Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
Другій пункт з тих, що звернув на себе увагу при переговорах — се справа „старшого”. Житомирський проєкт, як і ухвала 1614 р., говорив просто тільки, що старший їх має бути „з королївської руки” 10). Козаки хотїли виразного зазначення, що сей старший має бути не іменований правительством, а вибраний військом і тільки затверджений урядом. Особливо виразно се зазначено в декларації козацькій, тим часом як декларація комісарська не висловляєть ся так докладно, може бути що й навмисно, так що в її стилїзації можна розуміти старшого іменованого, а не вибраного 11).
Инші справи полишено, як в давнїйших постановах: козаки будуть пробувати на своїх звичайних місцях, не виходячи на волость; не будуть зачіпати ся з сусїднїми державами, і т. д. 12).
Козацьку деклярацію підписали як старшини козацькі: Петро Кунашевич на той час війська й. к. м. запорозького гетьман рукою своєю, Богдан Балика, Харлик Свиридович, Іван Мамаєвич асавул війська й. к. м. запорозького, Лаврентий Пашковський писар війська й. к. м. запорозького, Станїслав Костжевский, Ян Міровский. Деклярація писана по польськи — але ми маємо її тільки в копії.
Сойм, на котрий мала вислати своїх делєґатів козачина для порішення тих ріжних питань, мав зібрати ся під весну 1618 р. Таким чином кілька місяцїв мали потягнути ся відносини statu quo. Але сим соймом безпечно козаки не мали причини журити ся, як і постановами комісії, з огляду на обставини, в яких сї постанови укладали ся. Тодї як вели ся переговори над Росю, королевич Володислав ішов з невеличким військом під Смоленськ, щоб своєю появою підогріти кандидатуру свою на московський трон, поки надтягнуть сильнїйші війська. Конфедерація незаплаченого війська затримала його на зиму в Вязмі, і супроти браку засобів і слабких надїй на соймові кредити роблять ся всякі заходи коло того, щоб притягнути до участи в московській кампанїї в можливо більших розмірах козацьке військо, як одиноку силу, яка могла бути зараз, моментально змобілїзована, щоб витягнути кампанїю і королевича з того багна, в якім так сумно він застряг 13). Сим також, між иньшим поясняєть ся та вирозумілість, яку показав до козацьких ґрімас, їх „річей і фантазій” старий їх ворог Жолкєвский, відповідаючи „гладко і людяно” на їх „горді й надуті листи” й усякими способами пильнуючи обійти конфлїкт. Так само обережно ставив ся супроти козаків і сойм. Не хотячи уступити нї в чім серіознім, „искупував время”. Не маємо звісток, чи посилали козаки своїх делєґатів у тих справах, які відложили до рішення сойму, чи сойм мав перед собою тільки акти комісії, предложені Жолкєвским. Але се властиво не зміняє річи. Не хотїли зразити козаків, з якими саме тодї вели ся переговори про похід у Московщину, а з другого боку — не хотїли зробити скільки небуть серіозних уступок козачинї; тому пущено справу в нову проволоку. Соймова ухвала „про низових козаків”, повторивши стереотипові жалї на „козацьку своєволю” і шкоди, які терпить від них українська шляхта і польська полїтика загранична, рішила, що для доведення козацької справи до кінця має бути вислана нова комісія, і вона разом з гетьманом має порішити все — ті спірні питання, які з попередньої комісії пішли до сойму 14). Був се очевидний викрут, бо справа була вияснена осїннїми переговорами аж занадто добре, і сойм найлїпше міг оцїнити, як далеко можна було піти в уступках козацьким бажанням. Але в даний момент він не вважав можливим висловити своїх гадок відкрито, по попереднїй науцї, яку дали козаки своєю абстіненцією під час останньої турецької кампанїї. Правительству ж, королю і його повірникам доконче хотїло ся притягнути козачину до московської війни. Сойм, дуже неприхильний московським плянам короля, дав рік часу на полагодженнє відносин з Москвою і майже нїяких коштів до провадження війни (тільки оден звичайний побор). Отже треба було хапати ся, щоб попробувати ще вирвати у фортуни щось, і вся надїя була на козачину.
Кінчила ся постанова погрозами на козаків, як би вони знову ходили на море або иньшим способом зачіпали ся з сусїднїми державами. Але крім погроз ухвалив сим разом сойм і дещо більш реальне: постановлено добити ся від козаків, щоб попалили свої човни, в яких вони ходили на море, а за се виплатити їм відшкодовання 6000 золотих 15). Гроші сї навіть були виплачені коронним підскарбієм. Чи дійшли до рук козаків, се не знаю — може. Але призначена козакам річна платня — дарма що така убога — і сим разом виплачена не була, і сим одним козаки могли вважати себе морально розвязаними з усїх обовязків і обмежень вложених на них останньою комісією — так само як і попереднїми.
Примітки
1) Pisma c. 215.
2) Унїверсал сей звісний з пізнїйшої копії, кінця XVII в., і виданий з неї в Кіев. Старинї 1883 кн. V с. 145. В стилїзації його деякі річи здають ся минї підозрілими, вони може бути й поправлені. Але думаю, що через се нема причин вважати непевним імя гетьмана і дату документа — вони мабуть походять з автентичного прототипу.
3) Pisma c. 276 (лист з Яруги, 16/IX).
4) Pisma c. 285.
5) Унїверсал Жолкєвского до київської шляхти з Білої Церкви, 23/X н. с. — Матеріали до гетм. Сагайдачного ч. 16.
6) Napisali do mnie list hardy i nadety, biorac sobie za krzywde, zem sie z Pawoloczy ruszyl ku Bialey Cerkwie, a daiac mi znac, ze ku mnie pomykala.
7) Pisma c. 285, 288, 311.
8) Pisma c. 313-5.
9) В деклярації комісарській говорило ся про новоприбувших в останнїх трох роках, в деклярації — тільки двох, і при тім докладнїйше означено, що се міщане; се мабуть також обмежало і зменьшувало число тих, що мали бути виключені з війска.
10) Z ramienia jego kr mci.
11) В деклярації козацькій: a starszego z ramienia jego krol. mci, pana naszego mciwego i pana hetmana koronnego teraz i na potym be dacego, ktoryby z wojska naszego godny i do tego sposobny przez nas samych [a od] nikogo inszego obrany, a przez jegomci pana hetmana koronnego potwierdzony byl (слова в ломаних скобках додав я по констексту — в друкованім текстї їх бракує). В деклярації комісарській : deklarawoli (козаки), ze starszego z ramienia jego krol. mci pana naszego i od hetmana koronnego danego, jako niegdy bywal Oryszowski i insi, radzi przy sobie miec chca, ktoryby z wojska ich sposobny byc mial obrany. Стилїзація козацької деклярації звучить як свідома поправка неясного тексту комісарської деклярації.
12) Pisma zolkiewskiego: c. 311-5 житомирський проєкт, с. 515-8 деклярація комісарів з датою 28/Х; с. 318-322 деклярація козацька, з датою 30/X. Деклярація комісарів також в Архиві Ю. З. Р. III. І ч. 41.
13) Бракувало не тільки грошей, але і матеріалу на військо, як пише Жолкєвский: Аlес у о ludzi sluzebnych nie tak lacno, lubo by to y pieniadze byli: wygynelo ich niemalo przez te woloskie niepotrzebne woyny, potracili konie y rystunki: patricii zas opuscili sluzbe oyczyzny; ubodzy chocby chcieli, sposobu y dostatku nie maia.
14) Volum legum. II c. c. 157.
15) Pisma c. 314.
КОЗАЦЬКІ ПОХОДИ НА МОРЕ В РР. 1613-7 І КОМІСІЇ ПОЛЬСЬКІ: ПОЛЇТИКА КОЗАЦЬКА, ТАКТИКА СТАТОЧНЇЙШИХ. САГАЙДАЧНИЙ ЯК РЕПРЕЗЕНТАНТ ЇЇ. БІОҐРАФІЧНІ ЗВІСТКИ ПРО САГАЙДАЧНОГО, ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКИ, ТРАДИЦІЯ ПРО НЬОГО.
Постанови комісій з останнїх лїт, соймові дебати і конституції виявляли зовсїм виразно задушевні бажання польського правительства і шляхетських кругів що до козачини. Звести козачину до невеличкої пограничної сторожі, в числї одної тисячі — як проєктувала комісія 1617 року, віддати її в повне і абсолютне роспорядженнє польської воєнної адмінїстрації, зігнати з „волости”, позбавити власної юрисдикції, обчистити з усїх прикмет соціального фактора, суспільної опозиції — яким власне завдячала вона свою стихійну силу і свій незвичайний зріст останнїх лїт — така була ся задушевна думка польських кругів. Проєкт комісарських постанов 1617 р. (житомирський) і пізнїйші дебати соймові показували її зовсїм виразно 1); тільки досї річпосполита, зайнята ріжними війнами, не маючи свобідного війська на приборканнє козачини, навпаки — ще потрібуючи козацького війська для помочи, не могла своїх бажань здїйснити на практицї, перевести в житє своїх ухвал і комісарських постанов. Але було се, очевидно, тільки питаннєм часу та поправи полїтичних обставин. І провідники козачини мусїли се розуміти зовсїм ясно.
