Декамерон - Боккаччо Джованни (читать книги бесплатно txt) 📗
І давай вона, як чоловіка дома не було, туди-сюди нишпорити, той мур оглядаючи, аж гульк ? і справді в одному закутку щілина знайшлася; пильно вона в тую щілину зазирала й побачила (хоч і не багато що було видно), що по тім боці якась кімната. «От, ? думає вона собі, ? якби то була Філіппова (молодого б то сусіди) кімната, то півділа, вважай, уже зроблено!» А так подумавши, веліла покоївці своїй, що паниному лихові спочувала, розвідати нишком, що і як, і справді виявилось, що в тій кімнаті спав той юнак сам-один. Жінка часто підходила до тої щілини і, коли чула, що Філіппо був дома, кидала крізь ту дірочку камінці та трісочки і добилась того, що юнак звернув на те увагу. Як він підійшов з того боку, щоб подивитись, у чому річ, жінка тихенько покликала його. Він упізнав її голос і одгукнувся; вона ж, користаючи з нагоди, одкрила йому небагатьма словами свою душу. Зраділий юнак розколупав мур із свого боку ширше, але так, щоб воно було не дуже й помітно: тут вони частенько розмовляли вдвох і подавали собі руки крізь ту відтулину, але далі, через пильний догляд ревнивого чоловіка, годі було щось зробити.
Тим часом надійшло Різдво, і жінка сказала чоловікові, що хотіла б (коли він дозволить) сходити в перший день свята до церкви посповідатись і причаститись, як то годиться всякій душі християнській. А ревнивець і питає в неї:
? А які ж у тебе є гріхи, що ти хочеш сповідатись?
? Як то? ? заперечила жінка. ? Невже ти думаєш, що як держиш мене під замком, то я вже й свята? Ба ні, і в мене є гріхи, як у всякої живої людини, та перед тобою сповідатись я не думаю, бо ти ж таки не піп.
Сії слова збудили в серці ревнивого підозру; поклавши дізнатись, які гріхи скоїла жінка, він прибрав уже на те у думці спосіб і сказав, що дозволяє їй іти на сповідь, тільки не в яку церкву, а в їхню каплицю, і щоб сповідалась вона або в самого капелана, або в того священика, якого він сам призначить; нехай же сходить завтра раненько та зразу й додому вертається. Жінка почала вже догадуватись про його підступ, але нічого, сказала, що так і зробить.
У перший день святок жінка схопилась рано-вранці, убралась і пішла до тої каплиці, що сказав чоловік. Ревнивець устав іще раніше за неї і був уже в каплиці; домовившись із капеланом, що він має робити, накинув на себе швиденько довгу попівську рясу з відлогою, що затуляє обличчя (наші священики часом такі носять), зашушкався в неї та й сів на криласі. Тим часом прийшла до церкви жінка й покликала капелана; той вийшов і, почувши, що вона хоче сповідатись, сказав, що не зможе її вислухати, але пришле їй зараз іншого душпастиря, і справді прислав їй того ревнивця, йому ж на лихо. Увійшов той новоявлений душпастир урочисто; та хоч було ще не досить світло і він насунув каптура на самі очі, щоб краще заличкуватись, жінка таки впізнала його і сказала собі подумки: «Хвала Богові, що мій ревнивець у попи постригся, розкажу ж я йому і луччої, й гіршої ? нехай має, чого шукає». А сама підійшла до нього, мов і не вона, і приклякнула біля його ніг.
А ревний наш ревнивець, щоб жінка його з мови не впізнала, ще й камінців у рота взяв, бо з виду, як йому здавалось, він так перемінився, що годі його вгадати. Як почала жінка свою висповідь, то сказала спершу, за ким вона замужем, а потім, між іншим, призналась, що кохається з одним священиком, котрий щовечора приходить до неї ночувати. Як почув те ревнивець, то мов хто йому ножа в серце дав; якби не кортіло йому вивідати геть-чисто все, то кинув би сповідь та й пішов.
? Як то? ? спитав він у жінки, погамувавши себе. ? Хіба муж не спить із вами?
? Ба ні, панотче, спить, ? одказала жінка.
? То як же, ? спитав ревнивець, ? може спати з вами священик?
? Панотче, ? одказала жінка, ? мабуть, він знає якесь характерство, що аби тільки до клямки торкнувся, будь-які двері перед ним розчиняются. Він сам мені говорить, що як підійде до дверей моєї кімнати, то спершу каже замову, щоб чоловік заснув, а як чоловік засне, тоді одчиняє двері й лягає до мене в ліжко; такого ще не було, щоб се йому не вдалось.
? Се не гаразд, добродійко, ? рече тоді ревнивець. ? Треба вам се діло покинути.
? Як же мені його, панотче, покинути, ? каже жінка, ? коли я його страх як люблю?
? Коли так, ? каже ревнивець, ? то я не даю вам розгрішення.
? Дуже мені шкода, ? одповідає жінка, ? я прийшла сюди не для того, щоб брехати; якби могла од сього діла одстати, я б вам так і сказала.
? І мені вас жаль, ? рече сповідник, ? бо бачу я, добродійко, що ви свою душу марно загубите. Та я вже про вас подбаю ? буду читати особливі молитви про спасіння душі вашої, може, Господь порятує вас. Час до часу посилатиму я до вас свого служку, щоб дізнатись, чи ті молитви вам помагають, як помагатимуть, то буду ще молитись і ще.
? Не робіть сього, панотченьку, ? сказала жінка, ? не присилайте до мене в дім нікого, бо муж у мене такий ревнивий, що вб'є собі в голову, ніби той посланець приходить до мене у якійсь лихій справі, і я тоді цілий рік од нього промитої години не матиму.
? Не бійтеся, добродійко, ? одказав ревнивець, ? я так усе влаштую, що ви про те од нього й слова ніколи не почуєте.
? Ну, коли так, ? каже жінка, ? то нехай, про мене. Висповідавшись і діставши, нарешті, розгрішення, жінка встала й пішла слухати службу. А ревнивець у превеликому горі скинув із себе, сопучи, рясу і повернувся додому, думаючи про те, як би застукати священика з жінкою та дати їм обом по добрій повній. Як прийшла жінка з церкви, зараз постерегла по виду чоловіковому, що вона йому добрі святки справила, а чоловік силкувався якомога приховати од неї те, що він зробив і що він, як йому здавалось, узнав. Задумавши провартувати наступну ніч біля дверей дому, підстерігаючи, поки прийде священик, він сказав жінці:
? Я піду сьогодні вечеряти в одне місце і там, мабуть, заночую; тож замкни добре ті двері, що од улиці, на сходах і в своїй кімнаті та й лягай собі спати, коли захочеш.
? Чи так, то й так, ? одказала жінка.
А сама, вигодивши хвильку, підійшла до тої відтулини в мурі й подала умовлений знак; коли Філіппо його почув, підійшов зразу до щілки. Вона розповіла йому, що зробила вранці і що сказав їй чоловік в обід, а тоді сказала:
? Я певна, що нікуди він не піде, а буде вартувати надворі біля входу; тим постарайся прийти до мене через дах на горище, то й побудемо собі вдвох.
? Мадонно, ? одповів урадуваний юнак, ? все зроблю як слід.
Коли настала ніч, ревнивий чоловік сховався нишком із зброєю в придомку, що стояв у дворі, а жінка веліла добре позамикати всі двері, особливо ті, що на сходах, щоб чоловік не зміг дістатись нагору. Молодий сусіда вельми зручно прокрався в дім, як домовлявся з господинею, і ліг із нею на постелі на превелику обопільну радість і втіху; перед світом він повернувся потаємне до себе. А невтішний ревнивець стояв усю ніч на холоді, не ївши, не спавши, біля входу та чекав того священика із зброєю в руках. Перед світом його почало хилити на сон, і він пішов спати в той придомок. Коло дев'ятої години він устав ? вхідні двері дому були вже відімкнені, ? увійшов до себе в дім, нібито з гостей вернувся, і поснідав. Через деякий час прислав до жінки хлопчика (нібито служку того духівника, в якого вона сповідалась), щоб спитав, чи приходив до неї той, що вона знає. Жінка дуже добре знала, чий то посланець, і сказала, що сеї ночі він до неї не приходив, додавши, що як і далі так діло піде, то вона, може, й забуде його, хоч їй те й не зовсім до мислі. Що ж вам сказати далі? Не одну ніч і не дві провартував ревнивець під дверима, щоб того священика-характерника застукати, а жінка тим часом із коханцем утішалась. Нарешті чоловік не міг уже далі терпіти й спитав у жінки, поглядаючи на неї згрізна, що вона говорила душпастиреві, коли була в нього на сповіді. Жінка одповіла, що не скаже, бо не годиться. Тоді ревнивець промовив:
? Я добре знаю, окаянна, що ти йому говорила! Ану ж, признавайся мені зараз, як звати того попа, що ти з ним любишся і що приходить до тебе щоночі ночувати, бо таке слово знає, а не признаєшся, то жили тобі переріжу!
