Декамерон - Боккаччо Джованни (читать книги бесплатно txt) 📗
? Добре єси зробила, жінко, ? каже тоді чоловік, ? бо то була б велика ганьба, якби тут когось убито; а мессер Ламбертуччо негаразд учинив, що аж до нашого маєтку за тим утікачем увігнався. А де ж той юнак?
? Не знаю, пане, ? одказує жінка, ? не знаю, куди він сховався.
Тоді лицар гукнув:
? Де ти? Вилазь, не бійся!
Леонетто чув усе те і доброго набрався за сей час страху, тож не треба йому було прикидатись наляканим. Тепер він виліз із своєї криївки.
? Що там у тебе з мессером Ламбертуччом? ? спитав у нього лицар.
? Мосьпане, ? одповів юнак, ? я сном-духом нічого не знаю: або він божевільний, або, може, взяв мене за когось іншого. Я йшов собі по дорозі недалеко од вашого палацу, а він, як побачив мене, зараз схопився за кинджал і крикнув: «Смерть тобі, зраднику!» Я не питав у нього нічого, а скоріш давай тікати; тут я й порятувався, дякуючи Богові та сій от пані.
? Не бійся ж тепер нічого, ? мовив лицар, ? я допроваджу тебе додому живого-здорового, а ти вже потім із ним якось порозумієшся.
Повечерявши разом з юнаком, лицар дав йому коня під верх і провів його в Флоренцію до самого дому. А юнак, навчений своєю коханкою, ще того вечора розмовився потаємне з мессером Ламбертуччом: так улаштував із ним справу, що лицар ніколи не дізнався (хоч про те й ходили скрізь поголоски), яку штуку встругнула йому жінка.
Оповідка сьома
Лодовіко освідчується в коханні мадонні Беатріче; вона посилає свого мужа Егана в своєму одязі в сад, а сама злягається з Лодовіком, котрий, уставши, іде в сад і лупцює Егана
Усе товариство дивувалось кмітливості мадонни Ізабетти, про яку розказала Пампінея, але Філомена, котрій король велів оповідати далі, сказала:
? Любії мої подруги, зараз я розкажу вам історійку про одну жінку, котра, гадаю, була не менш од тієї кмітлива й спритна.
То знайте ж, що жив колись у Парижі один флорентійський шляхтич, котрий, зубожівши, укинувся в купецтво, і так йому в торгівлі погодила фортуна, що незабаром він тяжко розбагатів. Був той шляхтич жонатий і мав сина-одинака, якого він назвав Лодовіком. А щоб хлопця од свого купецтва знову до шляхетства повернути, не хотів батько його до котроїсь своєї крамниці дати, а послав на службу до французького короля, щоб він там між іншими родовитими юнаками лицарської науки та звичаю набирався.
Як був він там на королівській службі, сталося якось, що в розмову юнаків, між котрими був і Лодовіко, встряло кілька лицарів, що повернулись якраз од Гробу Господнього. Річ зайшла про найславніших красунь Франції, Англії та інших країв; тоді один із тих лицарів сказав, що, скільки він пройшов світу, ніде й ніколи не бачив жінки такої вродливої, як мадонна Беатріче, дружина Егана де Галуцці {248} з Болоньї. Решта його товаришів, що теж були з ним у Болоньї і бачили ту жінку, погодились із його думкою. Коли почув теє Лодовіко, який досі не був ні в кого закоханий, так йому закортіло ту красуню побачити, що він уже ні про що інше й думати не міг. Твердо вирішив юнак поїхати до Болоньї, щоб на неї подивитись, а коли б вона йому сподобалась, то й на довший час там лишитись. От сказав він батькові, що хоче поїхати до Гробу Господнього, і з великою бідою дістав у нього на те дозвіл.
Юнак подався до Болоньї під прибраним іменням Анікіно, і так йому повелося, що вже другого дня по приїзді в місто він побачив ту даму на врочистому святі. Вона здалась йому ще кращою, ніж він собі уявляв, і він так палко в неї закохався, що поклав не виїздити з Болоньї, поки не доб'ється її любові. От і став він розкидати думкою, як би йому того доскочити; перебравши всякі способи, вирішив юнак, що найкраще буде стати на службу до її чоловіка (а він тримав багато челяді); тоді, може, він зумів би якось свого досягти.
От продав він свої коні, влаштував якнайкраще своїх людей, наказавши, проте, щоб вони до нього не признавались, а сам зійшовся ближче з господарем заїзду і сказав йому одного дня, що охоче став би на службу до якогось пана, якби трапився підходящий. На те сказав йому господар:
? Ти якраз підійшов би одному тутешньому шляхтичеві на ймення Егано. Він тримає багато слуг і любить, я знаю, таких вихованих, як ти. Я поговорю з ним про се.
Як же сказав, так і зробив: пішов до Егана і поєднав йому Анікіна на превелику радість юнакові.
Живучи в Егановому домі, Анікіно мав змогу часто бачити його дружину і став служити своєму панові так щиро й ревне, що той дуже полюбив його і нічого не робив без його ради, оддавши йому під заряд усі свої справи. Раз якось поїхав пан на пташині лови, а Анікіно зостався дома. Мадонна Беатріче, яка хоч і не догадувалась про його кохання, та вподобала слугу за хороші манери й поведінку, сіла грати з ним у шахи. Анікіно, бажаючи приподобитись дамі, навмисне програвав їй, і робив се так непомітно, що пані мала з того велику втіху. Покоївки панині, побачивши, що вона грає, порозходились одна по одній, і Анікіно, лишившись із мадонною Беатріче на самоті, тяженько зітхнув. Пані подивилась на нього і спитала:
? Що тобі, Анікіно? Досадно, що я виграю?
? Мадонно, ? одказав Анікіно, ? причина моїх зітхань значно більша.
Тоді пані й каже:
? То скажи ж мені яка, коли ти мене любиш.
Як почув Анікіно, що кохана просить його одкритись, «коли він її любить», то зітхнув іще тяжче, а мадонна Беатріче почала ще дужче наполягати, щоб він їй признався, чому так зітхає.
? Мадонно, ? сказав Анікіно, ? боюсь я, що вам, може, прикро буде те почути; та ще, боронь боже, комусь іскажете.
? Не бійся, ? одмовила пані, ? прикро мені не буде, і вір, що зроду нікому того не скажу, хіба що сам побажаєш.
? Ну, раз ви вже так мені прирікаєте, ? сказав Анікіно, ? то я признаюсь вам по щирій правді.
Та й розказав їй, мало не плачучи, хто він ісправді такий, що чув про неї, де і як у неї закохався і чого став на службу до її чоловіка, а потім почав благати її покірно, щоб вона зглянулась на нього, коли може, щоб уволила його палке потаємне бажання, а коли ні, то нехай хоч дозволять йому залишитись у себе на службі і любити її здалеку.
О, болонська крове, яка ж ти ніжна й тендітна! Як же тебе не хвалити в такій притузі! Зроду не любила ти сліз і зітхання, завше здавалась на щирі прохання, завше корилася владі кохання! Слів не стає, щоб уславить тебе по заслузі!
Поки Анікіно говорив, пані дивилась на нього пильно. Вона дала повну віру його словам, і в її душі такий зустрічний пломінь загорівся, що вона теж зітхнула не раз та й не два, а зітхнувши, промовила:
? Анікіно мій любий! Май певну надію! Знай же, що ні дарунки, ні обіцянки, ні лестощі різних лицарів та синьйорів, що залицялись і залицяються до мене, ніколи ще не розворушували в моїм серці кохання, а ти за сей короткий час так поробив своїми словами, що я вже більше тобі, аніж самій собі належу. Гадаю я, що ти і геть-то заслужив моєї любові, і я тобі її прирікаю: ти потішишся нею ще сієї ночі. А для сього от що треба зробити: приходь до моєї кімнати опівночі, двері будуть незамкнені; ти знаєш, з якого боку я сплю, тож як прийдеш, торкни мене, якщо я спатиму, і розбуди ? тоді дістанеш нагороду за ніжну любов, що віддавна голубиш у своїм серці. А щоб ти мені дужче повірив, я дам тобі в завдаток поцілунок.
По сій мові пригорнула його до себе й поцілувала ніжно, а він її.
Поговоривши отак із дамою, Анікіно розстався з нею і пішов робити свої справи, з радісною нетерпливістю чекаючи ночі. Тим часом Егано повернувся втомлений із полювання, повечеряв і зразу ж пішов спати; незабаром лягла й жінка, зоставивши, як обіцяла, двері незамкненими. В призначену годину прийшов Анікіно; тихенько вступивши в кімнату, він замкнув двері зсередини й підійшов до ліжка з того боку, де лежала пані; поклав їй руку на груди ? аж вона не спить. Як почула пані, що він тут, схопила його обіруч за руку і, міцно тримаючи її, доти вертілась у ліжку, доки не розбудила мужа, а розбудивши, сказала йому:
