Багаті і бідні - Чагровська Лариса (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
— Ага, я і це чую кожен тиждень.
Марічка посміхнулась з-під лоба і дівчата зареготали.
Дорогою додому Оленка зайшла у супермаркет. У великому кошику лежали речі зі знижкою. На Оленку привітно глянув великий плетений капелюх з яскравою червоною стрічкою. Дівчина на якусь мить задумалася, взяла з кошика капелюх і потягнулася за мобільним.
— Олечко, це я, — Оленка кинула капелюх до свого кошика. — Я погоджуюсь на той корпоратив. Так. Записуй мене.
Оленка злізла зі старенького стільця і окинула ялинку поглядом. «Просто красуня», — подумала дівчина й задоволено посміхнулась. Деревце, що символізувало для неї, та й для багатьох інших, прихід свята, переливалось золотими вогниками і різнокольоровим дощиком. Кульки, вихваляючись одна перед одною, відбивали світло ліхтариків.
Господиня сіла перед дзеркалом і, знявши бігуді, почала малювати вії.
Сьогодні останній робочий день перед святами — корпоративна вечірка. Оленка була у чудовому гуморі. Вона зробила все, що хотіла, а тепер зможе ще й влаштувати мамі відпочинок на теплому узбережжі. Дівчина одягла довгу вечірню сукню кольору індиго, а хвилясте волосся закріпила мініатюрною шпилькою, зібравши його у тугий пучок.
Під вікном засигналила машина. «Уже приїхали? Так швидко?», — майнуло в Оленчиній голові.
Вона швидко взула класичні туфлі, що ідеально пасували до кольору сукні, і, пірнувши у розкішну, позичену в подруги шубу, вибігла на вулицю.
— Вибачте, — трохи віддихавшись промовила Оленка, уже сівши до машини.
Розкішна брюнетка, що сиділа на передньому місці у машині, проігнорувала вибачення і заверещала, — яка шуба, ти що банк пограбувала?
Це була Оксанка. Вередлива, невихована, але неймовірно весела дівчина. Вона завжди говорила і робила те, що вважала за потрібне.
Оленка розгубилась, за неї вступилась Оля, яка сиділа позаду, — та нічого вона не грабувала, а просто позичила. — Оленка справді позичила шубу в Іри, яка, між іншим, активно пропонувала їй ще й сукню.
Оксанка не могла вгомонитися, — круті у тебе друзі, що такі шуби мають.
Машина повільно рушила.
Оля, яка запропонувала цю роботу, по-змовницьки підморгнула Оленці, — чудово виглядаєш, — прошепотіла вона.
Оленка вдячно посміхнулася.
Дівчата всі троє виглядали приголомшливо. Оксана, зваблива брюнетка з зеленими, мов у кішки очима. Гнучка, пластична, сексуальна. Оля, миловидна білявка з непристойно довгими ногами була душею компанії. Незалежна і вольова, вона притягувала чоловіків, як магніт. Оленчина врода була інакшою — витонченою, небанальною і не помітити її було неможливо. Мабуть, саме через неперевершений шарм Оленка користувалась такою шаленою популярністю, як модель. Просте обличчя, що притягує погляд і збуджує симпатію та довіру.
Автівка виїхала за місто. За вікнами пролітали зимові красуні-ялинки, припорошені сніжком. Оленка уважно стежила за дорогою, намагаючись для чогось запам’ятати її.
— То що, дівчатка, готові розважатись, — пролунав дзвінкий голос Оксанки.
— Готові, — скептично пробубоніла Оля.
— А ти готова? — Оленка перевела увагу на Оксану.
— Я особисто обожнюю такі вечірки. Там завжди виступають зірки, показують різні фокуси і всяке таке. А одного разу ми… — і Оксанку понесло на хвилях спогадів.
— Чого ти така похнюплена? — Тихесенько поцікавилася Оленка в Олі.
— Та я просто голодна, — сумно відмахнулася та.
Оленка прикусила язика. Їй повезло, вона не мучила себе строгими дієтами, а лише обмежувала у солодкому і масному. А деяким дівчатам ж доводилося сидіти ледь не на одній воді.
На одному з перехресть машина повернули ліворуч і одразу ж в’їхала на величезне подвір’я.
Водій відчинив двері і Оленка легко випурхнула на мороз.
Перед великим будинком шеренгою вишикувались ялиночки, прикрашені вогниками. А на доріжці, викладеній каменем, красувались плетені фігурки ангеликів, що також сяяли.
Гості попрямували до вхідних дверей з великим різдвяним вінком з гілочок ялини, шишок та золотавих стрічечок.
Увесь будинок палав ліхтариками. З відчинених вікон долинали музика і гомоніння гостей.
Дівчата увійшли у красивий дім. Їм допомогли роздягтись і провели до великої зали з високою стелею.
Гриміла музика. Її наживо виконував дуже популярний виконавець.
Оксанка округлила свої красиві очі, дивлячись на сцену і заверещала, — це ж… — але за мить хитро посміхнулась і прорекла, мов королева, — ми йдемо отримувати автограф.
— Куди? — Лише встигла кинути Оленка.
— Та нехай. Її все одно не втримаєш. — Оля задоволено глянула на столи, що вгиналися від вишуканих страв та напоїв.
Оленка розгублено оглядалась довкола. Навкруг пропливали червоні задоволені обличчя. Багато хто був одягнений у новорічні костюми: кілька десятків снігурочок, ще більше дідів морозів. Раптом веселою юрбою пронеслось кілька напіводягнених зайчиків. За ними гордо пролетіли сніжинки…
Оленка здригнулась.
— Вибачте, — Оленку штовхнула старша дама у довгій вечірній сукні з хутряним коміром.
Були й гості в офіційному вбранні, які поводились пристойніше і стриманіше.
Оленка підійшла до подруги і запитала:
— Олю, а що ми власне маємо робити?
Оля якраз накладала на тарілку тоненькі канапки з ікрою, крабами та індичкою. У руках вона тримала келих, з симпатично оформленим коктейлем, який підніс їй офіціант у новорічному капелюшку.
Оленка від алкоголю відмовилась. — Олю, ти мене чуєш? Що ми маємо робити?
— Ми, — подружка жадібно жувала, забувши про всі на світі дієти, — ми маємо милувати око.
— А ще? — Не зовсім зрозуміла Оленка. Вона з жахом спостерігала, як подруга поглинала їжу. Невже у таку тендітну дівчину може так багато влізти.
— Я три дні сиділа на кефірі, — прочитавши думки Оленки, відповіла Оля. — Оленко, ми маємо розважатись, посміхатись симпатичним багатим дядечкам. Танцювати з ними, якщо запросять. Оля взяла кілька еклерів і ще келих шампанського. — Оленко, бери щось їж. Такого ти ще не куштувала.
На столах, застелених світло-салатовими скатертинами, на білих тарілках з гарними візерунками були викладені свіжі та консервовані овочі. Біля кожної тарелі, яка апетитно підморгувала гостям, стояла невеличка табличка. Золотистими літерами було виведено назви «канапе з маринованим восьминогом та лаймом», «канапе з копченою куркою, мандарином та виноградом», «канапе з креветкою та авокадо» і так далі.
Оленка з пересторогою дивилась на всі ці назви і обережно накладала на свою тарілочку те, що викликало у неї найменше підозр.
Оля енергійно і впевнено крокувала до столу із загальною назвою холодні закуски, тягнучи за собою Оленку. Вона поклала собі соте з баклажанів, шматочок рулету із індичого філе з чорносливом, а потім Оля силоміць накидала на Оленчину тарілку кілька шматків фаршированого судака.
— Я не хочу. Я стільки не з’їм, — пручалась Оленка.
— Вечір довгий, — протягла Оля, наколюючи на виделку шматочок перепілки фаршированої екзотичними фруктами, — ще зголоднієш. А всі найсмачніші страви розберуть.
Оленка зрештою махнула рукою і вирішила таки щось скуштувати. Її привабили пшеничні млинці фаршировані грибами та індичкою, мабуть, тому, що це була страва, яка викликала найменше сумнівів.
Дівчата присіли за столик біля вікна. Столів було небагато, гості в основному хапали щось на ходу, продовжуючи танцювати, а гарячі страви та салати подавали на другому поверсі.
— Ну що, ходімо наверх, — весело запропонувала Оля, ковтаючи маленькі маслини болотного кольору, — ой, вони з сиром та горішками у середині.
Оленка засміялась.
— Ти така кумедна.
— То що ходімо. — Оля швидко спустошила свою тарілку і нетерпляче спостерігала, як повільно їсть Оленка.
— Олю, я ще нічого не… — спробувала запротестувати Оленка, коли подруга майже силоміць потягла її на гору.
— Добре, поки ти доїси, я десерт піду візьму, — знайшла виправдання Оля і попрямувала до столів з десертами.
