Ясні зорі - Гринченко Борис Дмитриевич (читать книгу онлайн бесплатно без .txt) 📗
Олена
Це зрадив хтось...
Дмитро
Ще хвіртка є одна...
Олена
Веди мерщій!
Дмитро
Ходім!.. Кущами пройдем...
Аміна
(виступає з-за кущів)
Стривайте-бо! Не поспішайтесь так!..
Ви думали втекти? Надію киньте!..
Все замкнено з усіх боків, і ви
Вже сидите у пастці, наче пара
Тих мишенят дурних. Чи добре ж те
Сальце, що вас привабило у пастку?
Олена
(тулиться до Дмитра)
Ой, хто ж оце? Вона?.. Вона?.. Скажи!
Дмитро
Еге, вона...
Олена
Пропали ж ми навіки!
Аміна
А правду ти сказала: ви пропали.
Куди беруть із пастки мишенят?
їх оддають котові, щоб поїв.
Є і на вас у мене кіт путящий,
Ось прибіжить,- я вас йому віддам...
Побачимо, що будете робити!..
А, зраднику! Ти думав утекти
І сподівавсь, що це тобі минеться?
Забув про те, як присягавсь мені!
Дак я усе те добре пам'ятаю
І муками згадаю так тобі,
Що будеш сам благати в мене смерті.
Дмитро
Віддай ключі!.. віддай!.. пусти мене!
Давай сюди, бо задавлю без жалю!
Аміна
То й задави!.. А лиха не минеш,
Вже он біжать, в саду вже гомін чути:
То з слугами баша -.узяти вас.
Чути гомін і як люди біжать.
Дмитро
(До Олени.)
І справді йдуть. Тепер нам край приходе.
Не минемо, Олесю, ми біди!
Олена
І вмерти я з тобою вкупі рада.
(Дужче тулиться до нього.)
ВИХІД V
Баша вбігає з слугами.
Баша
Що сталося?.. Аміно, що тобі?
Чого мене?... А це тут хто з тобою?..
Аміна
Це зрада тут!.. Казав, що бережеш
Мене, як світ своїм очам, а ось
Улізла вже сюди і чорна зрада,
Баша
Та зрадник хто ж? Де він?.. Не розумію
Аміна
Тебе й мене хотів невільник цей
Ізрадити: з чужинкою цією
Ізмовившись, він утекти хотів,
А може, ще й страшнішії заміри
Ховалися у зрадницьких серцях.
Баша
А хто ж вона? Неначе правовірна...
Аміна
Одежею така, а справді - ні,
І через те я так її боюся.
Баша
(До Олени.)
Хто ти? Скажи мені!.. Чого прийшла
До нас сюди? Які були заміри?
Дмитро
Ти не питай її, я сам скажу
По правді все, що думали зробити:
Хотіли ми втекти у рідний край.
Баша
А, клятії невірнії джавури!
Так зрадити хотіли ви? Гаразд!
Не будете ви зраджувати більше:
Я очі вам невірні повиймаю,
Щоб ви шляхів шукати не могли.
(До слуг.)
Візьміть обох, закиньте у тюрму.
Я їхати повинен вранці з дому,
Та скоро я вернусь кара вам!
Слуги
Бери!.. бери обох!.. А ну, ходім!..
(Хапають Дмитра й Олену.)
Дмитро
(пручаючись)
Ех, от якби та шабля у руках!..
Я б показав тобі, башо-катюго,
І панським псам твоїм, як козаки
Турецькії довбешки вміють сікти!..
Слуги виводять Дмитра й Олену.
ВИХІД VI
Баша
Що сталося - ніяк не розумію...
І звідки тут ця жінка узялась?..
А я таки перелякавсь: убігла
Оця дурна, зчинила галас, крик,
Що сталося тобі якесь нещастя,
Що хтось напав па тебе... я й побіг..
Ти заспокойсь, душі моєї квітко,
Невільників нікчемних ти забудь:
Ті пси уже в тюрмі тепер сидять...
Хотілося б мені, щоб од'їздивши,
Мою зорю спокійную лишити.
Аміна
Спокійною не можу бути я,
Коли навкруг усюди зрада тут.
Баша
Та де ж вона, та зрада, тут усюди?
Аміна
Чогось мені й невільника цього,
І отії чужинки дуже страшно.
Баша
Боїшся ти?.. чого ж?.. не розберу...
Адже вони в тюрмі, а як вернуся,-
Я голови звелю їм повтинати,
Коли вже так боїшся дуже їх.
Аміна
Щоб не втекли вони вночі боюсь
Та щоб чого лихого не зробили.
Поїдеш ти, зостанусь я сама
І мучитись сими думками буду.
Баша
Не можуть же вони втекти ніяк,
Бо мури тут такі, що їх пробити
Не здужає ніяка людська сила.
Аміна
То двері є - ті не такі міцні.
Баша
На дверях же замки міцні зате,
Та й варта ще їх добре берегтиме.
Аміна
Ох, я боюсь, боюся я чогось!..
Баша
А коли так, то зараз те зроблю,
Що намірявсь я згодом ізробити:
їх вивести звелю та у дворі
Їм голови скажу я потинати.
Як упадуть ті голови,- сама
Побачиш ти і знатимеш, що більше
Того, що так страхало, вже нема.
Ми зараз все це зробимо швиденько,
От тільки я скажу,- ти постривай!..
Аміна
(здригається)
Ні, ні!., цього не хочу я, не хочу!..
Я бачити не можу крові,- геть!..
Та й защо їм виймати очі з лоба,
Чи голови втинати?.. Защо це?
Що утекти на волю замірялись,
У рідний край? Зробив би так і ти,
Коли б ти був так, як вони, в неволі.
Не хочу я!., не хочу!., не роби!..
Ти чуєш же!.. Ні, ти мене не хочеш
І слухати!.. Тобі мої слова
Байдуже всі!..
Баша
Та не байдуже ж!.. Тільки
Не розберу ніяк, чого ти хочеш.
То кажеш ти, що так боїшся їх,
То не даєш, щоб я їх покарав.
Гаразд! Я так зроблю, щоб не боялась
І спала ти спокійно уночі:
Замкнути їх звелю двома замками
І принести ключі тобі. Сама.
їх, поки я приїду, берегтимеш,
А там уже я дам порядок їм.
Чи добре буде так? Чи будеш певна?
Аміна
Та буду вже.
Баша
Аллахові хвала!
Тепер піду і сам за всім догляну.
(Виходить.)
ВИХІД VІІ
Фатима
Навіщо ті ключі тобі здались?
Невже це ти і справді так боїшся
Беззбройного в неволі чоловіка
Із жінкою? Та чим вони страшні?
Аміна
(мовчить який час)
Чи справді я боюсь? Еге, боюсь:
Це ж добич та, що так її бажала!
Вона мені тепер є найдорожча
За все життя моє. А ні, не так:
У ній тепер усе моє життя.
Фатима
Що ж хочеш ти оце робити з ними?
Аміна
Робити що?.. Не думала про те.
Помщусь! А як - іще того не знаю,
Бо думала я досі про одно:
Щоб не втекли вони, щоб їх піймати,-
Тепер же час і помсту їм добрать…
А як,- скажи,- ти думаєш, Фатимо,
Як покара його за це баша?
Фатима
Та голову, чи що, йому зотнуть,
Чи геть йому повипікають очі:
Звичайно так бува рабам таким,
Що думали втекти. Це ще без тебе
У нас було... Тоді один тікав,
Дак випекли йому залізом очі
Розпеченим... А він, лихий, почав
Ганьбити так та ганити пророка,
То голову йому баша звелів
Одтяти геть... А одного на палю
Посаджено було,- дак давно той
Усе кричав...
Аміна
Ой страшно, Боже правий!..
(Мовчить.)
Ні, ні! Того він заробив і хай
Зазнає він!.. Мені він присягавсь
І зрадив він... додому утікав…
А що, коли б і справді пощастило?
Вернувся б він до рідної землі
І був би там щасливий... А скажи:
Так не було тобі, щоб поривало
Вернутися в свою країну?
Фатима
Ні!
Який же край мені за цей рідніший?
Я тут зросла і прожила ввесь вік,-
Про інше все уже давно забула.
Аміна
То правда: ти хотіти не могла…
А от йому - схотілось... Що це я?
Я не про це,- про помсту думать мушу.
Що ж думати? Ой Боже мій, горить
Душа моя!., сама уже не знаю,
Що мушу я робити... що почати...
Побачити його ще хочу я…
Щось думала я ще... Ой, Боже мій!
Навіщо він мене покинув, зрадив?!.
