Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (электронные книги бесплатно .TXT) 📗
Те, що відбувалося з ними далі, виходило за межі життєвого досвіду Дженнсен, за межі її здатності аналізувати. Дівчина знала одне: зараз вона намагається виконати свою мрію — жити вільно. Вони металися по залах слідом за лунаючими криками, по стежці, позначеній купами мертвих тіл, потім проникли в саме серце Палацу сповідниць, де не було зовнішніх вікон, де повітря було тихе і похмуре. Темні тіні в залах та кімнатах, куди практично не проникало світло, накладали на те, що відбувається, якийсь страхітливий відбиток.
Після перенесеного шоку та жаху Дженнсен відчувала себе непогано. Навіть нав'язливий голос говорив тепер звідкись здалеку. Через деякий час після чергової пригоди дівчина з подивом усвідомлювала, що вона здійснювала, і дивувалася можливості виносити таке на власних плечах.
Пройшовши черговий коридор, вони виявили кілька дюжин солдат, що стовпилися в напівтемряві маленької кімнати — закривавлених, але живих.
З ними були чотири сестри і Джеган, задиханий, проте міцно тримаючий в руках закривавлений меч. Дженнсен підбігла і зустрілася з ним поглядом. В чорних очах імператора не було ні страху, ні горя, які очікувала побачити Дженнсен, — тільки лють і рішучість.
— Ми вже дуже близько, дівчинко. Не втрать той ніж і не прогав свій шанс.
Себастян вирішив перевірити інші двері і розставити охорону. Кілька людей, підкоряючись його мовчазним жестам, кинулися в різні боки.
— Ваше превосходительство, нам потрібно вибиратися звідси.
Джеган похмуро глянув на Дженнсен:
— Ти в своєму розумі?
— Нас тут рознесуть на шматочки! Тут всюди мертві солдати. І навіть сестри з розпоротими животами…
— Подумаєш, магія! — Люто посміхаючись, сказав він. Дженнсен не відповіла на цю посмішку:
— Ваше превосходительство, ви повинні вибратися звідси перш, ніж вас уб'ють.
Посмішка зникла, змінившись лютою злобою.
— Це війна! Як ти думаєш, що таке війна? Війна — це смерть. Зараз вони вбивають нас, але я поверну їм борг із лихвою! Якщо у тебе кишка тонка, то чому б тобі і не втекти, підібгавши хвіст? Але більше я ніколи не попрошу тебе про допомогу.
Дженнсен хитнула головою:
— Я не втечу. У мене є причина, щоб залишитися тут. Мені хочеться лише одного: щоб ви пішли звідси.
Щоб Орден не втратив ще й вас слідом за братом Наревом.
Імператор спалахнув від огиди:
— Телячі ніжності!.. — Він повернувся до своїх людей. — Половина — взяти кімнату праворуч. Решта — залишитися зі мною. — Джеган махнув мечем перед лицями чотирьох сестер. — Дві зі мною, дві з ними. І не розчаровуйте мене.
Після цього солдати і сестри розділилися на дві групи. Половина відправилася в кімнату праворуч, а інша пішла за імператором. Себастян зробив жест Дженнсен, дівчина приєдналася до нього, і вони рушили по задимленому залу слідом за імператором.
— Ось вона! — Заревів Джеган. — Тут! Сюди! А потім пролунав настільки потужний вибух, що підлога зникла з-під ніг Дженнсен, і вона розтягнулася на весь зріст. Приміщення наповнилося полум'ям, оскільки понеслися по повітрю, відскакуючи від стін. Схопивши дівчину за руку, Себастян встиг сховатися в глибокій ніші. Потік летячих уламків пронісся мимо.
Люди в залі волали від болю. Від цих криків у Дженнсен по спині поповзли мурашки. Слідом за Себастяном дівчина рвонулася крізь густий дим туди, звідки лунали стогони. У задимленому залі практично нічого не було видно, проте незабаром вони наткнулися на людські тіла. Деякі солдати були ще живі, але перебували в такому стані, що було ясно: довго вони не протягнуть. Агонія їх була страшна.
У пошуках імператора Дженнсен і Себастян пробиралися по місцю кривавої різанини, по коліно усипаному уламками меблів. І, нарешті, серед розбитого паркету, перевернутих стільців і розщеплених столів виявили його.
Стегно Джегана було розрізано до кістки. Поруч, притиснувшись спиною до стіни, стояла сестра.
— О Творець, прости мене… О Творець, прости мене… — шепотіла вона тремтячими губами. Побачивши ввійшлих, вона прошепотіла: — Будь ласка, допоможіть мені…
З її носа забулькала кривава піна.
Сестра стояла зовсім близько до імператора. Мабуть, вона захищала Джеганя чарівним екраном, що відбивав будь-які летячі предмети, і тим врятувала йому життя. А тепер сама билася в смертельній агонії.
Себастян поліз під плащ, дістаючи щось. Злетіла сокира. З гучним звуком лезо врізалося в стіну і завмерло. Голова сестри зі стуком впала на підлогу і покотилася по курному щебеню.
Себастян ривком висмикнув сокиру зі стіни. Повертаючи її на місце, він зустрівся поглядом з Дженнсен. Та з жахом дивилася в його холодні блакитні очі.
— Якби ти опинилася на її місці, тобі б захотілося, щоб я звільнив тебе від таких страждань?
Дженнсен не могла ні відповісти йому, ні вгамувати тремтіння. Вона повернулась і впала на коліна поруч з Джеганем. Вона знала, наскільки сильний біль той повинен відчувати, але імператор, здавалося, навіть не помічав зяючої рани, хоча і знав, що користі від ноги тепер мало. Рукою він намагався з'єднати краї рани, але кров продовжувала литися струмком. Дженнсен не вміла зцілювати і не знала, що в такому випадку потрібно робити. Одне було ясно: потрібно негайно зупинити кров.
Лице імператора було покрито шаром пилу і поту. Джеган вказав мечем кудись в інший кінець залу.
— Себастян, це вона! Вона була поруч! Я майже зловив її! Не дай їй втекти!
Інша сестра в запиленому сірому вовняному платті пробиралася до них через руїни, мимо стогнучих солдатів, спотикаючись в напівтемряві.
— Ваше превосходительство! Я тут! Я вас чую! Я тут! Я допоможу!
Тримаючись рукою за важко дихаючі груди, Джеган кивнув:
— Себастян! Не дай їй втекти! Вперед!
— Так, ваше превосходительство! — Себастян подивився, як сестра незграбно перелазить через розбитий стіл, і поклав руку на плече Дженнсен. — Залишся з ними. Вона захистить і тебе, і імператора. Я повернуся.
Дженнсен потягнулася, щоб схопити його за рукав, але Себастян вже був далеко. По дорозі він зібрав уцілілих солдатів, і вони тут же розчинилися в темряві. Дженнсен відчула, як самотньо їй стало в компанії з голосом, імператором і сестрою.
Дівчина виявила, що з-під уламків столу стирчить кінець фіранки.
— Ви втрачаєте багато крові. Я перев'яжу рану. Постараюся зробити це якомога краще. — Вона дивилася прямо в кошмарні очі Джеганя. — Ви не стиснете краї рани, поки я буду робити перев'язку?
Імператор посміхнувся. На його лобі виступили краплі поту і потекли по обличчю, промиваючи світлі смужки в товстому шарі пилу.
— Це не боляче, дівчинко. Починай. Бувало й гірше. Тільки поквапся.
Дженнсен підсунула фіранку під ногу і обернула навколо. Джегань стискав краї рани. Чудова біла тканина майже відразу намокла і стала червоною від крові. Плеча Дженнсен торкнулася рука сестри. Дівчина перестала бинтувати, а сестра поклала розкриту долоню на поранену ногу.
Джегань завив від болю.
— Вибачте, ваше превосходительство, — сказала сестра. — Я повинна зупинити кровотечу, щоб ви не померли.
— Ну так роби це, дурна суко! І не базікай про смерть!
Зі сльозами на очах сестра кивнула головою, жахаючись того, що повинна була робити. Однак вона чудово усвідомлювала, що вибору у неї немає. Вона заплющила очі і ще раз натиснула тремтячими пальцями на волохату, скривавлену ногу Джеганя.
Дженнсен відсунулася, щоб не заважати. Навколо рани засяяло тьмяне світло: сестра почала лікування.
Спочатку нічого не відбувалося. Джеган скреготав зубами від болю. Потім чарівництво сестри почало діяти.
У тьмяному світлі Дженнсен побачила, як рясно струмуюча з-під пов'язки кров несподівано стала дробитися на краплі. Дівчина зачаровано дивилася, як дар використовується для допомоги людині, а не для того, щоб заподіювати страждання. На мить вона здивувалася, згадавши, що в Імперському Ордені вірять, ніби магія — навіть така, за допомогою якої можна врятувати життя імператора, — є породженням зла.
