Ясні зорі - Гринченко Борис Дмитриевич (читать книгу онлайн бесплатно без .txt) 📗

Батьків старих, бездольних матерів,

Дітей малих пташат посиротілих

Братів, жінок і сестер-жалібниць

Отих усіх, що плакати по нас,

Безщаснії, рвучи волосся, будуть

І проклинать зрадливую тебе!

Аміна

Ні, Боже мій!... Не так!.. Ці сльози, кров -

Це не моє... того я не хотіла…

Не хочу я...

Дід Панас

Але зробила те!

І дожидай Господнього ти грому!

Як гадину роздавить Бог тебе:

І на цьому тебе скарає світі,

І на тому!..

Невільник 4

В пекельному вогні

Щоб мучилась, не знавши відпочину!

Невільник 5

Бо так і Бог, як ми, тебе прокляв!

Невільник 6

І не простить!

Невільники

Будь проклята навіки! Будь проклята!.. Будь проклята!..

Дід Панас

Амінь!

Аміна

О, Господи!.. Стривайте!

Не кляніте!.. Я бачу вже: грішила я...

Але ж Мене страшне нещастя пригнітило,

Неволею стоптала віру й край...

Дід Панас

Та волею ти потім панувала

І волею в неволі нас держиш.

Дмитро

Невже в душі і крихітки нема

Ані жалю, ні милосердя в тебе?

Не хочу ж я від кари утекти:

Бери мене,- як схочеш, так і муч,

А їх пусти, нехай того не знають.

Дід Панас

Коли б тебе турецькії розкоші

Не надили,- ти з нами б утекла,

А не була б сама у цій неволі

І нас катам не віддавала б ти!..

Олена

Згадала б ти, як люба рідна ненька

Тебе малу до лона пригортала,

Як батенько дочку свою кохав...

Аміна затуляється накриттям.

Сестриченьку і братика згадала б...

Згадала б ти найкращий в світі край:

Сади-гаї, квітчасті наші луки,

Широкий степ... могили на степу,

Козацькії високі могили...

Дніпро старий... Ой, Боже правий мій!

Якби ще раз почути рідну пісню,

Послухати, як верби там шумлять,

Побачити, як сяють наші зорі,

Обнять синка маленького...- тоді

Хоч і вмирать!..

Аміна

(ридаючи)

Ой Боже! Боже мій!..

І ні рабів нема там, ні невільниць...

І вільною я там була, зросла...

І проклята... і проклята навік!..

Дід Панас

Коли тобі в душі не вмерла правда,

Коли вона прокинулась, встає,

То не барись, покинь гидке життя,

Покинь чуже, усіх цих бусурменів,

Вернись назад до рідної землі!

І там свій гріх спокутуй щирим серцем,

То Бог простить.

Олена

(підходячи до Аміни)

Еге, простить усе…

Аби сама того схотіла тільки,

Вернулася душею до своїх

По щирості... Давно ти у неводі?

Аміна

Вже п'ятий рік...

Олена

Така ще молоденька!..

І забрано від рідних, дорогих,

І кинуто серед чужих!.. Адже

Зосталися у тебе батько й ненька?

І любий брат? Сестриця-жалібниця?

Аміна

О, краще цить, не згадуй ти того,

Що вже воно не вернеться повік,

Про що мені і думати не вільно!

Олена

О, вернеться!.. Все можеш ти вернуть…

Аміна

Ні, пізно вже!.. Бо я зламала віру

І туркові я жінкою була,

Людей своїх я мала за рабів,-

Вернутися у рідний край такою

Не можу я: мені не буде щастя.

Олена

Кинь ці думки! Воно минеться все,

Забудеться усе і буде так,

Мов ти на світ ізнову народилась.

Не одвертайсь!.. Послухайся мене!

Я як сестрі тобі добра бажаю.

Аміна

Мені добра бажаєш ти? Мені?

А я ж тобі приготувала смерть!

Бо вернеться баша і буде кара.

Олена

Так Бог судив!.. Не буду я клясти

Тебе за те! Сама я жінка й знаю,

Як тяжко те знести, що ти знесла.

Дмитро

У справі цій тут винен тільки я...

Я каюся, панове-товариство,-

Я согрішив і вам біди завдав

Своїм гріхом... Я каюся, Аміно,

Що я й тобі занапастив життя...

Аміна

О цить бо, цить!.. Болюче не вражай!..

(До Олени.)

На ключ, візьми!.. Одімкнеш хвіртку з саду..

А там байдак... На волі всі!.. Ідіть!..

Дід Панас

І ти іди, тікай із нами вкупі!

Ми вернемось ізнов на ясні зорі

У рідний край, на тихі води... Знов

Побачимо своїх... Ну, не барись!

Аміна

Не можу я, не можу. Я пропаща!

Великії мої гріхи й мені

Вертатися додому вже несила.

А вам іще цвіте життя - ідіть!

Не гайтеся!.. Чого ж ви стоїте?

Олена

Ми хочемо, щоб з нами ти пішла.

Невільники

Щоб з нами й ти!.. Ходім з неволі вкупі!..

Аміна

Я не піду,- про це вже я сказала...

Як вернетесь щасливо в рідний край,

То за мою молітесь грішну душу...

Тепер же йдіть!.. Нехай поможе Бог

В дорозі вам!.. Не гайтесь! Спізнитеся!

Дід Панас

Нехай же Бог тебе благословить

І зглянеться на тебе так, як ти

Ізглянулась на нас ласкавим серцем!

Як рідную я в молитках тебе

По вічний вік ізгадувати буду.

Невільники

Дітей своїх молиться навчимо,

Щоб Бог послав тобі розвагу в горі

За те добро, що волю нам даєш!

Дмитро

Прости мене й прийми моє прощення!

Аміна

Прощай!.. Іди!..

Олена

В моїй душі довіку

Ти житимеш...

Аміна

Ідіть, уже!.. Ідіть!..

Дмитро

Не гаймося ж, панове-товариство!

Мерщій ходіть,- нас воля дожида,

(Виходять. Аміна зостається сама.)

 ВИХІД ІІІ

Аміна

Пішли... пішли... я їх сама пустила...

Ще можу їх вернути, тут вони.

Не хочу я... їх воля, воля дожидає...

(Доходить до примастки й сідає на неї, прихилившись до муру, і так сидить який час мовчки.)

Немає.

Ні одної душі такої тут,

Щоб їй могла гріхи свої сказати,

А час прийшов, що треба сповідатись...

О, Боже мій!.. Тобі я сповідаюсь...

Почуй мене!.. Почуй мене й прости!..

Примушено мене зректися віри

І продано в оцей гарем гидкий...

Був час один, що розум стуманів,

Себе я мов щасливою почула,

Та то була облуда... Встало знов

Усе в душі... Хоч як я силкувалась

Забути те... минуле...- й не могла...

Я зрадниця!..- цієї думки збутись

Я не могла ніколи зовсім... ні!

От-от уже мов задавлю, та знову

Десь зглибока вона, зо дна душі

І вирине, і мучить, мучить знов...

Ой, Боже мій! Яка страшна це мука!

Єдинеє блиснуло справжнє щастя

Мені, як я побачила його,-

І страшно ж як те щастя все розбито!

Прощаю я за це!.. Коли б мені

Хоч трошечки Господь простив провини!

Братів своїх - людей таких, як я,

Я за рабів їх мала, панувала

Над ними тут, не боячись гріха,

Я кращою себе за їх вважала...

Чи Бог простить мені страшний цей гріх?

Так ось як Бог людиною керує!

Хотіла я узяти в них життя,

А це сама тепер я умираю!..

Навіщо так? Навіщо смерть іде?

Хіба уже не можна далі жити?

Не можна, ні! Минулося усе,

Усе життя моє... Розбито все…

Ой, матінко! Ой, тату мій! Чи ви

Іще живі, чи вже в холодну яму

Давно лягли, зжурившись за дочкою?..

Чи ще ж дочка я вам? Чи простите

Мені ви те, що наробила я?

Простіть мене?.. Простіте нерозумну:

Я волею робила не своєю…

О Господи єдиний і святий!

Падає навколішки.

Ти знаєш все! Ти знаєш, що грішила

Багато я, але й караюсь тяжко!

Прости мене!.. Прости мене!.. Прости!..

Знімає руки вгору, а тоді припадає до землі. Помалу підводиться й стає.

Невже простив?.. Мені так легко стало…

Ой, Боже мій, як легко!.. Так, простив

Простив мене Спаситель милосердний!..

 ВИХІД ІV

Xаліль

(швидко ввіходе)