Під куполом - Кінг Стівен (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗

По дорозі, у вітальні, біля дивану стояв приставний столик, і вона, пробігаючи повз нього, пожбурила, не дивлячись туди, конверт. Конверт сковзнув полірованою поверхнею і за її краєм завалився у темний проміжок між столиком і диваном.

До ванної Ендрія встигла, але не до унітаза… що було й непогано, оскільки той вже був майже переповнений застояними, смердючими викидами, яких позбавлявся її організм упродовж минулої ночі, котра здалася їй безкінечною. Натомість вона нахилилася над раковиною і блювала, допоки їй не почало здаватися, що ось-ось в неї відірветься стравохід і вивалиться з рота, ляпнувши на забризкану порцеляну, ще живий і пульсуючий.

Цього не трапилось, але світ померх, заколихався перед нею на високих підборах, стрімко маліючи, втрачаючи матеріальність, і вона похитнулась, намагаючись не зомліти. Відчувши себе краще, вона повільно пішла коридором на ватяних ногах, тягнучи руку по дерев'яній панелі для рівноваги. Вона тремтіла і чула бентежний стукіт своїх зубів, жахливий звук, який вона сприймала, як їй здавалось, не вухами, а зоровими нервами.

Їй навіть не мріялося спробувати піднятись на другий поверх, до спальні, натомість вона попрямувала на задню веранду. На веранді мусило бути вже холодно в кінці жовтня, але сьогодні в повітрі стояла задуха. Вона не лягла на старий шезлонг, а буквально впала в його затхлі, проте невідмінно утішливі обійми.

«За хвилину я встану, — сказала вона собі. — Дістану останню пляшку «Поланд Спринг» з холодильника і змию цей гидотний присмаку себе з ро…»

Але на цьому її думка вислизнула геть. Вона запала в глибокий, непробудний сон, з якого навіть невпинне смикання власних ніг і рук не могло її розбудити. Вона побачила багато сновидінь. Один сон про страшну пожежу, з якої, кашляючи і ригаючи, тікають люди, шукаючи собі будь-якого місця, де повітря ще залишилося чистим і прохолодним. Інший був про Бренду Перкінс, котра приходить до неї і віддає якийсь конверт. Ендрія його відкриває, і звідти лізуть безкінечною стрічкою рожеві пігулки оксиконтину.

Прокинувшись увечері, Ендрія не пам'ятала своїх снів.

Не пам'ятала вона також і візиту до неї Бренди.

— Ходімо до мого кабінету, — привітно запросив Великий Джим. — Чи хотіли б ви спершу чогось випити? Є кола, хоча, боюсь, вона тепла. Мій генератор заглух учора ввечері. Закінчився пропан.

— Але я гадаю, ви знаєте, де ви могли б його дістати, — сказала вона.

Він запитально здійняв брови.

— Там, де ви виробляєте метамфетамін, — пояснила вона терпляче. — Як я розумію, ґрунтуючись на записах Гові, ви варите його великими порціями. «Запаморочливі кількості», як він це визначив. Для цього потрібно багато газу.

Тепер, коли вона перейшла безпосередньо до справи, куди й подівся її нервовий переляк. Вона навіть отримувала свого роду холодне задоволення, дивлячись, як наливаються кольором його щоки і кров приливає до лоба.

— Я не маю уявлення, про що ви говорите. Я гадаю, ваша скорбота… — Він зітхнув, розводячи своїми товстопалими руками. — Давайте зайдемо. Обговоримо все, я допоможу вам заспокоїтись.

Вона усміхнулась. Те, що вона могла усміхатись, стало для неї відкриттям і допомогло їй уявити собі, ніби зараз на неї дивиться Гові — звідкілясь. І нагадує їй, щоб була обережною. Цієї його поради вона планувала дотримуватись.

На передній галявині Ренні серед опалого листя стояли два дерев'яних крісла «Адірондак» [279].

— Мені буде цілком зручно тут, — сказала вона.

— Справи я волію обговорювати всередині.

— А чи не воліли б ви побачити власне фото на першій сторінці «Демократа»? Бо я це можу вам організувати.

Він здригнувся так, ніби вона його вдарила, і на коротку мить вона побачила ненависть у тих його маленьких, глибоко втоплених, свинячих очицях.

— Дюк мене завжди не любив, тож я здогадуюсь, що його почуття могли природним чином передатися…

— Його ім'я було Гові!

Великий Джим підняв руки, немов кажучи, що нема резону сперечатися з деякими жінками, і повів її до крісел, що стояли лицем до Мілл-стрит.

Бренда Перкінс проговорила ледь не півгодини, з кожним своїм словом набираючись дедалі більше прохолодного гніву. Метамфетамінова лабораторія з Енді Сендерсом і, майже напевне, Лестером Коґґінсом у ролі мовчазних партнерів. Масштаби запаморочливі. Можливе місце її розташування. Розповсюджувачі середнього рівня, котрим обіцяна недоторканність взамін за інформацію. Грошові потоки. Як діяльність розрослася до такого рівня, що місцевий фармацевт уже не міг безпечно постачати необхідні інгредієнти і знадобився імпорт з-за океану.

— Сировина завозилася до міста на машинах з логотипами Біблійної компанії «Гідеон» [280], — сказала Бренда. — Гові прокоментував це так: «Розумні аж занадто».

Великий Джим сидів, дивлячись на мовчазну вулицю перед собою. Вона відчувала ту злість і ненависть, якою пашіло від нього. Немов жаром від пательні.

— Ви не зможете нічого з цього довести, — нарешті промовив він.

— Не має значення, якщо матеріали Гові опиняться в «Демократі». Це не зовсім те, як годилося б, але якщо й є хтось, хто розуміє такий обхідний маневр, то це саме ви.

Він махнув рукою.

— О, я певен, ви маєте якісь матеріали. Але мого підпису там нема ніде.

— Він є на документах «Таун Венчерз», — сказала вона, і Великий Джим гойднувся в своєму кріслі так, ніби вона раптом підскочила й зацідила його кулаком у скроню. — Компанія «Таун Венчерз», зареєстрована в Карсон-Сіті. А звідти, з Невади, гроші простежуються до Чунціна, фармацевтичної столиці Китайської Народної Республіки, — вона посміхнулась. — Ви вважали себе розумним, хіба ні? Таким розумним.

— Де ті документи?

— Я передала копію всіх матеріалів Джулії сьогодні вранці.

Уплутувати в це Ендрію було останнім, чого б їй хотілося. А розуміння того, що папка з документами перебуває в руках редакторки, може швидше зробити його смирнішим. Він міг уважати, що сам або удвох з Енді Сендерсом вони зможуть притиснути Ендрію.

— Інші копії існують?

— А як ви гадаєте?

Він хвильку поміркував, а тоді промовив:

— Я не вплутував у ці справи місто.

Вона на це промовчала.

— Це робилося на добро місту.

— Ви багато чого наробили на добро місту, Джиме. У нас та сама система каналізації, що була й у шістдесятому році, озеро Честер забруднене, діловий квартал агонізує… — тепер вона сиділа прямо, вчепившись у поручні крісла. — Ви лицемірний сучий трупний хробак.

— Чого ви бажаєте? — він дивився прямо перед собою на порожню вулицю. На скроні в нього смикалася товста жилка.

— Щоб ви оголосили про свою відставку. Влада перейде до Барбі, згідно з президентським…

— Я ніколи не піду у відставку на користь цього нікчемахи, — він обернувся лицем до неї. Він усміхався. Недоброю усмішкою. — Нічого ви не передавали Джулії, бо Джулія в маркеті, дивиться на бійку за харчі. Можливо, ви тримаєте папку Дюка десь під замком, але копію ви не передавали нікому. Ви спробували зайти до Роммі, потім спробували до Джулії, а тоді прийшли сюди. Я бачив, як ви йшли до міського майдану.

— Ішла, — погодилася вона. — І мала папку при собі.

А якщо сказати йому, де вона її залишила? Це означатиме поставити Ендрію в негарну ситуацію. Вона почала підводитись.

— Ви мали шанс. Тепер я йду.

— Інша ваша помилка полягає в тому, що ви вважали себе в безпеці на вулиці. На порожній вулиці. — Голос його звучав ледь не по-доброму, і, коли він торкнувся її руки, вона обернулася на нього поглянути. Він ухопив її за обличчя. І крутонув.

Бренда Перкінс почула різкий хруст, як ото бува гілка трісне під вагою заледенілого снігу, і слідом за цим звуком вона поринула в бездонну темряву, намагаючись встигнути погукати на ім'я свого чоловіка.