«Ілюстрована Історія України» - Грушевський Михайло Сергійович (бесплатные полные книги txt) 📗
Найбільш прикре було, що унеможливлено не тільки всяку громадську і політичну діяльність, але й обговорюваннє таких питань. Етнографічні, язикові чи історичні студії не могли захопити цїлої суспільности, і найбільш живі й енергічні елементи зневажливо покидали українство, бо воно здавало ся їм якимсь застарілим романтизмом. Ішли в росийські партиї, де була хоч видимість якоїсь живійшої дїяльности, смілі завдання і гострий риск небезпеки, що завеїди вабить смілих, а не було всього того в культурницьких гуртках росийського українства. І се власне надавало особливу ціну галицьким справам: на галицьким ґрунті, бодай хоч посередно, через органи преси, через особисті звязки можна було брати участь в відкритій партийній борогьбі, в політичній і громадській роботі.
128. Політичний рух в Галичині в 1890-х рр
1890—5 рр. були поворотними роками українського житя Галичини. За вісімдесяті роки, як я вже сказав, народовецький український рух дуже поширив ся між галицьким громадянством, запанував над ним і як звичайне в таких обставинах буває—притягнув до себе богато народу нейтрального, що йде за тим напрямом, який бере гору, хочби внутрішнім своїм змістом він був йому навіть зовсім чужий. Разом з тим як український напрям виступав все показнїйше, на зверх, як сильна політична партия, та проторював собі дороги в ширші народнї маси, — в самій середині його мусїв зазначити ся певний розлом, через велику неоднаковість тих елементів, які спинили ся тепер під одною спільною фірмою українського народовства.
Елементи більш поступові, що хотіли йти далі в тїснім союзі з поступовими елементами росийської України і разом з ними—з поступовими європейськими напрямами, бажали на украліськім національнім ґрунті передбачні і економічні відносини в дусї справжнього демократизму і соціалізму. Елементи більш помірковані і консервативні, священики і урядники та иньші представники буржуазних верств (між Українцями дуже невеликих), прийнявши національну форму—народню мову і до певної міри — українські національні традиції, бажали під сек) зверхністю заховати старий зміст житя, консервативний склад відносин, панованнє української національної церкви (уніатськоі в Галичині) і релігійну правовірність. На сім грунті виникає досить різка боротьба, що й вела ся при живій участи і навіть під сильними впливами росийських Українців. Сблизо Драгоманів, хоч не жив ч жінчині, через гуртки своїх однодумцив, людей більш енергічних і здібних, вів галицьке громадянство в напрямі і впливи його на серед селянства все більше зростали.
Рішучим моментом було, коли більш консервативна частина народовців в 1890 р., не без впливів і участи декотрих росийських Українців, розірвала політичний союз з Москвофілами, з котрими разом виступала в галицьким соймі й австрийськім парляментї против Поляків і правительства, — а війшла в порозуміннє з правительством, чи краще сказати-галицьким намісником (гр. Бадені). Поступо війша частина галицьких Українців уже перед тим відлучила ся від більш консервативних народовців і стала формувати ся в осібну партию, під назвою „радикалів". Коли ж проголошений був новий союз народовців з правительством, сї радикали різко виступили против нього і повели дуже енергічну агітацію против такої „угодової" політики народовців. Опозиція їх була справедлива, бо на ділї сей союз з правительством мав бути союзом Українців з правлящою польською шляхтою Галичини, а властиво і не союзом, а відступленнем від боротьби з шляхетським польським панованнєм за ціну деяких національних уступок, дуже дрібних як на таку принціпіальну справу (одна українська гімназія, одна українська катедра р унїверситетї й таке иньше). Кінець кінцем проводирі народовців, розглядївши, куди веде їх сей союз, та й уступаючи нагиску громадської думки, розірвали сю спілку, сю„угоду", і при нїй зістала ся тільки невеличка Група консервативно-клерикальна.
Загал народовців рішив стати в рішучій опозиції до польського пановання і до центрального правительства, що віддавало Галичину Полякам на поталу, за те що вони підтримували правительство в парляментї.
За прикладом радикалів народовнї рішили також іти як енергічнїйше в нарід, освідомляти його політичне, загрівати до боротьби за свої права та орі-анїзувати до участи в політичнім житю і політичній боротьбі. З сього власне погляду вплив радикалів на галицьке житє був дуже важний, що він не давав народовцям пересувати ся на право, куди їх тягли консервативні й клерикальні елементи, а вів бодай середнею лїнїєю між сим консервативним і радикальним напрямом. В 1900 р. народовці навіть постановили формально злити ся до купи з радикалами, прийнявши поступові і соціальні домагання радикальної програми, заразом перейменували отсю обеднану партию на „національно-демократичну". Розуміеть ся, само приймленнє радикальної програми не зробило сих народовцїв справжнїми поступовцями, в дусї радикальнім; праві елементи не стратили своїх впливів і нераз потім аж до останнього часу тягнули до угодових порозумінь з правительством та польськими правителями. Але все таки лївійші елементи галицького українства стримували народовцїв від занадто різкого і відкритого маршу направо, до котрого тягнуло їх праве крило.
Кінець кінцем, як то звичайно буває, боротьба і конкуренція напрямів незвичайно оживили галицьке житє протягом девятьдесятих і девятьсотих років. Національне і політичне усвідомленнє вийшло з громадок інтелігенції, обхопило широкі круги, маси народні, навчило їх пильнувати своїх прав, бороти ся за свої економічні, культурні і національні інтереси, доходити їх своїми силами, єдністю, організацією.
Опозицийний напрям, котрим повели галицьке громадянство поступові українські течії, в противність старшому, правительственному народовству 1848—1850-х рр., мав власне той незвичайно користний вплив, що відзвичаїв галицьких Українців чекати якихось благодатей від правительства чи когось иньшого, навчив будувати свою долю, своє житє власними силами і засобами, та йти пробоєм, не оглядаючи ся, яке вражіннє роблять їх змагання на сильних і владущих.
Те що здобуло галицьке українство протягом останніх десятиліть, воно осягнуло власними силами, своєю організацією і боротьбою против усяких ворожих перешкод, які ставило польське панованне всіми своїми величезними засобами. Маючи по своїй стороні центральче правительство, в своїх руках тримаючи всю державну управу і краєне самопорядкуваннє, роспоряджаючи величезною земельною власністю всякими грошевими і культурними засобами.
129. Культурний і національний зріст Австрийської України
Осягнемо за останні два десятиліття справді богато.
В сфері національної культури насамперед треба зазначити—сотвореннє української науки, про яку стало можна серіозно говорити тільки з сього часу, з тої організованої роботи, яку повели учені згуртовані в 1890-х роках коло львівського товариства імени Шевченка, в 1892 р. переміненого на наукове товариство, а в 1898 зреформованого на взірець академій наук. Його видання дуже скоро звернули на себе увагу дослідників і українська наука здобула собі право горожанства в науковім світї. Не зважаючи на дуже убогі підмоги з фондів державних і краєвих, товариство розвинуло велику видавничу і організаційну діяльність, про яку чверть віка перед тим нїхто не посмів би й думати.
В парі з сим виступило також домаганнє українського університету. Правительство обіцяло його ще в 1848 р., але потім се все забуло ся разом з иньшими обіцянками, львівський університет захопили Поляки, а Українцям зістало ся лише кілька катедр з українськими викладами. Тодї з кінцем 1890-х рр. вони стали добивати ся оасновання другого, осібного українського університету; в 1900-х рр. Ся справа стала незвичайно гострою, раз у раз викликаючи сильні заворушення на унїверситетї, на котрі чуйно відзивали ся найширші круги громадянства, й останніми часами український університет став черговою справою української політики, так що здобуте його мабуть дуже не далеке.
