Вогнесміх (1988) - Бердник Олесь Павлович (читать полную версию книги TXT) 📗
— Колишній учень, — спокійно заперечив Лі, ніби й зовсім не здивований появою Тао. — Колишній… Після того, як ти відійшов зі стежки послуху, я не можу вважати себе твоїм учителем. Окрім того, ти потягнув у лабіринти блукань інших…
— І став диктатором? Розбійником? Драконом?
— Так.
— Але ж ви знаєте мої плани, — докірливо озвався Тао, підступаючи ближче, і очі його у мерехтінні світильників здавалися тривожними. — Ви маєте чітко уявлення про те, що має відбутися. Хіба чудова мета не виправдовує найгрубіші дії? Хіба інколи не доводиться завдати болю нещасному, котрий упав у яму або має туди впасти? Ось хоч би взяти вашого гостя… Можливо, я завдав йому прикростей» витягаючи а води. Проте він живий і неушкоджений.
— Демагогією не зарадиш справі, Тао, — розсудливо відповів Лі. — Душа твоя в тривозі, і ти добре знаєш прадавню казку про героя, котрий пішов долати дракона, а потім і сам обріс лускою і став монстром, чудиськом. Втаємничена мудрість твердить: перемога над драконом неможлива, доки ти його вбиваєш. Всяка сила незнищенна. Убивши чудисько, ти переймаєш на себе його суть. Треба зуміти осідлати його, спрямувати силу дракона на творчу дію.
— Ха-ха-ха! — весело засміявся Тао, взявшись за боки. — Ну й розвеселив ти мене, учителю. Порозумітися з драконом? Цього ще не вистачало. Спробуйте знайти спільну мову з мілітарним звіром західних держав. Там є багато прекрасних людей, — гуманістів, пацифістів, але ж не вони визначають динаміку імперіалізму. Навіть самі президенти концернів та супертрестів неспроможні (якби цього їм раптом захотілося!) змінити цієї динаміки. Учителю, не треба наївності наших чудових містичних казочок. Ревище дракона таке масштабне й торжествуюче, що вся об’єднана мудрість віків не притишить його. На силу потрібна сила! Безсила мудрість — то старечий маразм!
— Пробачте, — схвильовано озвався Гриць, дивуючись тим, що почув. — Я не все зрозумів, але бачу, що ви, Тао… можна вас так називати?.. що ви негативно ставитеся до мілітарних сил, котрі загрожують спокою планети. Правильно я висловлююся?
— Ви вгадали, — засміявся Тао, склавши руки на грудях. — Вельми негативно ставлюся до тих сил, котрі ви згадали.
— Навіщо ж тоді піратське ремесло? Пробачте, я не хочу вас образити. Навіщо оці схованки? Чи можу я знати те, що тут діється?
— Можете, — кивнув Тао, дружньо поплескавши хлопця по плечу, — Щоб попередити ваші запитання, хочу запевнити, що ви — не полонений, як і мій учитель. Я вас врятував, маючи намір висадити десь на острові, звідки можна добратися до радянського посольства. Але потім передумав…
— Чому? — підхопився Гриць.
— Ви мені сподобалися. Ваш незвичайний психотип… Я вирішив поки що залишити вас при собі, щоб мати достойного свідка.
— Свідка?
— Свідка моїх незвичайних акцій. В самотині навіть їсти неохота. Є природна потреба розділити радість пізнання, любові, подвигу, творення. Ви побачите, а може, й самі будете творцем нового світу… мого світу… Учителя я теж залишив для цієї ж мети.
— Ти обманув мене, — докірливо сказав Лі. — Я тобі твердо відповів, що не стану соратником у справі, котру ке приймає моє серце. Чому не відпустив мене у рідні гори?
— Мушу мати гарантію, що до вирішального дня ніхто не знатиме про мій притулок.
— Хіба тобі не достатньо слова учителя?
— Де гарантія, що ви не потрапите в руки закону? Чи знаєте, на що здатні сучасні шкуродери?
— Отже, і я не вийду звідси, доки не здійсните ваш таємничий план? — схвильовано запитав Гриць. — Ви не відпустите мене? Не повірите слову честі?
— Ні, — твердо сказав Тао. — Надто велика ставка. Потім… нема потреби кудись їхати, летіти. Розпочнеться нова сторінка планетарної історії. Можете вірити, можете не вірити, але це відбудеться незабаром.
— Що означає «незабаром»? День, тиждень, рік?
— Не день, але й не рік. Гадаю, що в цьому році.
— Тоді розкажіть мені, що тут діється. Може, я стану в пригоді. Може, зумію переконати вас в тому, що не вдалося учителеві? Хоч я й дилетант у точних науках, в кібернетиці, проте навчаюся в політехнічному інституті, а мій брат Борис Гук — відомий кібернетик, учень Глушкова.
— Ваш брат — Гук? — вражено вигукнув Тао, стискуючи долоню Гриця. — Це правда?
— Так. Ось тут, — хлопець лапнув нагрудну кишеню, — документи.
— Не треба, — відмахнувся пірат. — Вірю. Справді, тісний світ. Я пам’ятаю вашого брата, навіть мав з ним цікаві розмови. Пам’ятаю приїзд до Києва цікавого ученого з Папуа. Доктора математики Боголо…
— Мені тоді було п’ять літ. Я не пам’ятаю. Але нині доктор Боголо разом з братом будують оригінальний комп’ютерний комплекс.
— Знаю, — кивнув Тао. — «Резонанс Еволюції». Парадоксальна річ. Фантастична. Але не для мене. Гм! Ніколи б не подумав, що доведеться говорити з братом Гука, та ще й у таких екзотичних умовах. Химерні шляхи карми. Це ще раз доводить мені, що світ — єдина жива істота, і долю її треба вирішувати монолітно. Один організм — один мозок.
— Як? — не збагнув одразу Гриць. — То, може, ви вважаєте себе… пробачте, мозком планети?
— Чому б ні? — спокійно запитав Тао. — Згадайте, які були претенденти на таку роль? Наполеони, гітлери, чінгіси. Хто ж вони? Неуки, шизофреніки, марнолюбці, байдужі до людських страждань і безвиході світу! Я, у всякому разі, глибоко освічена людина, це може підтвердити й мій учитель… і моя душа горить співчуттям до знедолених. Я не вірю в буржуазну демократію, планеті необхідна тверда рука освіченого, гуманного диктатора. Так, так, диктатора, котрий забуде про себе, а віддасть свій розум для спільного блага.
— Ви забули про соціалістичні країни, — озвався Гриць. — Як ви оцінюєте їх?
— Про це поговоримо пізніше. Мене чекає термінова робота. Що саме тут робиться, знає в загальних рисах мій учитель. Я дозволяю йому про все розповісти. Чуєте, учителю? Навіть покажіть гостю печеру, розкажіть про мене, про наш з вами конфлікт в царині духу. Можете не жаліти найгостріших характеристик щодо мене, але суть задуму передайте точно. Я довіряю вам. Охороні буде сказано, вас ніде не затримають… окрім тих місць, де можна звідси вийти. А також біля входу в засекречену лабораторію. До побачення, незабаром зустрінемося.
Тао зник так же раптово, як і з’явився. Гриць відчув страшну втому й вичерпаність. Якусь хвилину непорушно дивився на кружало світильника, потім заплющив очі.
— Вам погано, Гріг? — почувся турботливий голос Лі.
— Втома. Це нічого. Несподіванка… Стрес… Все те, що я почув, не вкладається в свідомість, не сприймається.
— Заспокойтеся, Гріг. Все якось буде. Майте філософський характер. Очевидно, ви недарма потрапили сюди. Правду кажучи, я чекав, що в нашу епоху можливі ось такі прориви в безконтрольність. Анархія в космічних масштабах. Тао я знаю ще з юних літ, він був м’яким і чуйним хлопцем, але десь ця м’якість раптово задзвеніла крицею. Можливо, і я винуватець такого метаморфозу.
— Розкажіть мені все, що ви знаєте про нього, щоб я орієнтувався в цих умовах.
— Гаразд. Оповім. Але поки що… вам треба добре підкріпитися, Я звик до мінімальної кількості їжі, мені достатньо жменьки рису, а ви — он який велетень!
— Правда ваша, — ніяково сказав Гриць. — Я б з’їв добрячий шмат хліба, може, якусь рибину. Якщо треба гроші, то в мене є валюта.
— Нічого не треба, — заспокоїв Лі. — Тут є кухня, склад продуктів, всього доволі. Я вам принесу все, що треба. А ви тим часом навідайтесь до туалету, приведіть себе в порядок. Я вам покажу, де це. Після того, як поїсте, я охоче розповім все, що знаю. Відпочивши, пройдемо по печері.
***
З’ївши смаженого тунця й запивши його соком кокосового горіха, Гриць з полегшенням простягся на солом’яному килимку. Лі; сівши в класичній позі лотоса, почав розповідати:
— Спочатку про себе, щоб ви зрозуміли причини моєї незгоди з Тао. Не заперечуєте?
