Кінець світу. Том 2. Пiсля… - Базів Василь (книги онлайн бесплатно TXT) 📗
Саме так усе це виглядало, і вам дають можливість це побачити, відчути, пережити, осмислити нетлінними засобами мистецького перевтілення. Бо життя — коротке, а мистецтво — вічне. Воно переносить людину у стан Вічності, де немає ні часу, ні простору, і не важливо, яке це мистецтво — вершинний спектакль чи геніальна книга.
А друга потужна моя власна рефлексія — танцювальний одяг майя. Якби мені показали відеозапис цього дійства, я би подумав, що воно відбувається не посеред джунглів Юкатану, а біля підніжжя бескидів Карпат.
Вишивка — от без чого майя уявити не можна. Від того дня, як біля підніжжя співучої піраміди у Чечен Іці я купив вишивку храму Кукулкана, і далі по всіх мандрівних дорогах я не зустрів жодного тубільця, який би не був прикрашений вишивкою. Особливо виразно виглядають офіціантки у тутешніх ресторанах — їхні сукенки прикрашені мереживом не лише навколо шиї, а й до самого долу. Там майже немає незаповненого тла — суцільне мереживо з ниток, суцвіття яких витворює рукотворну гаму краси, від якої очей не відведеш.
У них немає одягу без вишивки — от яка штука, і це відкриття, як ніхто інший, має усвідомити якнайглибше саме українець! Ми чомусь — теж такі самі! І за цією ментальною прикметою майя ближчі нам, українцям, аніж сусіди поляки чи росіяни, приміром, які вишивок особливо не культивують і з нас навіть, ковзаючи по землі у своїх кирзаках, кепкують.
Чому так? Улюблена тема дослідників: майя як галактичні блукальці тільки на Юкатані сконцентровано себе проявили, чи висадилися вони й на інших континентах — у Єгипті, біля Тибету і ще багато де могли жити? А може, не випадково саме українцю з–поміж інших, аж надто інтелектуально крутих націй було дано розгадати їхню навіть не те що мову, а душу, їхній генетичний код чи навіть код галактичний?
Дивлячись, як ці юкатанські «гуцули» витинають своїх «коломийок», я думав про те, що нічого у цьому гармонійному і прекрасному світі не буває випадковим.
А смисловий фінал днини у моєму житті на тему майя я би зобразив так: під’їжджає до мене із пропозицією проїхатися на велосипеді–таксі майя, що зветься Ернесто. Я йому по дорозі щось розповідаю про Ернесто, але Хемінгуея, його тезку, а відтак наш ровер мало не б’ється колесом об стіну. Піраміда!
Вона тут — найвища на Юкатані. Впирається у небо. Місто називається — Коба. Як і тисячу літ тому. Як і Київ був таким же на ймення міленіум років назад.
Піраміда Коба знаменна не тільки рекордною висотою — по ній можна ходити. Підніматися вгору. Аж до неба!
І сотні мурашок людських на моїх очах це роблять. Сходами — вперед і вище! І не дивися вниз, як учив мене тато, коли я ліз на черешню.
Але попробуй тут зійти на вершину: сходини ті, рукотворно–пірамідальні — близько метра висоти. Тут не розженешся. На чотирьох треба вилазити на кожну наступну сходинку, кам’янисто–бриласту.
Я додряпався до середини. Важко фізично, мушу признатися. Тим паче, що треба ж вертатися з неба на землю, а це, як казав унизу Ернесто, набагато важче. Можна за милу душу зірватися із цієї карколомної драбини.
А чого дряпатися? Може, й досить. Посередині зупинюся. Між Землею і Небом. Тут добре думається. Що ж то з нами діється? Із моєю отою близькою і дорогою, але неначе трохи схибленою ріднею, що зветься людством.
ЛЮДСТВО
ЯК БАГАЦЬКО НАС Є!
У селі сталася новина: у сім’ї Кумарів народився син. Назвали його Наргіс. Сталося це 31 жовтня 2011 року. Місце події — село Маллі, що в Індії.
І що тут такого? Подумаєш, новина, навіть не загально–сільського, а не більше ніж внутрісімейного масштабу.
Та ні. Новина — глобального масштабу. Раніше такі події траплялися раз у сотні тисяч років, а тепер ситуація різко змінилася, але все–таки...
Річ у тому, що новонароджений — семимільярдний мешканець планети Земля.
Вітали ювілейну дитину зі всіма почестями. От тільки достеменно невідомо, чи зробив це ще один хлопчина, котрий святкував два тижні перед тим свій день народження. Йому виповнилося 12 років. Теж фігура планетарна, хоча треба добряче глобус крутнути, щоб знайти його рідне помешкання. Я колись був там. На околицях, у горах, лежить сніг, а в самому місті можна загоряти.
Місто це відоме з часів принца Австро–Угорської імперії, у якій жили мої дідусі і бабусі. Звідси розпочалася
Перша світова війна. Це столиця Боснії і Герцеговини — Сараєво.
А сараєвець Аднан Невіч — 6–мільярдний мешканець Землі.
Хлопці ввійдуть в історію, хоча у цьому заслуга усього людства та його ударників на репродуктивній ниві. Але я звертаю увагу на головне, глобально–феноменальне: між ними — лише 12 років. Від шостого до сьомого мільярда людство йшло трохи більше десяти років.
До першого мільярда людство йшло 250 000 років. 250 тисяч і 12 років. Ростемо ж ми, гей!
До другого мільярда доповзли за сотню літ — протягом усього XIX століття. А вже третій здолали протягом віку Ісуса Христа — за 33 роки.
Відтак, якщо вивести середнє арифметичне, кожне поповнення на мільярд здійснюється саме за 33 роки. Але, підкреслюю, в середньому, бо динаміка зростає у геометричній прогресії.
До речі, коли Спаситель відкупляв людство, було того людства якихось дві сотні мільйонів — трохи більше, ніж нинішня вимираюча в імперському похміллі Росія.
Якби довелося жити у той час, коли Нестор–літописець вважав би мене своїм предтечею, а Ярослав Мудрий не мовчав би у бронзовій незворушності навпроти вікон моєї київської квартири, а із притаманною йому мудрістю вів би Україну до Європи крізь Золоті Ворота, тоді нас, землян, було 300 мільйонів. Шість Україн чи одна п’ята Китаю.
Переді мною унікальна турнірна таблиця — у якому році скільки нас було. Мені, ясна річ, нетерпеливиться знайти рядок навпроти року Божого 1955–го, найважливішого для мене за всі 4 мільярди років існування планети Земля, бо це дата мого приземлення тут у черговому житті. 2 781 208 967 землян вітали мою появу на світ. Себто було на віртуальних уродинах майже три мільярди душ мінус майже півтора раза населення Російської Федерації. Не тодішньої, а нинішньої. За півстоліття з гаком моєї тимчасової, але прекрасної мандрівки цією улюбленою голубою планетою, тобто протягом прожитого уже мого життя, на моїх очах стало, як відомо, із не цілих трьох — уже більше семи мільярдів сучасників.
Далі я наведу вам когорту дуже цікавих лідерів із дуже промовистого показника — Саудівська Аравія, США, Росія, Південна Корея, Індія, Велика Британія, Туреччина, Франція, Китай. Це держави, які мають найбільший відсоток у ВВП не на охорону здоров’я, тобто збереження того, почасти хворобливого, людства, а на армію, тобто на те, щоб у випадку чого нищити це двоноге гарматне м’ясо сотнями мільйонів, як це було у минулому, двадцятому столітті, яке станом на аналогічний період, тобто на 12–й рік, спокійно собі дрімало, а потім бабахнуло двома вселенськими бойнями — світовими війнами.
Але то марна справа. Наведу інший громогласний перелік — Токіо, Делі, Мумбай, Сан–Паулу, Дакка, Мехіко, Нью–Йорк, Калькутта, Шанхай, Карачі, Лагос, Кіншаса, Пекін, Маніла, Буенос–Айрес, Лос–Анджелес, Каїр, Ріо–де–Жанейро,
Стамбул. Найбільші мегаполіси планети, які переступили давно 10–мільйонну планку. Якщо пролетіти літаком над цими мурашниками у погожу погоду, це я стверджую із власного досвіду, можна зримо, картинно і феноменально відчути, що таке людство! Рій несосвітенний.
Це в Україні кудись зникають мільйони народонаселення, а на планеті, щоб ви знали, — навпаки.
ЩОСЕКУНДИ НАС СТАЄ
НА ТРОЄ БІЛЬШЕ!
«Демографія — це доля», — сказав французький філософ Огюст Конт.
Тотальна конкуренція — економічна, мілітарна, наукова, культурна, спортивна — у цьому, власне, й полягає основний смисл взаємин між державами у всі часи. Але є змагання, у якому людство виступає єдиною командою у ймовірному галактичному суперництві із поки ще невідомими нам позаземними цивілізаціями. Змагання це — розмноження людства на цій планеті.
