Елементарні частинки - Уельбек Мішель (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений TXT) 📗
Перші кошти в результаті голосування були виділені постановою ЮНЕСКО у 2021 році, команда вчених під керівництвом Хюбчеяка одразу ж узялася до роботи. Правду кажучи, з наукової точки зору користі від нього було мало, зате він був надзвичайно ефективний у тій сфері, яку можна визначити як «зв’язки з громадськістю». Фантастична швидкість, з якою були одержані перші результати, не могла не вражати, лише пізніше стало відомо, що насправді багато дослідників з числа найпалкіших прихильників чи просто прибічників руху «людського потенціалу» у своїх лабораторіях в Австралії, Бразилії, Канаді та Японії почали цю роботу вже давно, не чекаючи, коли ЮНЕСКО дасть дозвіл.
Створення першої істоти, першого представника нової розумної раси, зробленої людиною «за своїм образом і подобою», здійснилося 27 березня 2029 року, день у день — рівно через двадцять років після зникнення Мішеля Джерзінські, і хоча у складі групи не було жодного француза, синтез був проведений в лабораторії Інституту молекулярної біології в Палезо.
Природно, що телевізійна ретрансляція з місця події набула величезного резонансу, який залишив далеко позаду навіть ажіотаж, викликаний прямою трансляцією перших кроків людини на Місяці шістдесят років тому липневої ночі 1969 року. Упереджуючи репортаж, Хюбчеяк виголосив коротку промову, в якій з властивою йому жорстокістю заявив, що людство повинне пишатися тим, що воно стало «першим у межах відомого нам Всесвіту родом тварин, який самостійно підготував умови для власного витіснення».
Нині, майже через півстоліття дійсність достатньою мірою підтвердила пророче значення слів Хюбчеяка і зробила це з таким надміром, якого він і сам не передбачав. Деякі особини попередньої раси все ще існують, головним чином у регіонах, які тривалий час перебували під впливом традиційних релігійних доктрин. Але відсоток їх розмноження з року в рік зменшується, і нині їх вимирання видається незворотним. Всупереч усіляким песимістичним прогнозам таке згасання роду проходить мирно, незважаючи на окремі акти насильства, кількість яких весь час зменшується. Навіть дивно бачити, з якою покірністю, лагідно і, може статися, з таємним полегшенням люди сприйняли невідворотність свого зникнення.
Ми живемо, розірвавши останні зв’язки, які пов’язували нас із людством. За людськими мірками, ми живемо щасливо, ми повністю усунули сили, нездоланні в очах людей: егоїзм, гнів, жорстокість, ми живемо зовсім іншим життям. Наука і мистецтво все ще існують у нашому суспільстві, але гонитва за істиною і красою, не підхльостувана, як раніше, батогом власної пихи, вже не має такого животрепетного характеру. На людей стародавньої раси наш світ справляє враження справжнього раю. Втім, нам і самим іноді доводиться — правда, в дещо гумористичному плані — називати себе «богами», про що люди колись так мріяли.
Історія не зникла, вона настійно необхідна, вона владарює, і її влада не підлягає сумніву. Але крім неухильної відданості фактам історії, наш твір, запропонований читачеві, покликаний наостанок висловити повагу тому нещасливому і відважному роду, який нас створив. Цей багатостраждальний і підлий рід, не дуже відрізняючись од мавп, однак несе в собі благородні сподівання. Хворобливий, сповнений протиріч, ревнитель індивідуалізму, розбишкуватий, безмірно егоїстичний, здатний іноді на шалені вибухи насильства, рід цей уже ніколи не перестає вірити в добро і любов. Більше того, він уперше в історії знайшов у собі мужність сприйняти ідею можливості власного зникнення шляхом самоподолання, а через декілька років зумів здійснити на практиці цю ідею. І тепер, коли згасають його останні представники, ми вважаємо за доцільне висловити йому — роду людському — свою повагу, останню повагу, спомин про яку згодом теж зникне, і все ж таки необхідно, щоб така повага, принаймні хоча б один–єдиний раз, була висловлена. Цей твір присвячується Людині.
