Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Чорний обеліск - Ремарк Эрих Мария (книги онлайн полные .txt) 📗

Чорний обеліск - Ремарк Эрих Мария (книги онлайн полные .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Чорний обеліск - Ремарк Эрих Мария (книги онлайн полные .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— А жінки там є?

— Звичайно, ні. Жінки, які пишуть вірші, це все одно, що коні, які вміють рахувати. Певна річ, за винятком учениць Сафо.

— З чого ж тоді складається інтимна частина? — цілком логічно питає Різенфельд.

— З того, що члени клубу лають інших письменників. Особливо тих, хто має успіх.

Різенфельд щось презирливо бурчить під ніс. Я вже вирішую здаватися, як раптом у будинку Вацека напроти спалахує вікно, ніби освітлена картина в похмурому музеї. За гардиною ми бачимо Лізу. Вона саме одягається і стоїть тільки в бюстгальтері та дуже коротких білих шовкових трусиках.

Різенфельд свистить носом, як ховрах. Його смішної меланхолії як і не було. Я встаю, щоб ввімкнути світло.

— Не треба, — шипить вш. — Невже ви зовсім не відчуваєте поезії?

Він крадеться до вікна. Ліза починає натягати через голову вузьку сукню. Вона звивається, як змія. Різенфельд голосно зітхає:

— Ласий шматочок. Ох же чорт, який зад! Мрія, а не зад! Хто це?

— Сусанна в купелі, — заявляю я. Цим я хочу делікатно натякнути йому, що ми зараз скидаємось на старих козлів, які стежать за нею.

— Дурниці! — Вояжер із запитами Ейнштейна не зводить погляду з світлого, ніби залитого золотом, вікна. — Мене цікавить, як її звати.

— Не уявляємо. Ми бачимо її вперше. Сьогодні опівдні вона ще там не жила.

— Справді?

Ліза вже одягла сукню і розправляє її руками. Георг за спиною Різенфельда наливає собі й мені по чарці. Ми тихенько випиваємо.

— Породиста жінка! — каже Різенфельд, який усе ще не може відлипнути од вікна. — Видно, що справжня дама! Напевно, француженка.

Ліза, наскільки нам відомо, чешка.

— Може, це мадемуазель де ля Тур, — кажу я, щоб ще більше розпалити Різенфельда. — Я вчора десь тут чув таке ім’я.

— От бачите! — Різенфельд на мить обертається до нас. — Я ж казав, що француженка! Відразу видно — це je ne sains quoi [2] Ч Вам не здається, пане Кроль?

— Вам це видніше, пане Різенфельд.

Світло в Лізиній кімнаті гасне. Різенфельд виливає горілку в своє здавлене комірцем горло і знову притуляється обличчям до шибки. За хвилину Ліза з’являється в дверях будинку і йде вниз вулицею. Різенфельд дивиться їй услід.

— Чарівна хода! Вона не дріботить, а робить широкі кроки! Струнка пантера! Жінки, які дріботять, — чистісіньке розчарування. Але ця — за неї я ручусь!

При словах «струнка пантера» я швидко п'ю ще одну чарку. Георг, потонувши в кріслі, беззвучно сміється. Ми свого досягли! Тепер Різенфельд обертається. Обличчя в нього сяє, як блідий місяць.

— Вмикайте світло, панове! Чого ми ще чекаємо? Швидше у вир життя!

Ми виходимо слідом за ним у теплу ніч. Я дивлюсь на його жаб’ячу спину. Якби я міг так легко преборювати свої сумніви і свій відчай, як оцей майстер міняти декорації, з заздрістю думаю я.

«Червоний млин» повний-повнісінький. Ми знаходимо вільний столик тільки біля самого оркестру. Музика й так гучна, а біля нашого столика вона просто оглушлива. Спочатку ми, розмовляючи, кричимо один одному у вухо, потім переходимо на жести, як тріо глухонімих. Танцювальний майданчик такий переповнений, що люди ледве можуть рухатися. Та Різенфельда це не турбує. Він наглядів біля стойки жінку в білому шовку, кидається до неї і ось уже гордо втискує її на майданчик своїм пузом. Жінка на голову вища за Різенфельда і з нудьгою дивиться поверх його голови на залу, прикрашену повітряними кулями. А біля неї кипить Різенфельд, наче Везувій. В нього ніби вселився диявол.

— А що, як ми піділлємо йому у вино горілки, щоб він швидше сп'янів? — кажу я Георгові.— Він п’є, як віл!

Це в нас уже п’ята пляшка. Якщо так триватиме далі, то за дві години ми збанкрутуємо. Я прикинув, що ми пропили вже кілька надгробків. Сподіваюсь, він не притягне до столу оту білу примару, щоб ми ще й її напували.

Георг хитає головою:

— Це жінка з бару. Їй треба повертатися назад до стойки.

Різенфельд виринає з натовпу. Він почервонів і спітнів.

— Що все це значить у порівнянні з чарами фантазії! — реве він, заглушаючи галас. — Неприкрашена дійсність, це добре. Але де ж поезія? Оте вікно сьогодні ввечері на тлі темного неба — там було про що помріяти. Така жінка — ви розумієте, що я маю на увазі?

— Цілком, — кричить у відповідь Георг. — Те, чого немає, завжди здається кращим за те, що в тебе є. В цьому полягає романтика й ідіотизм людського життя. За ваше здоров'я, Різенфельд!

— Я дивлюся на це не так грубо! — горлає Різенфельд, щоб перекричати фокстрот. — Я дивлюсь на це поетичніше!

— Я теж! — реве у відповідь Георг.

— Я ще поетичніше!

— Гаразд, так поетично, як тільки хочете!

Музика переходить на могутнє кресчендо. Танцювальний майданчик скидається на коробку з сардинами. Раптом я завмираю на місці. Праворуч у натовпі танцюристів я помічаю свою приятельку Ерну в лапах якоїсь вичепуреної мавпи. Ерна не бачить мене, але я ще здалеку пізнаю її руде волосся. Вона безсоромно висить на плечі типового юного спекулянта. Я не рухаюся з місця, але почуваю себе так, ніби проковтнув ручну гранату. Ось вона танцює тут, негідниця, якій я присвятив десять віршів з своєї неопублікованої збірки «Пил і зорі», — а мені цілий тиждень брехала, що дістала струс мозку і їй заборонено виходити з дому. Казала, нібито впала в темряві. Так, упала, але на груди цьому молодикові в двобортному смокінгу і з масивним перснем на лапі, якою він обіймає Ерну. А я, йолоп, ще сьогодні по обіді послав їй рожеві тюльпани з нашого саду з віршем у три строфи під назвою «Травневий молебен Пану»… А що, коли вона оце зараз прочитала його своєму спекулянтові? Я саме бачу, як вони обоє корчаться від сміху.

— Що з вами? — горлає Різенфельд. — Вам погано?

— Жарко, — кажу я, відчуваючи, як піт стікає в мене по спині. Я розлючений, що Ерна може обернутися і побачити мене червоного й спітнілого, а я зараз понад усе хотів би мати вигляд світської людини — гордовитої, холодної й байдужої. Я швидко витираю хусточкою обличчя. Різенфельд безжально сміється. Георг помічає це.

— А ви й самі дуже пітнієте, Різенфельд, — каже він.

— У мене це зовсім не те! Це піт здоров'я! — кричить Різенфельд.

— Це пітніє час, що мчить, не знаючи впину, — ущипливо кажу я, відчуваючи, як солона волога тече вже мені в рот.

Ерна наближається до нас. Вона дивиться на музикантів. Очі її сяють радістю. Я надаю своєму обличчю трохи здивованого вигляду і гордовито посміхаюся — а тим часом комірець у мене вже геть змокрів од поту.

— Та що з вами? — кричить Різенфельд. — Ви зараз скидаєтесь на лунатика-кенгуру!

Я не слухаю його. Ерна обертається. Я ще деякий час холодно розглядаю тих, що танцюють, потім удаю, ніби випадково помітив її, і недбало піднімаю два пальці для привіту.

— Він з глузду з'їхав! — горлає Різенфельд крізь синкопи фокстроту «Отець небесний».

Я не відповідаю. Мені престо відібрало мову: Ерна навіть не глянула на мене.

Музика, нарешті, затихає. Танцювальний майданчик поволі порожніє. Ерна зникає в ніші.

— Вам зараз скільки — сімнадцять чи сімдесят? — кричить Різенфельд.

Тому, що в цю мить оркестр замовк, його голос розлягається на всю залу. До нас обертаються кілька десятків людей; сам Різенфельд налякався. Я найохочіше сховався б під стіл, але тут мені спадає на думку, що присутні можуть сприйняти запитання, як звичайну пропозицію покупця, і тому байдужим тоном голосно відповідаю:

— Сімдесят один долар за штуку і ні цента менше!

Моя відповідь відразу зацікавлює всіх.

— Про що йдеться? — питає з-за сусіднього столика якийсь чоловічок з дитячим обличчям. — Я завжди цікавлюсь хорошими речами. Звичайно, за готівку. Моє прізвище Ауфштайн.

— Фелікс Кокс, — відрекомендовуюсь я у відповідь, радий, що не розгубився. — Йдеться про двадцять флаконів духів. На жаль, цей пан уже купив їх.

— Цитьте, — шипить якась блондинка з фарбованим волоссям.

вернуться

2

je ne sains quoi — щось особливе (франц.)

Перейти на страницу:

Ремарк Эрих Мария читать все книги автора по порядку

Ремарк Эрих Мария - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Чорний обеліск отзывы

Отзывы читателей о книге Чорний обеліск, автор: Ремарк Эрих Мария. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*