Іван Богун. У 2 тт. Том 2 - Сорока Юрій В. (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации .txt) 📗
Вишневецький поквапливо відвів погляд убік, аби король не зміг побачити задоволеного блиску у нього в очах.
– І мені немає чого боятися у власних покоях, – продовжив Ваза. – Звичайно, шпигуни ворогів не дрімають. Але для них узнати зміст нашої бесіди однаково легко як там, так і тут, серед буяння природи. Будемо вважати, що ми з вами виїхали лише з метою отримати задоволення від краєвидів, вітру і свіжого повітря. Така мотивація влаштує князя?
– Отже, до справ. Пану відомо, що Хмельницькому, попри усі наші дії, все ж поталанило довести Іслам-Ґераю, що тому конче потрібно поновити союз із козаками?
– Так, ваша величність.
– Я не сумнівався у вашій обізнаності. Тож очікуємо тридцять тисяч татар на допомогу Хмельницькому, а за голову Нітшох-мурзи, котрий особисто переконував мене нещодавно в тому, що зможе відвернути Кази-Ґерая і навіть самого хана від союзу з Хмельницьким, я не дав би тепер і мідного шеляга. Але це ще не все. Три місяці переговорів з прихильною до нас козацькою старшиною, схоже, нічого не дали. Ті люди лише співали те, що ми хотіли від них почути, дій же ніяких не виявили. «Старшина бажає миру з Польщею, і лише чернь за Богданом», – чув я від них, але тепер військо Хмельницького зібрано, і старшина старанно виконує його накази. «Він тягає нас і мучить», – стогнав той народець, але тепер так ревно виконує свої обов'язки, що я кілька тижнів тому був неспроможний захопити жодного «язика», абись розпитати в нього про наміри Хмельницького. Коли ж нарешті нам пощастило піймати кількох у полон, вони навіть під тортурами відмовились говорити! І таких не одиниці! Ось уже кілька днів під сокиру ката лягають по десять-двадцять чоловік, а я майже нічого не знаю про плани Хмельницького. Знаєте, як це трапляється? Першому ставиться питання, і якщо він мовчить, йому стинають голову, а могилу йому наказують копати наступному, після чого те саме запитання ставлять йому. І так далі. Останнього закопує кат. А вони мовчать, пане Вишневецький! Тепер я вже остаточно зрозумів: сподіватися на мирне вирішення проблеми не приходиться, як би мене не запевняли в протилежному.
– Я в цьому не мав сумніву взагалі ніколи, ваша величність. Їх потрібно знищити, інакше я не заздрю долі Речі Посполитої. Можливо, вам не відомо, але в плани Хмельницького входить дещо більше, аніж ми від нього сподівалися після Зборова. Від надійних людей до мене надходять чутки, що хлопський гетьман мовив наступне: «альбо ж загину й пропаду, а зі мною і все Військо Запорізьке, альбо з братією своєю ще влітку буду на Віслі, а восени – за Віслою». І Калиновському він минулої зими не забув: «Навіщо мені Нечая зніс? – мовив. – Взимку кара ляхів була, тепер моя буде!» Це виразка на тілі отчизни, ваша величність. А з виразкою неможливо домовлятися, її потрібно видаляти.
– Так. Я з вами цілком згоден, князю, домовини з Хмельницьким є зайвою втратою часу. Військо польське готове завдати козакам нищівного удару. Що ж, тепер давайте підступимо впритул до того, задля чого я вас, власне, і покликав. Де, на вашу думку, було б найкраще провести рішучу битву? Провести її так, аби залишки бунтарства, зібраного Хмельницьким, уже ніколи не змогли нас потурбувати?
Вишневецький замислився. По кількох хвилинах роздуму поглянув на короля:
– Був би вдячний вам за інформацію про теперішнє місцезнаходження Хмельницького. Мої дані, я думаю, дещо застаріли за кілька днів подорожі. Крім того, порівнявши наші з вами джерела, зможемо уникнути помилок і неточностей.
Ян Казимир посміхнувся. Від нього не заховалося оте зверхнє: «наші з вами джерела». Вишневецький давно почував себе державою в державі, і королю добре відомо про такий стан речей. Але що може вдіяти він, виборний король, котрого сейм може усунути від правління в будь-яку хвилину? А що таке власне сейм? Сейм це і є Вишневецький та ще кілька впливових магнатських родів. Але чомусь король не відчув роздратування або ненависті до князя. Напевне, він надто звик до такого стану речей.
– Що ж, тоді розпочну я, – нарешті мовив король. – Якщо припущусь неточностей, виправите мене.
– Слухаю вас, мій королю, – сказав Вишневецький з таким наголосом, що Ян Казимир вдруге не втримався, щоб не заховати у вусах іронічну посмішку.
III
– Десь на початку травня ми мали інформацію, що військо Хмельницького зібрано у Масловому Ставу, після чого воно вирушило на Волинь у напрямку Володимира. Мені навіть доповідали, що звідтам козаки мають намір вирушити в Сокаль. І потрібно сказати, що такі чутки наробили нам немало клопоту – тут було на той час зовсім мало війська. На щастя, чутки не підтвердились, а ми мали лише невеличку сутичку неподалік від Полоного, коли ротмістр Маховський наголову розбив козацьку чату. Пізніше мали ще кілька сутичок, проте не з таким щасливим фіналом – під Дубно Потоцький утратив цілу хоругву драгунії, а козацький полковник Богун зайняв зі своїми козаками Корець.
– Богун, – звів очі Вишневецький, – на диво знайоме ім'я. Це часом не той схизмат, котрий кілька років тому пошив у дурні старого Конєцпольського, викравши прямо з його палацу племінницю пана Станіслава?
– Пан Ієремія має чудову пам'ять. Це саме той козак. Тобто правильніше буде сказати – полковник. Богун зробив у війську Хмельницького блискучу кар'єру – з нікому невідомого козака до посади полковника усього за два роки. Мені здається, він є людиною неабияких здібностей. Ми повинні у майбутньому пильніше придивлятися до його особи, якщо він так піде далі… – раптом король пригадав, що кілька хвилин тому вони обговорювали можливість повного знищення козацького війська, котре, звичайно, виключало необхідність домовлянь з будь-якими представниками козацького табору. – Утім, це не суттєво. До того ж мої люди у стані Хмельницького доповідають, що в останній час відносини гетьмана і Богуна почали псуватися у зв'язку з несприяння один одним як лідерів. Після осади Вінниці Богун дозволив собі занадто різко висловлюватися на адресу Хмельницького, чого йому, звичайно, не вибачили. Мовлять, Хмельницький навіть видав наказ закувати дружину Богуна, коли той несподівано зник з війська. Але як би там не було, полковник знову у війську, і Корець – його рук справа.
– Богун… – задумливо вимовив Вишневецький. – Але ж так повеселити панство, оженивши на собі наречену пана Ястржемського! Запевняю вас, ваша величність, я особисто мав нагоду отримати задоволення, коли бачив обличчя старого ловеласа після його повернення до Варшави з невдалих залицянь! – Вишневецький розреготався розкотистим сміхом.
– Наприкінці травня до мене дійшли чутки про малочисельність татарської орди, котра перебувала при Хмельницькому, – продовжив король, не сприйнявши веселого тону Вишневецького. – І одразу ж Потоцький отримав листа від Субхана Кази-аги, який виявив бажання бути посередником у переговорах між нами і ханом. На жаль, це так і не знадобилося. Одночасно з тим прийшли звістки, що Хмельницький уже на Поліссі і нібито рухається в напрямку Дубно. Мною було віддано наказ Лянцкоронському з чотирма тисячами кінноти вирушити до Берестечка і взяти під охорону переправи через Стир, що він успішно й виконав, залишивши залогу в Берестечку, а також відрядивши під'їзди під Кремінець і Дубно. Ми мали намір негайно вирушати під Берестечко.
– Надзвичайно добра думка, мій королю.
– Так. Але вчора я отримав з Хотина листа, у якому повідомляється, що Іслам-Ґерай з тридцятьма тисячами орди рухається на з'єднання з Хмельницьким. Ми скликали військову нараду, і от тоді й почалося! Ті, хто був зобов'язаний виконувати накази свого короля, почали безцільну балаканину. Мені рекомендували залишити військо в Сокалі, вирушати на Глиняни, йти на Дубно і ще багато чого. Усе, окрім походу на Берестечко. Напевне, тому, що з Хотина доповіли про напрямок руху Іслам-Ґерая. Він прямує до Берестечка. Тож хочу взнати вашу думку, князю: нам потрібно йти до Берестечка чи залишатися тут, у Сокалі?
– Безперечно, ваша величність має рацію! – вигукнув Вишневецький не задумуючись. – Тільки на Берестечко! Район Глинян непридатний для використання переваги у кінноті, а Сокаль не зможе прогодувати військо більше, аніж ще один тиждень.
