Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗
кими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пи-
лявцями, здійснює облогу Львова і оточення Замостя.
У ході війни Хмельницький створив дисциплінова-
не, добре організоване військо, основу якого складали
16 полків, очолюваних полковниками Філоном Джа-
56
лалієм, Максимом Нестеренком, Іваном Гирею, Дани-
лом Нечаєм, Іваном Богуном, Михайлом Кричевським,
Мартином Небабою, Максимом Кривоносом та іншими.
Наприкінці 1648 року величезна територія України
була звільнена з-під влади Польщі і на початку січня
1649 року Хмельницький урочисто в'їхав у Київ. Горо-
дяни вітали гетьмана, а православне духовенство про-
голосило його новим Мойсеєм, який врятував свій народ
від польського полону. В Україні почалося утверджен-
ня нових козацьких порядків і органів влади.
Навесні 1649 року в наступ пішли поляки. Однак
польське військо під проводом коронного гетьмана Яре-
ми Вишневецького (1612-1651) перебувало у фортеці
міста Збарожа в облозі козаків, а військо короля Яна ІІ
Казимира (1609-1672) було оточене під Зборовом, нині
Тернопільскої області. Перемога в битві під Зборо- вом 15-16
серпня була очевидна, але кримський хан Іслам-Ґірей ІІІ
(1604-1654), підкуплений польським королем, зрадив
57
Хмельницького. Хмельницький змушений був почати пере-
говори з поляками, які за- вершилися 18 серпня 1649 року
Зборовським договором. Згідно з ним козацький реєстр
обмежувався до 40 тисяч, польській шляхті поверталися всі
маєтності.
Король Речі Посполитої
Ян ІІКазимир (1609-1672).
58
в Україні і селяни знову ставали кріпаками польських
поміщиків. Це викликало обурення селян і українська
сторона не мала наміру виконувати умов договору.
У 1651 році почався новий етап війни. Її розв'язали
поляки. Вирішальна битва відбулася 28 червня — 10
липня 1651 року на Волині під Берестечком. У цій битві
Хмельницький зазнав тяжкої поразки. Причиною було
зрадництво татар, які, не бажаючи розгрому поляків і
посилення України, в вирішальний момент битви за-
лишили поле бою і силою затримали при собі Хмель-
ницького. Після Берестецької битви між польсько-
шляхетським урядом і Хмельницьким 28 вересня 1651
року в місті Білій Церкві було укладено договір. За ним
в Україні відновлювалася польсько-шляхетська влада,
польській шляхті поверталися маєтності, козацький
реєстр скорочувався до 20 тисяч, козацькою територі-
єю визнавалося лише Київське воєводство, гетьман по-
збавлявся права дипломатичних зносин з іншими дер-
жавами і зобов'язувався розірвати воєнний союз із
кримським ханом. Щоб уникнути кріпацтва, козаки і
селяни тисячами тікали за межі Речі Посполитої8 і се-
лилися вільними козацькими слободами на малозасе-
лених землях, які стали називатися Слобідською Укра-
їною (територія теперішньої Харківської області).
Хмельницький не збирався виконувати ганебні Бі-
лоцерківські умови. 1—2 червня 1652 року польське
військо було вщент розгромлене неподалік гори Ба-
тіг на Поділлі. Перемога під Батогом дала можливість
скасувати умови Білоцерківського договору, і козаць-
кі війська зайняли всю територію, підвладну їм до Бе-
рестецької битви.
59
У тривалій війні з Польщею Хмельницький побуду-
вав незалежну суверенну Українську державу, яка була
визнана Європою. Щоб захистити нову державу від зов-
нішніх посягань, потрібний був могутній постійний і над-
ійний союзник. Тому Хмельницький почав переговори з
російським царським урядом. 18 січня 1654 року в Пе-
реяславі відбулася рада, на якій було ухвалено рішен-
ня про те, що Україна входить під протекторат російсь-
кого царя. Правове і політичне становище України було
визначене підписаними у Москві Березневими стат-
тями 1654 року. Україно-російська угода передбачала
об'єднання України з Росією на конфедеративній основі.
В Україні зберігалась існуюча система влади та управ-
ління, її право на зовнішні зносини. Росія зобов'язува-
лась допомагати Україні в боротьбі проти зовнішнього
ворога. Оригінальні документи договору давно загубле-
ні, збереглися лише неточні копії та їх переклади. Але
навіть ці копії були сфальсифіковані царським урядом.
Договір 1654 року став поворотним пунктом у по-
дальшій історії України, Росії, Польщі і Кримського
ханства. Наприкінці 18-го століття Україна (1781) та
Кримське ханство (1783) перетворилися на провінції
Росії, Польща ж у результаті трьох поділів (1772, 1793,
1795) між Росією, Австрією та Пруссією зникла з кар-
ти Європи.
Наприкінці життя Хмельницький усвідомив, що
союз із Росією був помилкою. Він помер 6 серпня 1657
року від інсульту і був похований в Суботові в Іллінсь-
кій церкві. Хмельницький увійшов в історію як творець
незалежної України після більш ніж 300-річної відсут-
ності української державності.
60
ІВАН СІРКО
(між 1605 та 1610 — 1680)
кошовий отаман Запорізької Січі
То не вітер в полі грає,
Не орел літає —
Ото Сірко з товариством
По степу гуляє!
Народна дума
Славнозвісний
кошовий
отаман Запорізького війсь-
ка, видатний полководець і
козацький лицар Іван Дми-
трович
Сірко
народився
між 1605 та 1610 роками,
за одними відомостями на
Поділлі, за іншими — в мі-
стечку Мерефі на Харків-
щині, ймовірно, в козаць-
кій родині.
У Мерефі в нього були
хата
і
млин.
Відомо,
що
у
Сірка
і
його
дружини
Софії
було
дві
дочки
і
двоє
синів.
Сам Сірко не господарював, бо все життя, починаю-
чи з молодих літ, перебував на Запоріжжі, зрідка від-
відуючи родину. У школі Сірко не навчався, тому був
неписьменний. Службу в Січі розпочав звичайним ко-
заком, але природжений розум, дотепність, філігран-
61
не володіння зброєю, незвичайна відважність і диво-
вижна винахідливість у бойових діях швидко виділили
62
його серед запорожців. Багато років Сірка обирали ко-
шовим отаманом Запорізької Січі (1663-1668,
1673-
1680).
За свідченням сучасників, Сірко був людиною над-
звичайних військових здібностей. Літописці Самови-
дець9, Граб'янка10 і Величко11 називають його великим
ватагом, славетним кошовим отаманом, порівнюючи
з Ганнібалом12, Чінгізханом13
і Тамерланом14. Автор
«Історії запорізьких козаків» Дмитро Яворницький15
підрахував, що Сірко брав участь у 55 битвах і в усіх,
крім однієї, здобув перемогу. Козаки любили непере-
можного отамана, вважали його своїм батьком, склада-
ли про нього пісні, думи, перекази та легенди, наділяли
надприродними властивостями. Запорожці вірили, що