Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі (читать книги бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
— Я змушую людей боятися, щоб ти як і раніше мав можливість наполягати на своїй сліпоті і впиватися своєю впертістю. Ми з Річардом врятували від загибелі всіх людей, що населяють Серединні Землі, включаючи і вас, людей Тіни, — так невже ми не заслужили якщо не допомоги, то хоча б простої подяки?
Вона замовкла. Чандален повільно відійшов до поручнів і пробігся пальцями по полірованій поверхні. Коли він заговорив, голос його був незвично м'який:
— Ти бачиш в мені впертого. І я в тобі теж. Може, нашим батькам варто було навчити нас тому, що люди часто роблять те, що роблять, не з упертості, а тому, що бояться за тих, кого зобов'язані захистити. Може бути, нам треба намагатися бачити один в одному не ворогів, а людей, що роблять все можливе, щоб врятувати свій народ. Тінь усмішки торкнула її губи.
— Можливо, Чандален зовсім не так сліпий, як я думала. Боюся, і мій погляд повинен стати гостріше, щоб я змогла бачити в тобі людину честі, яким ти і є.
Чандален стримано посміхнувся і кивнув.
— Річард-з-характером недурний, — сказав він і, перехилившись через перила, подивився вниз, на перший поверх, — якщо говорив, що вибрав би Чандалена, щоб Чандален захищав його спину в бою.
— Ти маєш рацію, — тихо сказала Келен. — Річард не дурний.
— І до того ж він пожертвував собою, ставши твоїм чоловіком. Адже якби тобі довелося вибирати чоловіка, ти, безумовно, вибрала б чоловіка з Племені Тіни, тому що ми дуже сильні. — В його голосі прозвучала гордість. — І, ймовірно, ти вибрала б мене, тому що тобі потрібен найсильніший. Річард врятував мене.
— Дуже шкода, що така доля уявляється тобі настільки жахливою, — з натягнутою посмішкою сказала Келен.
Чандален підійшов до неї. Деякий час він дивився їй в очі, а потім почав розв'язувати стрічку на правому передпліччі. Знявши кістяний ніж, він простягнув його Келен.
— Дід буде гордий, що захищає тебе, жінку Племені Тіни.
— Чандален, я не можу його прийняти. У ньому дух твого діда.
Не звертаючи уваги на її слова, він почав прив'язувати ніж до лівого передпліччя Келен.
— Дух мого батька зі мною, і зі мною моя сила. Ти битися за людей Тіни.
Дідусь хотів би бути поруч з тобою в цій битві. Ти надаєш йому честь.
Він зав'язав вузол, і Келен гордо підняла голову.
— Це велика честь для мене, Чандален.
— Це добре. Тепер твій обов'язок — боротися так само, як бився мій дід, і захищати своїх людей. Усіх своїх людей. — Він узяв її праву руку і приклав до ножа. — Поклянись, що завжди будеш вірна цьому обов'язку.
— Я вже присягнулася захищати людей Тіни і всі народи Серединних Земель. Я боролася і буду боротися за всіх вас.
Але мисливець не відпускав її руку:
— Поклянись Чандалену.
Вона придивилася в його суворе обличчя і сказала:
— Клянуся.
Чандален посміхнувся і дбайливо поправив її накидку, яку зрушив, щоб прив'язати ніж.
— Коли Чандален побачить Річарда-з-характером, він подякує йому за позбавлення від долі стати чоловіком Матері-сповідниці. Я бажаю йому удачі, бо він, як і я, захищає людей Тіни. Так говорив Птахолов.
Келен підняла з підлоги накидку Чандалена.
— Одягни. Я не хочу, щоб ти замерз. Тобі ще належить провести мене до Ейдіндріла.
Він кивнув і, накинувши шкуру на плечі, знову подивився на двері.
— Хтось побував тут після того, як вороги пішли. Келен насупилася:
— Чому ти так думаєш?
— Навіщо ти закриваєш двері після того, як оглянеш кімнату?
— З поваги до померлих.
— Коли ми прийшли, двері були зачинені. Ті, хто гвалтував жінок, не стали би цього робити. У них поваги немає. Двері закрив хтось інший, хто був тут до нас.
Келен теж подивилася на двері, зважуючи його слова.
— Напевно, ти правий. — Вона похитала головою. — Вони не стали б закривати двері.
Чандален знову перехилився через перила, дивлячись на сходи.
— Навіщо ми тут?
— Я повинна була дізнатися, що сталося з людьми.
— Ти бачила це зовні. Навіщо ми прийшли в цей будинок?
Келен опустила очі.
— Тому що я хочу дізнатися, чи вбита королева. Чандален подивився на неї через плече.
— Вона щось для тебе означає?
— Так, — відповіла Келен, відчуваючи, як б'ється серце. — Ти звернув увагу на статуї біля входу?
— Чоловік і жінка? Келен кивнула.
— Жінка — це її мати. Моя мати була сповідницею. Чоловік — це батько королеви. Король Вайборн. Він був і моїм батьком.
Чандали здивовано зігнув брову:
— Ти — сестра королеви?
— Зведена сестра. — Зібравшись з духом, Келен почала підніматися по сходах. — Давай подивимося, чи тут вона. Потім можна буде йти далі, в Ейдіндріл.
Біля входу в королівські покої Келен зупинилася, намагаючись вгамувати посилене серцебиття. Вона не могла змусити себе відкрити двері. В покоях стояв огидний сморід, але Келен не звернула на це уваги.
— Залишся тут, а я подивлюся, — запропонував Чандален.
— Ні, — відповіла Келен, — я повинна побачити своїми очима.
Вона потягнула за ручку, але двері виявилися замкненими. Втім, в замковій щілині стримів ключ. Келен торкнулася обпалююче холодного металу.
— Це і є замок, про який я тобі казала, — сказала вона і, вийнявши ключ, показала його Чандалену. — А це ключ. — Вставивши ключ на місце, вона повернула його тремтячими пальцями. — Якщо у тебе є ключ, ти можеш відімкнути замок і відкрити двері.
Той, хто замкнув двері, зробив це з поваги до королеви.
Вікна в королівській приймальні були цілі, і меблі — теж. Втім, тепліше від цього в кімнаті не було, зате смерділо так, що Келен і Чандален ледь не задихнулися.
Вся приймальня була заляпана людськими екскрементами. Вони були всюди: на килимах, на столах, навіть у каміні, не кажучи вже про оксамитові кріслах і дивани.
Намагаючись дихати крізь хутро на накидках, Келен і Чандален, обережно ступаючи, пройшли в королівську опочивальню. Там було ще гірше — просто нікуди поставити ногу. Тут були вимазані навіть стіни, а на королівському ліжку височіла ціла смердюча піраміда. Якби все це не замерзло, в кімнаті не можна було б перебувати ні секунди.
Але трупів, на щастя, тут не було. Королеви не було в палаці.
Список підозрюваних в голові у Келен скоротився до одного рядка.
— Кельтонці! — Прошипіла вона. Чандали був ошелешений.
— Навіщо вони це зробили? Хіба вони діти, які не знають, як себе вести?
Озирнувшись наостанок ще раз, Келен стрілою вилетіла в коридор, знову замкнула двері і зробила нарешті перший глибокий вдих.
— Це послання, — сказала вона, відсапавшись. — Знак презирства до тих, хто тут жив. І до людей, і до того, що їм належало. Переможці намагалися принизити переможених всіма способами, які могли придумати.
— Принаймні твоєї зведеної сестри тут немає. Келен поправила накидку і тугіше затягнула ремінець на комірі.
— Зате там є це.
Вона почала спускатися по сходах і поверхом нижче зупинилася, щоб ще раз поглянути на закриті двері. Чандален стояв поруч.
— Треба йти до воріт, — сказала Келен. — Пріндін і Тоссідін, напевно, вже повернулися.
— Хіба це не викликає в тебе гніву? — Сам Чандален готовий був вибухнути від люті.
Тільки зараз Келен усвідомила, що на обличчі її знову маска сповідниці.
— Навряд чи мені варто показувати свій гнів прямо зараз. Але коли прийде час, ти побачиш його, обіцяю.
30
У маленькому глинобитному будиночку неподалік від пролому в стіні міського муру Келен дивилася, як Чандален розводить вогонь в невеликій ямі для багаття.
— Погрійся, — сказав він, — а я піду зустріну Пріндіна і Тоссідіна.
Він вийшов. Келен скинула накидку і сіла ближче до вогню, хоча розуміла, що якщо зігріється зараз, то потім буде мерзнути ще більше. Вона простягла руки над полум'ям і відчула, як по тілу починає розливатися тепло.
У будинку було всього дві кімнати, але для когось вони становили більшу частину світу. Келен озирнулася. Стіл розламаний, зате важка груба лава в кутку вціліла. Рваний одяг, зім'яті олов'яні миски, розбита прядка. Три котушки з нитками втоптані в долівку.
