Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
6) Жерела XII с. 312, лист з 8 травня, ориґінал кор. архиву.
7) Тамже с. 313.
8) Жерела XII сс. 312-3. Бєґановский в реляції про свою відправу (Ojcz. spom. с. 97), каже, що обвозячи його після авдієнції наоколо цілого міста, везли также “поуз господи послів козацьких, котрі від яду ледво не здихають, від тих гонорів, які нам показано”. Характеристично. Пор. нижче оповідання Грека Юрия.
9) Автентичний текст досі не виданий, перекази й витяги-у Кубалі III С. 278-9.
10) Transsylvania І с. 352.
11) Акты X с. 590 і 591.
12) Крим. справи 1653 р. кн. 17 під днем 29 квітня с.с.
13) Памятники III с. 199 дд.
14) Так повинно бути, в ориг.: “боязнь себЂ учинили нами”.
15) Се інтересна технічна вказівка, що для скорої дороги з Чигрина до Криму вважалося досить 5 день (12 день туди й назад, з деяким часом на нараду й розпорядження).
16) Акты Ю. З. Р. Х с. 593-7; я очищаю по можности сі діяльоґи, як їх переказує дяк Порфирьев, від додатків московського стилю, від непотрібної многословности, котру мабуть теж завдячуємо московським писарям; дещо зістається під сумнівом,-але тільки стилістичним.
17) Акты Х с. 591, 599.
ПЕРСПЕКТИВИ ПОХОДУ НА МОСКВУ, НЕБЕЗПЕЧНІ ДЛЯ КОЗАЧЧИНИ НАСЛІДКИ ЇЇ СОЮЗУ З МОСКВОЮ. МОСКОВСЬКІ ПЛЯНИ НА РУМУНСЬКІ ВОЄВОДСТВА, ПОСОЛЬСТВО САМАРИНА, ДВОЛИЧНА ПОЛІТИКА ВОЄВОДИ СТЕФАНА, ПОСИЛКА В СІЙ СПРАВІ ДЯКА ПЕРФИРЬЕВА ДО ГЕТЬМАНА. ПОЛІТИКА МУНТЯНСЬКОГО ВОЄВОДИ. ВІДНОВЛЕННЄ ЗНОСИН УКРАЇНИ З РАКОЦІЄМ, ПОЛІТИКА РАКОЦІЯ-ЙОГО ПОСОЛЬСТВО НА СОЙМ Й ПЕРЕГОВОРИ З РАДИВИЛОМ В КВІТНІ.
Козаки мусіли в великій мірі відчувати се, що підчеркував татарський посол-що вони значно утруднили своє міжнароднє становище, “богато земель розгнівали” своїм переходом під московську протекцію. Москва ще більше обгострила се, виявивши бажаннє притягнути під свій протекторат також і Румунські воєводства. На сім ґрунті завязались безпосередні зносини між царем і молдавським господарем Стефаном, що показав тут себе великим хитруном і інтриґаном. Побоюючися, що Лупул з Хмельницьким при першій можливости відновлять знову свої пляни на Молдавське і Мунтянське воєводство 1) і постараються позискати для сих плянів хана і царгородський диван, він всякими способами старався розсварити їx з Козаччиною, і для сього між иншим використовував погрозу московської експансії між православними підданими Отоманської Порти. З намірами явно провокаційними він вів в сім напрямі зносини з Хмельницьким і царем, викликав їx на посольства і листування, і потім одержані листи, записи розмов тащо пересилав до хана і султана, також до польського короля, Ракоція, мунтянського господаря-підбиваючи всіх против Хмельницького і Лупула, як небезпечних ворохобників 2). Нема потреби нам тут входити в усі дрібні періпетії сеї інтриґи, коротко спинюся тільки на головніших епізодах-почавши від московського посольства, висланого до Стефана в місяці лютім.
Їздив Гаврило Самарин, з царським листом до воєводи Стефана (певно і до мунтянського воєводи мав також листа, бо з Молдавії мав і да нього приїхати, а можливо що й до Ракоція мав таку місію) 3). Цар у сім листі повідомляв воєводу Стефана, що сього року в інтересах православної віри гетьман Хмельницький і військо Запорозьке піддали під його руку всю Малу Русь. Висловив певне здивованнє (як свого часу Бутурлин митрополитові!), що Стефан, будучи одновірцем, не зробив того ж. Тепер рекомендував йому користати з присутности в Київі московських воєводів і з ними в усім зноситися, королеві польському більше не помагати і про замисли його повідомляти царя через тих київських воєводів 4). Не знати, чи приклав до сеї місії свої руки в якій небудь мірі і наш гетьман-наприклад щоб вплинути тим робом на воєводу, аби відстав від Поляків і тримався з козаками. Стефан каже, що мав лист і від Хмельницького також, з закликом до солідарного поступовання, в звязку з переходом козацького війська під царський протекторат 5). Але в кожнім разі ефект сього відклику до реліґійної спільности православних підданців Порти був для його політичних відносин більш шкідливий, ніж користний.
Стефан воєвода про око був московскому послові “приятен”, і сам на сам не раз, “взирая на образ божій”, клявся й божився перед ним, що він з своєю землею теж хоче бути під царською рукою. Пізніше, вже на вигнанню, він розповідав, що в тім часі (ще за життя Басараби, як виходило б) він зложив формальний договір з царем, котрим віддався під його протекторат, з тим що московський цар не буде вимагати від нього ніякого прибутку, а навпаки спомагатиме його грошима і військом против кожного неприятеля, поверне йому землі відірвані Турками від Молдавії, на випадок коли б Турки відібрали від нього господарство, всяко старатиметься йому се господарство вернути, і т. д. 6).
“Только тЂ его клятвенные рЂчи были непостоянны”, справедливо завважав Самарин. Стефан в дійсности використав сі і пізніші листи від царя і гетьмана для широкої аґітації против українсько-московської небезпеки: післав їх копії своїм союзникам: королеві й иншим польським діґнітаріям, візирові царгородському, урядові ханському, польському послові в Царгороді і т. д. Скрізь виясняв небезпеку, яка загрожує всім сусідам України від таких замислів про об'єднаннє православних. Мунтянський воєвода так настрашився всього того, що коли Самарин 9 н. с. квітня поїхав з Молдавії до нього, його на границі стріло військо і не дозволило в'їздити. Мусів назад вертати до Стефана. Хотів їхати до дому, але воєвода Стефан його затримав і держав під сторожою, і навіть не присилав поживи; казав йому, що робить се з огляду на Турків та Татар, тому що він від них залежить. Але Стефанів писар розшифрував се Самарину: воєвода його тримає, поки отримає відповідь від Порти, від хана, від Ракоція: він написав їм про Гаврила, і тепер чекає, чи скажуть його затримати чи відпустити. Нарешті Гаврило став грозити воєводі козаками, і він його пустив “из Ясей” 7).
Молдавські хоругви під той час ходили з польськими разом по Поділлю, але Стефан одночасно післав свого післанця до Хмельницького-мабуть, щоб виправдатися з сього факту. Митрополитові Гаврилові, що переїздив в тім часі через Молдавію до Москви, він говорив, що сі Волохи пішли з Поляками на козаків “самовільством”, без його відома, а він “всею душою хоче бути під царською рукою”. Очевидно, те саме мав пераказати гетьманові його післанець, висланий Стефаном разом з сим митрополитом. Але гетьман на сі запевнення не звернув уваги, супроти того факта, що Стефанове військо наступало на козаків, і велів того післанця затримати 8). Самарину дорогою теж казали, що сі вимівки Стефана невірні: волоське військо пішло в поміч Полякам з його власного наказу, і він дав їм знати, що Самарин вертає-аби вони його вхопили: його, мовляв, справді стерегли на дорогах, але йому вдалось обминути сі засідки.
Одночасно був післанець Стефана також і у царя-звідомленнє дяка Томили Перфирьева; називає його Іваном Григорієвим; звідомленнє не каже з чим він був присланий, але мета ясна. Стефан хотів здурити царя обіцянками підданства, підтримки з боку православних підданців Порти і т. д., та спровокувати до дальших виступів, котрі б могли налякати Порту, хана, Ракоція, Польщу і весь католицький світ православною небезпекою. Але сим разом царський уряд зачув, видко, фальш у всім сим-бо гетьманський післанець Филон Горкуша, що приїхав 8 (18) квітня, привіз уже відомість, що під Бушу разом з Поляками приходили й Стефанові люди 9). Тому відправляючи Горкушу і з ним сього молдавського післанця, царський уряд післав з ними свого післанця, дяка Томилу Перфирьєва і доручив йому спитати у гетьмана, “чи правдою проситься воєвода Стефан в підданство цареві”, і чи то він посилає Волохів в поміч Ляхам, чи вони самовільно пішли до Ляхів-як запевняв, видко, Стефан царя. В залежности від того Перфирьев або мав їхати в посольстві до воєводи Стефана, в справі сеї його пропозиції, або обмежитися тільки інформацією, збираннєм вістей, особливо про кримські відносини, можливість татарського походу і т. д. 10). Перфирьев же ще перше ніж доїхати до гетьмана, в дорозі стрів Самарина, який поділився з ним своїми вістями, і скептичними поміченнями що до воєводи Стефана, а після того, що докинув іще до того гетьман, їхати Перфирьеву далі не було ніякої рації. Гетьман післав його назад з листом до царя: в нім поясняв, що він завернув Перфирьєва назад, тому що Стефан писав до царя лукавством, а не правдою піддаючися під царську руку, і під час коли був у нього Гаврило Самарин, він, Стефан воєвода, саме тоді посилав своїх людей в поміч Ляхам, против війська й. ц. вел. Запорізького, а також виявив Ляхам, в яких справах приїздив до нього Самарин. Крім того він іще 20 хоругов війська свого послав Ляхам і взагалі нічого доброго для царя не думає 11). Так утворився дипльоматичний розрив, чи напруженнє, котре Стефан воєвода постарався потім залагодити, коли Лупула відвезено до Царгороду і небезпека нової татарсько-козацької інтервенції в Молдавії в значній мірі зменшилась.
