Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗
— Раз ми з вами друзі, значить, я можу говорити вам про те, що мені не подобається у ваших вчинках, так? — Річард кивнув. — Ну, тоді мені не подобається, як ви вчинили з Карою. Вона сердиться на вас через це.
Сходи привели їх у дивну кімнату, стіни якої поглинали світло, а підлога утворювала в центрі величезний бугор.
— Кара? Сердиться на мене? Що я їй зробив?
— Ви нагрубили їй через мене. — Побачивши подив Річарда, Бердіна пояснила:
— Коли на мені було закляття і я пригрозила вам ейджем, ви розсердилися на нас на всіх. Ви обійшлися з іншими так, ніби вони вели себе так само, як я.
— Я не розумів, що відбувається. І через твій вчинок я почав побоюватися всіх Морд-Сіт. Карі слід було би це давно зрозуміти.
— Та вона розуміє! Але коли все з'ясувалося і ви повернули мені душу, ви так і не сказали Карі з Раїною, що були не праві, коли вважали, що вони теж вам можуть погрожувати. — Річард почервонів.
— Ти права! І мені соромно. А чому вона мені нічого не сказала?
— Ви ж Магістр Рал! — Підняла брову Бердіна. — Якщо ви вирішите відлупцювати її, тому що вам не сподобалося, як вона з вами привіталася, вона і то нічого не скаже.
— Тоді чому говориш ти?
Берліна йшла за ним по п'ятах за викладеному кругляками коридору двох футів шириною, стіни якого були повністю покриті золотом.
— Тому що ви — друг.
Річард обернувся, щоб посміхнутися їй, і раптом побачив, що вона збирається торкнутися золотої стіни. Він різко схопив її за руку.
— Тільки зроби це — і ти труп! — Берліна насупилася:
— Чому ви говорили, що нічого не знаєте про це місце, а тепер прогулюється по ньому так спокійно, ніби прожили тут все життя?
Річард розгублено моргнув, і тут його осінило.
— Це завдяки тобі!
— Мені?!
— Ну так, — кивнув Річард. — Я так уважно тебе слухаю, що дію інстинктивно, і завдяки цьому мене веде мій дар. Я тільки зараз це зрозумів. Тепер я знаю всі пастки і дорогу назад. — Він вдячно стиснув їй плече.
— Спасибі тобі, Бердіна.
— А для чого ж ще існують друзі? — Посміхнулася вона.
— А зараз ми, до речі, в самому паршивому місці. Нам сюди.
Золотий коридор вивів їх у круглу вежу не менше сотні футів в поперечнику. По стіні спіраллю піднімалися щаблі. Через нерівні інтервали вони переривалися маленькими майданчиками з дверима. Далеко вгорі темряву пронизували різкі промені. Більшість віконець були зовсім крихітними, і лише одне — велике. Річард не міг з точністю визначити висоту вежі, але явно не менше пари сотень футів. Скільки було до низу, теж визначити було неможливо.
Круглий колодязь вежі йшов в чорнильну темряву.
— Мені це не подобається, — заявила Бердіна, зазирнувши через огорожу. — По-моєму, гірше цього ще не бувало.
Річарду здалося, що внизу почався якийсь рух.
— Тримайся ближче і будь напоготові. — Він пильно дивився туди, де йому привиділося рух, намагаючись щось розгледіти. — Якщо щось станеться, постарайся звідси вибратися.
Бердіна несхвально глянула вниз.
— Магістр Рал, ми йшли сюди кілька годин і минули більше щитів, ніж я можу згадати. Якщо з вами щось трапиться, мені теж кінець.
Річард зважив свої шанси. Може бути, все-таки буде краще, якщо він загорнеться в плащ мрісвіза.
— Жди тут! Я піду гляну.
Схопивши Річарда за комір сорочки, Берліна різко повернула його обличчям до себе. Її блакитні очі метали блискавки.
— Ні, один ви не підете!
— Бердіна…
— Я — ваш охоронець! І не відпущу вас одного! Ясно?
В її очах Річард побачив таку рішучість, що прикусив язика.
— Ну добре, — зітхнув він. — Тільки тримайся поруч і роби все, що скажу.
Бердіна виразно підняла підборіддя.
— Я завжди роблю все, що ви говорите!
37
Похитуючись в сідлі, Броган ліниво розглядав їдучих трохи попереду п'ятьох посланців Творця. Дивно, що зараз їх можна бачити. Несподівано з'явившись чотири дні тому, вони весь час перебували поблизу, але майже завжди були невидимими. Він не переставав захоплюватися їх здатністю зникати у нього на очах. Воістину могутність Творця безмежна!
Проте обрані Ним посланці дещо бентежили Тобіаса. У сні Творець велів йому не оскаржувати Його плани і милостиво погодився прийняти вибачення Брогана за зайву цікавість. Всі праведники боялися Творця, а Тобіас Броган, безумовно, був праведником. І все ж лускаті створіння здавалися праведному Тобіасу не найбільш підходящим засобом передачі волі Його.
Раптово Броган зрозумів. — Ну звичайно! Творець не бажає демонструвати безбожникам Своїх намірів, дозволивши їм побачити Його представників у справжньому вигляді. Нечестивці чекають, що Творець з'явиться їм у всій своїй красі і сяйві, і не злякаються, побачивши Його посланців в їх нинішньому вигляді.
Тобіас полегшено зітхнув, дивлячись на перешіптування чаклунки з мрісвізами. Вона назвалася сестрою Світла, але від цього не перестала бути чаклункою, відьмою. Відьмою. Він ще міг зрозуміти, чому Творець використовує мрісвізів, але навіщо Він дав таку владу відьмі, Броган осягнути був не в змозі.
Тобіас пошкодував, що не чує, про що вони говорять. Після того, як учора відьма приєдналася до їхньої компанії, вона весь час спілкувалася тільки з п'ятьма лускатими тварюками і лише кількома словами перекинулася з генералом Захисників пастви. Вона і мрісвізи трималися осторонь, ніби вони лише випадково їдуть в тому ж напрямку, що і Тобіас зі своєю тисячею вершників.
Броган бачив, як жменька мрісвізів перерізала сотні д'харіанскіх солдат, і тому почував себе дещо невпевнено під захистом всього лише двох рот.
Основна частина його військ — більше сотні тисяч мечів — залишилася чекати у тижні шляху від Ейдіндріла. З'явившись Тобіасу уві сні, Творець велів йому залишити їх там, щоб вони могли взяти участь у штурмі Ейдіндріла.
— Лунетта, — тихо покликав Броган. Вона під'їхала ближче і так само тихо відповіла:
— Так, пане генерал?
— Лунетта, ти бачила, як сестра Світла користується своєю силою?
— Так, пане генерал. Коли вона прибрала заметіль з нашого шляху.
— Ти можеш на підставі цього оцінити її можливості? — Лунетта кивнула.
— Вона так само сильна, як і ти?
— Ні, Тобіас.
— Приємно це почути, — посміхнувся Броган і озирнувся, бажаючи переконатися, що нікого поблизу немає, а мрісвізи і сестра Світла, як і раніше, видимі. — Мене долає подив з приводу деяких речей, які мені повідав Творець за останні ночі.
— Ти хочеш розповісти Лунетті?
— Так, але не зараз. Поговоримо про це пізніше. Вона ліниво розгладила свої «красотулечкі».
— Може, коли ми залишимося наодинці? Скоро час зупинитися.
Тобіас не упустив ні багатообіцяючої посмішки, ні натяку, прихованого в цих словах.
— Сьогодні ми не скоро зупинимося. — Він глибоко вдихнув морозне повітря. Вона так близько, що я майже чую її.
Спускаючись, Річард рахував майданчики, щоб не заблукати на зворотньому шляху.
По дорозі він запам'ятовував прикметні знаки, але всередині башти все здавалося однаковим. Пахло гниллю, як на болоті. Напевно, через те, що вода, яка проникає у вікна, накопичувалася на дні.
На наступному майданчику Річард побачив якусь тінь і в світлі сяючої сфери розрізнив щось на самому краю. Обриси були дуже нечіткими, але все ж він упізнав загорнутого у плащ мрісвіза.
— Ласкаво прос-симо, гладкошкір-рий брат, — прошипів мрісвіз. Бердіна здригнулася.
— Що це? — Запитала вона гучним шепотом і спробувала затулити собою Річарда — ейдж був вже у неї в руці, — але він утримав її і пройшов вперед, не сповільнюючи кроку.
— Всього лише мрісвіз.
— Мрісвіз?! — Хрипко прошепотіла вона. — Де?!
— Та тут, на майданчику, біля перил. Не бійся, він тебе не зачепить.
Бердіна опустила ейдж і вчепилася в плащ Річарда. Вони ступили на майданчик.
— Ти при-йшов розбудити с-Сильфіда? — Запитав мрісвіз.
