Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
— Мати-сповідниця, я хотів подякувати тобі за найкращий день у моєму житті.
Келен посміхнулася, дивлячись в його молоде обличчя з древніми очима.
— Спасибі тобі, Уоррен, що погодився на це велике торжество. Я знаю, що такі речі не в твоєму смаку…
— О, зовсім ні! Просто, розумієш, мене частенько називали кротом.
— Так? А чому?
— Тому що я зазвичай весь час стирчав в сховищах, вивчаючи пророцтва. Не те щоб я так вже обожнював копатися в книжках… Я просто боявся виходити на люди.
— Але все ж таки вийшов.
— Річард мене витягнув.
— Так? Я не знала.
— У якомусь сенсі ти продовжила те, що він почав. — Уоррен неуважно всміхнувся. — Я просто хотів подякувати тобі. Я знаю, як мені його не вистачає і як його не вистачає Верні. І знаю, що людям не вистачає їх Магістра Рала.
Келен змогла лише кивнути.
— І знаю, як ти сумуєш за чоловіком. Саме тому я і хотів тобі подякувати. За те, що ти подарувала нам ось це свято, за те, що ти сьогодні даруєш нам свою чарівність, незважаючи на душевний біль. Всі тут розділяють з тобою цей біль. Будь ласка, пам'ятай, що, хоч тобі його й бракує, ти не самотня і знаходишся серед тих, хто теж його любить. Келен сумно посміхнулася:
— Спасибі.
Вони продовжили танець, хихикаючи над зрідка прослизаючими фальшивими нотами і незграбними на деяких солдатів. Музика раптом різко замовкла.
І тоді Келен почула звуки рогу.
Стривожені солдати миттєво кинулися за зброєю, але тут один з вартових крикнув, що це наближаються свої.
Спантеличена Келен витягувала шию, як і всі інші, намагаючись побачити, хто ж це може бути. Всі її війська були тут. Вона дозволила всім присутнім бути на торжестві.
Натовп розступився перед вершниками. Келен не змогла приховати подиву. Генерал Болдуїн, головнокомандувач кельтонських військ, очолював колону, сидячи на чудовому гнідому жеребці. Він різко зупинив коня. Пригладивши пальцем оповиті сивиною темні вуса, він оглянув натовп навколо себе. Сивіюче темне волосся закривало вуха, на маківці проглядала лисина. Генерал являв собою величне видовище у підбитому зеленим шовком плащі, закріпленому на плечі двома аграфами. Його лазуровий камзол прикрашав герб, розділений по діагоналі чорною лінією на жовте і синє поле. Високі ботфорти були приспущені нижче колін. Довгі чорні, облямовані хутром рукавички він засунув за широкий ремінь з різьбленою пряжкою.
Солдати розступилися, даючи Келен пройти.
— Генерал!
Болдуїн у властивій йому величної манері підняв руку, розплився в усмішці.
— Радий вас бачити, Мати-сповідниця.
Келен почала було говорити, але тут, розсовуючи натовп, в танцювальне коло влетіли коні. Вони влетіли в коло, як язики полум'я — дюжина Морд-Сіт в червоному шкіряному вбранні. Одна з них спритно зіскочила з коня.
— Ріккі! — Вигукнула Кара.
Жінка чіпким поглядом оббігла натовп. Накінець вгледів Кару, тут же вискользнувшую з обіймів генерала Мейфферта.
— Кара, — промовила новоприбула як свого роду привітання. Вона озирнулась по сторонам. — А де Ханна?
— Ханна? — Перепитала Кара, підходячи ближче. — Її тут немає.
Жінка стиснула губи.
— Так я і думала. Коли я так і не отримала ніякого відповідного послання, то подумала, що її більше немає… Але все сподівалася…
Келен вийшла вперед, кілька роздратована тим, що жінка посміла вилізти вперед генерала Болдуїна.
— Ріккі, чи не так?
— А! — По обличчю Ріккі ковзнула розуміюча посмішка. — Ти, мабуть, не хто інша, як дружина Магістра Рала, Мати-сповідниця. Впізнаю опис. — Вона недбало відсалютувала, притиснувши кулак до серця. — Так, я Ріккі.
— Рада бачити тут тебе і твоїх сестер по ейджу.
— Я примчала з Ейдіндріла, як тільки Бердіна отримала ваше послання. У ньому багато пояснювалося. Ми з нею його обговорили і вирішили, що я з декількома сестрами повинна відправитися сюди, щоб допомогти нашій справі. Шість Морд-Сіт я залишила з Бердіною охороняти Ейдіндріл і Замок Чарівника. А ще я привела двадцять тисяч солдатів. А з цим ось генералом — вона тицьнула пальцем собі за спину — ми зустрілися тиждень тому.
— Ваша допомога нам, безумовно, стане в нагоді. Дуже мудро з боку Бердіни. Я ж знаю, як їй хотілося теж приїхати, але вона знає місто і замок. І рада, що вона послідувала по моїх вказівках. — Келен втупила в Ріккі твердий погляд Матері-сповідниці. — А ти перервала генерала Болдуіна.
Кара рвонула Ріккі за руку і відтягла вбік.
— Ріккі, нам треба поговорити, перш ніж ти приступиш до служіння лорду Ралу і його дружині, яка до того ж ще й сестра по ейджілу.
Рікка здивовано підняла брову.
— Та ну? І як таке може…
— Пізніше! — З посмішкою обірвала її Кара, перш ніж та встигла вляпатися в ще більш великі неприємності, і відтіснила Ріккі і інших Морд-Сіт в сторонку. Зедд, Еді, Уоррен і Верна підійшли до Келен.
Генерал Болдуїн, який встиг тим часом спішитися, ступив уперед і опустився на коліно, схиливши голову.
— Моя королева, Мати-сповідниця.
— Піднімись, дитино моя, — вимовила Келен формальну відповідь під уважним поглядом усіх мешканців табору. Для них все, що відбувалося, теж було важливим.
Генерал встав.
— Я приїхав, як тільки отримав ваш лист, Мати-сповідниця.
— Скільки людей ви привели з собою? Питання, здавалося, його несказанно здивувало.
— Тобто як… Всіх. Сто сімдесят тисяч. Коли моя королева просить привести їй армію, я їй привожу.
По табору пробігло шепотіння. Новина передавалася з уст в уста.
Келен була приголомшена. Вона навіть перестала відчувати холод.
— Просто чудово, генерал. Війська нам дуже потрібні. Ми ведемо справжню війну, як я вже пояснювала в листі. Імперському Ордену постійно підходить підкріплення. Нам потрібно відрізати ці шляхи.
— Зрозумів. Кельтонська армія укупі з тими д'харіанцями, що прийшли з нами з Ейдіндріла, втричі збільшує наявні тут у вашому розпорядженні сили.
— І ми можемо викликати ще додаткові війська з Д'хари, — додав генерал Мейфферт.
Келен відчула, як іскорка віри загоряється в її серці.
— До весни вони нам напевно знадобляться. — Вона повернулася до генерала Болдуїна. — А як там лейтенант Лейден?
— Хто? О, ви, мабуть, маєте на увазі сержанта Лейдена. Тепер він всього лише очолює групу розвідників. Коли солдат кидає свою королеву, він може вважати себе щасливцем, якщо збереже голову на-плечах, але з урахуванням того, що він діяв на захист її народу… Я просто відправив його охороняти віддалений перевал. Сподіваюся, він досить тепло одягнеться.
Келен захотілося обійняти старого генерала. Але замість цього вона лише вдячно торкнулася пальцями його руки.
— Дякую, генерал. Нам, безумовно, потрібні війська.
— Ну, вони встали табором в півдоби шляху звідси. Не міг же я притягнути їх усіх сюди.
— Все в порядку. — Келен жестом покликала Морд-Сіт. — Вас я теж рада бачити, Ріккі. За допомогою Морд-Сіт ми зможемо успішніше справлятися з ворожими чаклунами. Можливо, ми навіть зможемо змінити розклад. Кара вже допомогла розправитися з декількома чарівниками, але, лорд Рал поклав на неї іншу задачу, наказавши охороняти мене. Так що вона продовжить діяти в цій ролі. Ну а ви всі будете вільні відправлятися на вилов.
Ріккі схилилася в поклоні.
— Охоче. — Випроставшись, вона посміхнулася. — А Берліна попереджала мене щодо неї, — напівголосно повідомила вона Карі.
— Тобі слід було б прислухатися до Бердіни, — стукнула її Кара по спині. — Пішли, я допоможу тобі знайти місце…
— Ні, — зупинила їх Келен. — Сьогодні свято. Генерал, Ріккі і всі сестри теж запрошені. Взагалі-то я просто наполягаю.
— Що ж, — просвітлішала Ріккі, — ми будемо раді залишитися. Щоб захищати дружину Магістра Рала. Келен підійшла до Ріккі ближче.
— Ріккі, у нас тут сила-силенна чоловіків і дуже мало жінок. Зараз танці. Іди і танцюй.
— Що?! Та ти в своєму…
Келен виштовхнула Морд-Сіт в танцювальне коло. І клацнула пальцями музикантам.
