Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗

Розмову з послом, що привіз сю грамоту, разом з Савичем (московське звідомленнє називає його Алкас Кегіто, і каже, що авдієнція відбулася 9 (19) травня, другого дня по приїзді). Виговський оповідав московському послові. Ніби так говорив посол гетьманові Б. Хмельницькому і писареві І. Виговському: “Прислав вас кримський хан до гетьмана, до писаря і до всього війська Запорізького з тим: Чому ви, гетьман і писар, присягу свою нам ламаєте, згоду нарушаєте, а царському величеству всі городи віддали єсте? Ми вісім літ від неприятелів ваших, Ляхів, вас берігли й обороняли. Я сам в поміч вам ходив, і богато неприятелів ми побивали. А тепер ви, гетьман і писар з усею своєю старшиною без нашого відома учинили вічний союз (перемирье) з царем! Перед тим, як ми і ви до нього посилали, чому він на Ляхів не наступав? А тепер як ми з усіми Татарами з польським королем замирилися, і пішли задля вас, козаків, до короля, щоб він на вас з своїм військом не наступав,-вам би тепер під королівською рукою буть, а не під царською. Ми присяги не розриваємо,-хіба ти, гетьмане, розірвеш, будучи під царською рукою-будеш помагати цареві на короля; то і ми будемо воювати з вами!”

“Гетьман і пиcap на те говорили: “Ми присягу ханові держимо кріпко. Коли ж хан задля грошей, що Ляхи дають і хана спокутують, хоче від нас-війська Запорізького відступити і присягу зламати-ми покладаємо нашу надію на Бога, а від царя не віступимо, поки душа в тілі. А як хан на нас з Ляхами прийде або людей пришле,-ми як з неприятелем боротися будемо, на землі і на водах, скільки Бог дасть помочи і розуму”.

“І ще говорили послам: “Ви нас винуватите, що ми піддались під царську руку, і великі війська царські нам в поміч ідуть. А чому не вините Ляхів, що в присязі своїй твердій, що під Камінцем була, не устояли-війною на городи наші пішли, городів богато спустошили, невинних християн і малих дітей порубали, пополонили, міста попалили? І ще гірше з иншими краями: Німцями, Уграми, Мутьянами, Волохами присягу вчинили і поміч від них мають, і вас ще манять, так що й ви в своїй присязі не стоїте! Ми побачивши таку неправду-що православних християн хочуть знищити, зібрали ріжних чужоземців і нас бють,-стали шукати ласки у бога, а помочи у царя, і цар нас пожалував: не лишає нас, православних своїх одновірців, а ми і діти наші після сього ніколи не підіймемо рук на царські землі, і вам ніякої помочи не дамо. Коли зістанетеся ви з нами в союзі (в совЂтЂ), обіцяємо вам, що від козаків Низу Дніпрового і з Дону ані волос вам не згине, і вороги ваші Черкаси не будуть тішитись, а вам і улусам вашим вільно буде кочувати безпечно на степах наших. А як не послухаєте сього-вільно вам робити що хочете, тільки на недовго вам стане польських грошей, як з нами розійдетесь: не будете ходити в добрих сукнях-ходитимете знову в кожухах, як колись”.

“Посол казав: “І давніше Запорізькі і Донські козаки ходили на море і на поле, а ми Кримських земель стерегли, вас не боялись, а з ворогами воювали”.

Гетьман і писар відказали: “Як ти, после, говориш! Як за короля Володислава стільки нас, значних козаків, покарано горлом, щоб ми човнами на море не ходили і вам шкоди не чинили-за для договору з турецьким султаном, тоді вам не було від нас шкоди. А перед тим-гетьман Дорошенко і з ним півчетвертої тисячі козаків весь Крим виходили, і ви йому не вчинили ніякої шкоди. А тепер ви лякаєте нас ¹⁴), тому що ріжні держави дають вам великі гроші. Але як ви нам станете ворогами, то ми за божою помічю будемо воюватись, так щоб ті неприятелі, які б против нас стали, не мали потіхи”.

Потім як посол був у Виговського сам-на-сам, питав його писар: “Для чого ти з такими словами (таким посольством) прийшов? Видно Ляхи, Угри, Мутьяни і Волохи великі гроші привезли і вашій старшині золотом та сріблом очі засліпили, і через те ви забули приязнь нашу-що то ми вас богатими зробили, і тепер від нас відступаєте і воювати хочете!”

Посол відповідав: “Хан і старшина вашої приязні не вирікаються, але як ти думаєш: як то нам було в Кримі чути, що ви під царя піддались і нас воювати хочете? Тому й запобігаємо приятелів, аби нам була поміч від инших країв”.

Писар на те казав: “Се ви не для помочи робите, а тільки для одного лакомства; нам присяги не додержуєте, а тільки непевними обіцянками підмінюєте її. Я тобі кажу: ми, військо Запорізьке, як правдиві християне, всякої правди дотримаємо і против Ляхів будемо стояти, а про хана знаємо певно, що коли сам не піде, то пішле на нас Білгородських і Ногайських Татар. Як ми напишемо ханові про Татар, він буде відповідати, що то пішли своєвільники, не з його наказу. Але ми маємо листи, що хан напевно обіцяв Потоцкому і королеві поміч дати, отже буде явна ваша неправда”.

І ще питав писар у посла: По що чауш від султана привіз ханові кафтан і шаблю?- Велів султан ханові іти на війну.-Куди саме: на Ляхів, на Волохів, на Мунтян, чи на нас, козаків, або на Московське царство?-Московське царство нам вороги.- Як же вам іти на Московське царство, коли ми під царською рукою?-А ви собі сидіть дома, від Ляхів обороняйтесь, а ми будемо своє робити.-Як тільки бог нам поможе від Ляхів оборонитись і не дамо їм руйнувати пограничних городів, тоді велике військо чекатиме вас як гостей під полтавськими городами!-Богато земель розгнівали ви на себе, тим що піддались під царську руку.-Ми ніякого страху не боїмось, тільки божого та царського гніву, а инших людей гнів нам не страшний!

Посол закінчив: “Що ви мені тепер сказали, я перекажу ханові і всій старшині: що напишете-буде в грамоті, а що я чую з уст, то передам докладно”.

Писар сказав: “Будьте з нами в приязни й надалі. Царського посла (затриманого в Криму) відпустіть. Ми що почуємо про лядські замисли, вас повідомимо-коли ви будете з нами в приязни. А тебе з тим відпускаємо, аби ти переказав ханові все що ми говорили. Коли вам наша приязнь навіть і гірка, солодшої від неї ви ніяк це знайдете. А нам не пізніш як за 12 день дайте знати, чи зістаєтеся з нами в приязни ¹⁵). Коли до 12 день у нас не буде про се відомости, буде у нас инакша думка. І як останнє слово від гетьмана і війська тобі кажу: від царя ми не відступимо і царських воєвод не видамо, до смерти нашої, ні ми ні діти наші. А по городах веліли ми укріплятись, і все велике військо буде приготовлено” ¹⁶).

По сім ніяких розмов з послом більше не було, але виїзд його затримали, аби козаки мали час укріпити городи на татарський прихід. Виговський звернув увагу московського посла, що за його відомостями хан ладить похід в бік Астрахани і Казани, і веде зносини з тамошніми Татарами, і там треба особливої обережності. Козак Дмитро Матвієнко, що прийшов з Запоріг, оповідав, що Ногайські Татари перевозяться “з козацької сторони на кримську”, і їx мурза Серклан, гостивши його у себе, оповідав, що вони мають наказ хана перевізшися на лівий беріг Дніпра йти на Московське царство. Потверджував се й лист кошового отамана Пашка, принесений з Запоріжжя 20 н. с. травня: він доносив, що Ногайські Татари перевезлися нижче Тавани “в двох днищах” і пішли на північний схід, на Молочні води ¹⁷).

В останнім рахунку, як ми бачили, ханський посол пропонував козакам лишитися нейтральним супроти кампанії Крима против Москви і стерегти свою землю від Поляків; сим він подавав надію, що хан в крайнім разі вдоволяться і тим і не вимагатиме нічого більше. Козацьке військо нібито рішуче відмовилось від сього устами Виговського. Але чи в дійсности становище гетьмана і його людей було таке рішуче і безоглядне в сій справі, се ще питаннє.

Примітки

¹) Іван каже, що Бєґановский приїхав до Царгороду 4 н. с. квітня, Кубаля з недрукованих реляцій його подає день 29 березня.

²) Акты VIII с. 349.

³) Порівняти наведену вище зістку з Азова.

⁴) Так виходить з инших хронольоґічних дат.

⁵) Акты VIII с. 380.