Елементарні частинки - Уельбек Мішель (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений TXT) 📗

У вересні 1972 року Мішель перейшов до другого класу ліцею в Мо. Анабель була в третьому, вона мала залишитись у колежі на рік довше. З ліцею він повертався поїздом, потім з Еблі — на мотовозі. До Кресі він зазвичай приїжджав о 18.33; Анабель чекала на нього на вокзалі. Вони блукали удвох вуличками міста. Іноді, досить рідко, заходили у кафе. Тепер Анабель знала, що рано чи пізно Мішель захоче обійняти її, пестити її тіло, перетворення якого вона відчувала. Вона чекала цієї миті без нетерпіння, але й без страху: вона цілком довіряла йому.

Якщо головні риси сексуальної поведінки природжені, то механізм приведення їх у дію визначається обставинами перших років життя, особливо це стосується птахів та ссавців. Нагальну потребу в попередніх тактильних контактах відчувають, мабуть, собаки, кішки, пацюки, морські свинки і макаки–резуси (Масаса mulatta). У самця пацюка відсутність у дитячому віці контакту з матір’ю призводить до дуже серйозних порушень у статевій поведінці, зокрема в загальмованості в процесі залицяння. Якби від цього залежало його життя (до речі, багато в чому воно справді залежало від цього), Мішель навіть тоді не зміг би поцілувати Анабель. Увечері, коли він з портфелем у руці виходив з мотовоза, вона так раділа, побачивши його, що буквально кидалася на шию. Тоді на якусь мить вони завмирали у блаженному паралічі і тільки після цього починали розмову.

Брюно теж навчався в ліцеї Мо і теж у другому класі, але в іншому; він знав, що його мати мала ще одного сина, від іншого батька; більше він нічого не знав. Матір він бачив дуже рідко. Двічі під час канікул він гостював на її віллі в Кассі. Вона приймала в себе багато молодих людей, які з’являлись і зникали. Мандруючі хлопці. Ті, кого преса зазвичай називає «хіпі». По суті, вони не працювали: поки жили у Жанін, вона їх утримувала; своє ім’я вона змінила на Джейн. Отже, вони жили на прибуток клініки пластичної хірургії, що була заснована її колишнім чоловіком, тобто, врешті–решт, паразитували на бажанні деяких жінок, які мали відповідні гроші, боротися з неминучим зів'яненням та вродженими вадами зовнішності. Хіпі хлюпалися у бухточках голими. Брюно відмовлявся зняти плавки. Сам собі він здавався білястим, низьким, відразливим та гладким. Нерідко його мати пускала когось із хлопців у своє ліжко. Їй вже було сорок п’ять, її груди ослабли і трохи обвисли, але риси обличчя все ще були неймовірно вродливими. Брюно тричі на день охоплювала спокуса. Округлості молодих жінок були такі близькі, доступні, часом його відокремлювало від них менше метра, проте Брюно дуже добре розумів, що шлях до них для нього закритий: інші хлопці були вищими, міцнішими, засмаглішими. Через багато років Брюно дійшов висновку, що коло малих буржуа, світ держслужбовців та чинуш невисокого рангу набагато терпиміше та привітніше, воно більш відкрите, аніж середовище молодих маргіналіє, якими були в той час хіпі. «Можна так вирядитися, наче ти з респектабельних, — утішав себе Брюно, — і тоді вони приймуть тебе. Для цього мені досить придбати костюм, сорочку, краватку — на все франків 800 має вистачити, якщо купувати в «С&А» під час розпродажу; а потім всього–на–всього й треба, що навчитися зав’язувати краватку. Втім, ще залишається така проблема, як автомобіль — фактично єдина проблема в житті представника середнього класу; але її теж можна розв’язати: взяти кредит, попрацювати кілька років, розрахуватись, і все. А ось прикидатись маргіналом мені немає ніякого сенсу: я вже не такий молодий, не вродливий та не дуже й cool [8].Волосся в мене рідіє, поступово я товстішаю, а старішаючи, ставатиму все більше чуттєвим та неспокійним, все більше страждатиму від виявів зневаги та ворожості. Отже, мені бракує природності, тобто я не достатньою мірою тварина — ось найбільш непоправна вада: хоч би що я казав, робив, купував, я ніколи не зможу виправити це, адже така вада вирізняється всією безвихідністю природної потворності». З найпершого приїзду до матері Брюно зрозумів, що хіпі ніколи не приймуть його; він не був та й не мав жодної надії стати привабливим самцем. Ночами йому снилися гарні оголені груди. Тоді ж він почав читати Кафку. Спочатку він відчув холод, приховане зледеніння; через кілька годин після того як дочитав «Процес», він усе ще відчував себе обважнілим, знесиленим. Він раптом усвідомив, що цей уповільнений, таврований соромом світ, де живі істоти блукають, зіштовхуючись у космічній порожнечі, проте якась близькість між ними ніколи не можлива, точнісінько відбиває його внутрішній світ. Холодний, тягучий. Якщо десь існувало тепло, воно приховувалося в єдиному гарячому місці — між ногами в жінки; але це джерело тепла було недосяжне.

Ставало все більш очевидним, що справи Брюно йшли зовсім кепсько: в нього не було друзів, дівчата лякали його, і все його отроцтво — одна жалюгідна поразка. Усвідомивши це, його батько відчув, як на нього навалюється все зростаюче відчуття провини. На Різдво 1972 року він наполягав на зустрічі зі своєю колишньою дружиною, щоб обговорити проблему. Під час розмови з’ясувалося, що зведений брат Брюно навчається в тому ж ліцеї, теж у другому класі (тільки в іншій групі) і що вони ніколи там не зустрічалися; цей факт дуже зачепив його, як огидна ознака сімейного руйнування, в якому вони обоє були винні. Вперше виявивши волю, він вимагав, щоб Жанін відновила спілкування зі своїм другим сином, спробувала виправити те, що ще можна було виправити.

Жанін не мала ілюзій щодо почуттів, які бабуся Мішеля могла мати до неї; проте все було значно гірше, ніж вона собі уявляла. Ледве вона припаркувала свій «порше» перед особнячком у Кресі–ан–Брі, як стара вийшла звідти з господарською сумкою в руках. «Я не можу перешкодити вам побачитися з ним, адже він ваш син, — заявила вона різко. — Я йду по магазинах, повернуся за дві години, я хочу, щоб до цього часу вас тут уже не було». І вона пішла.

Мішель був у своїй кімнаті; вона штовхнула двері і зайшла. Вона хотіла обняти його, але щойно вона простягла до нього руки, як він відскочив на цілий метр. Підростаючи, він ставав разюче схожим на батька: те ж саме тонке біляве волосся, таке ж обличчя з чіткими лініями та виступаючими вилицями. Вона привезла йому в подарунок програвач та кілька дисків «Роллінг стоунз». Усе це він узяв, не сказавши жодного слова (платівки потрощив через кілька днів, але програвач зберіг). Його кімната була дуже акуратною, жодної афіші на стінах. На відкидній дошці секретера лежала розгорнена книжка з математики. «Що це?» — спитала вона. «Диференціальні рівняння», — стримано відповів він. Вона хотіла поговорити про його життя, запросити його на канікули; все це здавалося цілком неможливим. Вона обмежилася лише повідомленням про наступний візит брата; він погодився. Навіть години не минуло, як вона тут, а мовчання вже затягувалось, аж ось із садочка пролунав голос Анабель. Мішель кинувся до вікна, гукнув їй, щоб вона підіймалася нагору. Жанін устигла мигцем глянути на дівчину, що входила в садову хвіртку. «Твоя подружка гарненька…» — кинула вона, ледь скрививши губи. Це зауваження Мішель сприйняв як удар хлиста; його обличчя спотворилося. Прямуючи до свого «порте», Жанін зіштовхнулася з Анабель і зазирнула їй в очі; у погляді Жанін можна було прочитати ненависть.

У ставленні до Брюно бабуся Мішеля не відчувала ворожості; на її думку, надто загальну, але в цілому вірну, він теж став жертвою цієї протиприродної матері. Отже, Брюно звик відвідувати Мішеля щочетверга. Він сідав на мотовоз у Кресі–ла–Шапель. Щоразу, коли була нагода (а нагода була майже завжди), він сідав навпроти якоїсь молоденької пасажирки. Здебільшого дівчата сиділи, закинувши ногу на ногу, або ж блузка була прозора, або ще щось… Він сідав не прямо навпроти, а скоріше по діагоналі, але часто на тій же лаві, метра за два. Він збуджувався вже з першого погляду на довге волосся, біляве або каштанове; вибираючи собі місце, проходячи між рядами, він відчував, як під плавками посилювався біль. Сідаючи, він одразу діставав з кишені носову хусточку. Треба було лише розкрити папку для паперу, покласти її на коліна, і все. Іноді дівчина розсувала ноги саме в ту мить, коли він діставав свого члена, йому навіть не потрібно було торкатися себе: він випускав струмінь, ледве побачивши перед очима її трусики. Хусточка була потрібна для безпеки, здебільшого він вивергав сім’я безпосередньо на сторінки своєї папки: на рівняння другого ступеня, таблиці видів комах, статистики з вуглевидобутку в СРСР. Дівчина продовжувала гортати журнал.