинників, вирішив посвятити себе служінню Богу і 30-и років од роду прийняв святе хрещення. Ставши повністю християнином, він відправився в Понтійську пустелю і в убогій хатині молився і відмовляв собі в усьому необхідному. Разом з ним був його товариш Григорій Богослов.
